Штормовий край

<<< Світ льоду та вогню

Усім Семицарством гуляє слава про шторми, що надходять з вузького моря, і Дев’ять Вільних Міст теж чують їхній лютий гуркіт. Будь-якої пори року налітають згубні буревії, але мореплавці знають, що найгіршими вони бувають восени, коли утворюються у теплих водах Літнього моря на південь од Порогів, а тоді рушають на північ повз ті похмурі кам’янисті острівці. Більш як половина збочує на північний захід, коли вірити писанням Цитаделі, пролітає над півостровом Пізьма і Мокрохащами, збирає сили (і вологу), перетинаючи затоку Човнозгубу, а тоді вдаряє усією силою по замкові Штормолам, що стоїть на Дуррановому Куті.

Саме від цих нещадних штормів край і отримав своє ім’я.

Серцем стародавнього королівства завжди був Штормолам — останній та найбільший з замків, зведених королем Дурраном Божим Лихом у Вік Звитяжців, що стоїть велично і непохитно нагорі нездоланних стрімчаків Дурранового Кута. На південь, за затокою Човнозгубою з її бурхливими водами та підступними скелями, лежить півострів Пізьма. Дві третини півострова на його півночі обіймає вологе зелене плетиво Мокрохащів. Далі на південь починається розлога рівнина; вона потроху збігає до Дорнійського моря, де вздовж морського узбережжя повитикалися численні рибальські селища. Також там знаходиться жвавий порт і базарне містечко Плакунець (відомий під цією назвою відтоді, як саме через нього повернули до Семицарства тіло вбитого звитяжця, короля Даерона І Таргарієна, по його загибелі у Дорні). Тут чиниться чимала частка торгівлі всього краю.

Частиною штормового краю вважається також великий острів Тарф, уславлений водоспадами, озерами, запаморочливими горами, а з ним Естермонт і безліч менших острівців навколо півострова Пізьма і містечка Плакунець.

На захід пагорби височіють кам’янистими та дикими, підпирають небо і поступово перетворюються на Червоні гори — кордон між штормовим краєм та Дорном. У тих місцях переважають глибокі сухі долини та стрімкі, складені з пісковця скелі. Люди не брешуть, коли кажуть, що інколи на заході сонця вершини мерехтять проти хмар шкарлатом і кармазином… але є і такі, що твердять, ніби гори назвали не за кольором їхнього каменю, а за річками крові, що всоталися тут у ґрунт і камені.

Далі вглиб суходолу, попід узніжжям гір, лежить Порубіжжя — довга і широка смуга з сотень верст степів, пусток і вилизаних вітрами рівнин, що тягнуться на північний захід. Там, споглядаючи Червоні гори, стоять величні замки порубіжного панства, збудовані берегти кордони штормового краю від дорнійських вторгнень з півдня та закутих у залізо слуг королів Обширу з заходу. Найславетнішими порубіжними князями є Лебедини у Шолом-Камені, Дондаріони у Чорночалі, Селмі в Урож’ї та Карони в Щеботі, чиї Співочі Вежі позначають найзахідніший рубіж володінь штормових королів. Всі ці роди донині лишаються значковими панами Штормоламу, як велося від часів прадавніших за людську пам’ять.

На північ від Штормоламу, щоправда, кордони королівства століттями гуляли туди й сюди, бо серед штормових королів стрічалися слабкі та сильні, які втрачали та набували землі у війнах великих і малих. Нині воля дому Баратеон править до південного берега річки Вендвиці та південних узлісь королівської пущі, а також уздовж кам’янистих берегів вузького моря до основи Масеєвого Гака… проте перед Завоюванням, ба навіть перед андалами войовничі королі дому Дуррандон розсували межі своїх маєтностей значно далі.

Тоді їм належав і Масеїв Гак, і вся королівська пуща аж до Чорноводи. У певні часи штормові королі правили навіть за Чорноводою. Далекі міста, от як Сутіндол і Дівостав, колись платили данину і присягали в вірності Штормоламові, а за непереможного короля Арлана ІІІ Дуррандона штормові захопили весь річковий край, котрий потім утримували більш як три століття.

Та навіть у часи найрозлогіших маєтностей Дуррандони й їхні наступники не могли похвалитися численністю свого люду в порівнянні з Обширом, річковим краєм та заходом; від того потерпала і міць володарів Штормоламу. Але ті, хто щиро полюбив край штормів та обрав у ньому оселитися — по кам’янистих берегах вузького моря, серед вогко-зелених Мокрохащів, на вивітреному Порубіжжі — то особлива порода людей. Про штормових часто кажуть, що вони нагадують погоду свого краю: несподівану, невгамовну, непоборну, невблаганну.

<<< Світ льоду та вогню