Червоний Кракен

<<< Світ льоду та вогню

Майже століття минуло, перш ніж кракен знову прокинувся, проте мрії ніколи не помирали, бо жерці й доти стояли по коліна у солоній воді, проповідуючи старий звичай, а у сотнях прибережних бурдеїв та шинків старі вояки переповідали казки про давнину, коли залізяни були заможні й гоноровиті, коли кожен весляр мав тузінь дружин з солі гріти постіль уночі. Чимало хлопчиків та юнаків жадібно ковтали такі оповідки, спраглі до слави та вигод наскочницького життя.

Один з таких був Далтон Грейджой, юний та запальний син спадкоємця Пайку і Залізних островів. Хек про нього пише: “Три речі він любив на світі: море, свій меч і жінок”. Змалку вже паливода, відчайдух і свавільник, він у п’ять років веслував, а у десять ходив у наскок на Василіскові острови зі своїм дядьком, де брав багату здобич у піратських поселеннях.

Коли Далтонові Грейджою виповнилося чотирнадцять, він вже плавав до Старого Гісу, бився у десятку сутичок і взяв собі чотирьох дружин з солі. Вояки любили завзятого юнака (чого не скажеш про жінок, бо вони його швидко стомлювали), його ж вірним коханням був меч валірійського булату, взятий з мертвого корсара і наречений Добривечором. На п’ятнадцятому році життя, воюючи морським найманцем на Порогах, він на власні очі побачив загибель дядька і негайно помстився за його смерть, але отримав з десяток ран і вийшов з битви, вкритий кров’ю від голови до п’ят. Від того дня люди прозвали його Червоним Кракеном.

Того ж року на Порогах його досягла звістка про смерть батька. Червоний Кракен негайно обійняв Морекамінний Престол як князь на Залізних островах і одразу ж наказав будувати лодії, кувати мечі та навчати вояків. Коли його питали, навіщо, молодий князь відповідав: “Насувається буря”.

Буря, яку він провістив, здійнялася наступного року по смерті короля Візериса І Таргарієна уві сні в Червоному Дитинці Король-Берега. Донька короля Раеніра та її зведений брат Аегон оголосили Залізний Престол своїм, і почався вихор сутичок, свавілля, грабунку та кровопролиття, що згодом став відомий як “Танок драконів”. Коли звістка про те досягла Пайку, Червоний Кракен, як оповідають, зареготав на весь голос.

Упродовж усієї війни принцеса Раеніра та її “чорне” панство мали за себе рішучу перевагу на морі, бо серед її прибічників рахувався сам Корліс Веларіон, Володар Припливів, уславлений Морський Змій, що очолював могутній флот дому Веларіон на Плавні. У надії бодай щось йому протиставити король Аегон ІІ надіслав листа до Пайку і запропонував князеві Далтону місце у малій раді як верховного адмірала королівства, якщо він погодиться привести лодії навколо Вестеросу для війни проти Морського Змія. Пропозиція була щедра та зваблива, і більшість зелених юнаків, почувши її, аж застрибали б, але князь Далтон мав хитромудрість і витримку, рідкісну в такому юному віці, тому обрав почекати, що йому запропонує принцеса Раеніра.

Коли прибуло її послання, князеві воно сподобалося значно більше. “Чорні” не просили його надсилати кораблі ген за Вестерос і битися у вузькому морі, де справа могла обернутися по-різному. Принцеса просила князя лише напасти на її ворогів, серед яких були Ланістери з Кастерлі-на-Скелі, чиї землі лежали близько до його дому. Князь Язон Ланістер лишив свої володіння вразливими, забравши більшість лицарів, стрільців та гартованих вояків на схід, де хотів напасти на союзників Раеніри у річковому краю. Західний край стояв майже безборонний, і князь Далтон побачив у тому доречну нагоду.

