Тремтливе море

<<< Світ льоду та вогню

Тремтливе море на заході обмежене Вестеросом, на півдні — Есосом, на півночі — безмежною морозною пусткою снігу та льоду, яку мореплавці кличуть Білою Пустелею, а на сході — землями та морями, про які нічого невідомо.

Справжні розміри цього широчезного, холодного, негостинного простору ми, можливо, не дізнаємося ніколи, бо ніхто з Семицарства ще не плавав східніше від Тисячі Островів, а тих, хто зухвало забрався надто далеко на північ, зустріли виття вітрів, замерзле море і крижані гори, здатні розчавити найміцніший корабель. Ще далі, розповідають нам жеглярі, віхоли ніколи не припиняються, і навіть самі гори верещать серед вічної ночі, мов божевільні.

Вчені та мудрі давно погодилися вважати, що наш світ є круглим. Якщо це справді так, то має бути можливість перепливти вершину світу і спуститися його дальнім схилом, а там знайти землі й моря, про які ще ніхто не мріяв. За багато століть чимало морських зухів спробували знайти шлях через лід у невідомі краї. Більшість, на жаль, загинула, а хто повернувся на південь, тому неабияк вистудило і тіло, і гарячу голову. Хоча правду кажуть, що Біла Пустеля зменшується влітку, а взимку знову розповзається, ніколи не зберігаючи сталих кордонів, досі жоден мореплавець не зумів знайти ані такий жаданий північний прохід, ані тепле літнє море, існування якого у схованці між крижаних скель на далекій півночі припустив маестер Герістон з Білої Гавані.

Жеглярі, від природи люд легковірний та забобонний, захоплений своїми мріями незгірш співців, розказують чимало побрехеньок про холодні північні води. Згадують дивні вогні, що мерехтять у небі — то гемонська матінка крижаних велетнів вічно танцює у пітьмі ночі, приманюючи людей на північ до лихої долі. Шепочуть про Людожерську затоку, де кожен корабель, що відважиться зайти, навіки лишиться спійманим морем, яке крижаніє просто за ним. Подейкують про блакитно-бліді тумани, що летять понад водою — такі холодні, що кораблі миттю замерзають, проминаючи їх; про душі потопельників, які вночі випливають з глибин і тягнуть живих до своєї сіро-зеленої царини; про русалок, блідих плоттю, але з чорною лускою на хвості — далеко зліших і підступніших, ніж їхні південні сестри.

Але з усіх дивовижних та неймовірних мешканців Тремтливого моря найвеличнішими є, поза сумнівом, крижані дракони. Кажуть, що ці велетенські чудовиська, в багато разів більші за драконів Валірії, створені з живого льоду, мають очі світло-блакитного кришталю і широкі прозорі крила, крізь які можна бачити місяць і зорі, коли дракони кружляють у небі. Звичайні дракони (якщо дракона можна вважати звичайним) видихають вогонь, а крижаний дракон, як то вважають, дихає холодом — таким жахливим, що заморожує людину на брилу льоду за півудару серця.

Жеглярі півсотні племен протягом багатьох століть наполягають, що бачили цих великих звірів не раз і не два, тож у їхніх казках може трапитися якась частка правди. Архімаестер Маргейт припустив, що чимало переказів півночі — крижані тумани, кораблі з льоду, Людожерська затока тощо — насправді є викривленими свідоцтвами про появу крижаних драконів. Припущення це доволі цікаве і не позбавлене вишуканості, але залишається чистою здогадкою. Оскільки вважається, що коли крижаного дракона вб’єш, то він розтане, досі не було здобуто жодного вагомого доказу їхнього існування.

Перекази твердять, що у Затоці Людожерів знайшли вічне поховання тисячі кораблів; на деяких досі живуть діти і онуки перших жеглярів, які харчуються плоттю нових мореплавців, спійманих у крижану пастку.

Але облишмо химерні побрехеньки й повернімося до твердої істини. Попри зловісні казки, на які багате північне узбережжя, води Тремтливого моря ще багатші на розмаїття живих істот. Його глибинами плавають сотні різновидів риб, серед них лосось, морський вовк, піскория, сірий скат, минога, вугор, муксун, слиж, акула, оселедець, тріска, баламут. Краби та морські раки (подеколи неймовірних обсягів) водяться усюди вздовж берегів; морські леви та котики, зубороги, моржі влаштовують собі лежбища та шлюбні угіддя на незліченних кам’янистих острівцях і морських скелях.

Якщо не брати до уваги крижаних драконів, то справжніми володарями північних вод слід вважати китів. З півдесятка різновидів цих величних тварин мешкають у Тремтливому морі; серед них сірі кити, білі кити, горбані, зграї хижих плямистих китів (яких ще звуть вовками дикого моря) і могутні левіафани — найстаріші та найбільші з живих створінь на землі.

Західні межі Тремтливого моря — від Скагосу та Сірих Круч до гирла Сарни — є найбагатшими рибою водами у всьому спізнаному світі. Особливо багато тут вирує тріски та оселедців. У ці води припливають добуткувати рибалки від Трьох Сестер на заході до Морошу на сході… але лише з дозволу Вільного Міста Браавосу, чиї кораблі панують на морі на північний захід від Есосу під захистом бойових галер свого дожа. Адже разом з лихварством і торгівлею рибальство є одним з “трьох стовпів”, на яких стоїть багатство та добробут Браавосу.

Пливучи на схід, безстрашний мореплавець зрештою вийде з браавоських вод і досягне тих, якими править, хоча і слабшою рукою, Вільне Місто Лорат, а далі — півострова Топір, де чимало племен жили, помирали і гинули у незліченних війнах протягом незліченних тисячоліть.

На схід від Топора розкинулися глибокі сині води Гіркотравної затоки, де не раз і не два кораблі з Ібу та Лорату стрічалися у боротьбі за перевагу, і де дож Браавосу наказав затопити останній великий бойовий флот великого князівства сарнорського. На острові Іб ці води відомі під назвою Затока Битв, а лоратійці кличуть її Кривавою затокою. Та хай як її називати, а кажуть, дном затоки розкидано тисячу потоплих кораблів та кістки п’ятдесяти тисяч мертвих жеглярів — колишня учта тутешніх крабів, уславлених по всіх усюдах.

За Гіркотравною затокою лежить гирло Сарни — великої річки, що тече на північ, збираючи дорогою чимало приток з усієї середини Есосу. Тут стоїть Сааф білостінний, останнє (і найменше, кажуть люди) з величних міст знищеного великого князівства сарнорського. Руїни Саафового міста-посестри під назвою Сарис, яке пограбували і знищили кілька століть тому дотракійські хали, стоять на іншому боці гирла. Між ними на одній з галузок великої річки розташувалося лоратське поселення Морош, яке живе риболовлею і видобутком підземних скарбів.

Хто з зухвальців наважиться рушити ще далі на схід, той невдовзі промине береги невеличкого мирного королівства Омбер, чиї боягузливі королі та нерішучі принци відомі даниною збіжжя, коштовних каменів та дівчат, якою щороку відкупаються від люті дотракійських коневладців. На схід від Омберу наш відважний жегляр досягне берегів затоки Ікл, уславленої шлюбними іграми велетенських зграй моржів. А далі на нашого морського достойника чекає серце Тремтливого моря, де кожен камінь і кожна хвиля скоряються волі волохатих людей з великого острова Іб.

<<< Світ льоду та вогню