Відтак, поки князь Язон гинув у землях Тризуба, а його військо носило з битви у битву під бозна-чим проводом, Червоний Кракен та його залізняки налетіли на західний край, наче вовки на отару овець. Кастерлі-на-Скелі виявився для них занадто міцним горіхом, бо вдовиця князя Язона пані Джоана міцно замкнула браму, але натомість залізяни спалили кораблі Ланістерів та погромили Ланіспорт, забравши звідти велетенську кількість золота, збіжжя, різноманітного краму, ще й кількасот дівчат та жінок за дружин з солі — серед них улюблену коханку самого князя Язона і їхніх тілесних доньок.

Але й на тім наскоки та грабунок не скінчилися. Лодії нишпорили угору та вниз усім західним узбережжям, чинячи свавілля, як у добу давнини. Червоний Кракен особисто очолив успішний напад на Кайс. Втрачена була Файна Вежа, а з нею Файний острів та всі його багатства. Князь Далтон забрав чотирьох доньок князя Файяна собі за дружин з солі, а п’яту — “поганеньку” — віддав братові Верону.

Майже два роки Червоний Кракен хазяйнував у Західному морі, як його пращури за давніх часів, поки на Вестеросі кидалися один на одний полки князів та принців, а дракони маяли у небі та стиналися у кривавих битвах.

Проте всі війни мають кінець, і “Танок драконів” зрештою добіг свого. Принцеса Раеніра загинула, а невдовзі й король Аегон ІІ. Дотоді більшість таргарієнівських драконів лежали мертві, а з ними десятки великих і менших князів, сотні зацних лицарів, десятки тисяч міщан і простолюдців. Рештки “чорних” і “зелених” уклали мирні угоди, і юний син Раеніри був увінчаний короною як король Аегон ІІІ та одружений з донькою Аегона ІІ Джаяхаерою.

Проте мир у Король-Березі ще не означав миру на заході. Червоний Кракен не втратив завзяття до битви, і коли рада намісників, що правила від імені нового юного короля, наказала йому припинити грабунок, він і оком не змигнув.

Зрештою загибель прийшла до Червоного Кракена від рук жінки. Дівчина, відома нам лише під іменем Тесса, розчахнула князеві Далтону горлянку вві сні його власним кинджалом у опочивальні князя Файяна в Файній Вежі, а тоді кинулася у море.

Червоний Кракен ніколи не брав собі дружини зі скелі. Найближчими його спадкоємцями виявилися сини від солі — юні хлопчики, нагуляні з кількома дружинами з солі. За кілька годин по його смерті розпочався кривавий розбрат за спадкоємство. Але ще перед початком різанини на Старому Вику та Пайку повсталий люд Файного острова винищив залізняків, які ще лишалися серед них.

Року 134 по А.З. пані Джоана Ланістер здійснила помсту за все заподіяне Червоним Кракеном їй та її підданим. Не маючи власних кораблів, бо їх спалили залізняки, вона переконала пана Лео Костяна, похилого літами великого корабельника Обширу, напустити його мечників на Залізні острови. Захоплені власною війною за престол, залізяни проґавили напад. Тисячі чоловіків, жінок і дітей месники поклали під меч, кількадесят поселень та кількасот лодій пустили з вогнем і вітром. Зрештою, щоправда, Костян загинув, а військо його розсіяли та винищили. До Ланіспорту повернулася лише частина його флоту (накладена воєнною здобиччю, серед якої були тисячі пудів збіжжя та солоної риби)… але серед привезених до Кастерлі-на-Скелі шляхетних бранців був один з синів Червоного Кракена від солі. Пані Джоана наказала його вихолостити і зробити блазнем при своєму синові. “Нічогенький з нього вийшов дурник, — зауважує архімаестер Хаерег, — та й наполовину не такий дурний, як батько”.

В інших землях володар, що стяг на свій дім і люд таку долю, мав би заслужену зневагу наступних поколінь… але такий вже норов мають залізяни з островів, що й до наших днів згадують Червоного Кракена шанобливим словом та мають за одного з найславетніших звитяжців.

<<< Світ льоду та вогню