Немирні доньки: Мир, Лис і Тирош

<<< Світ льоду та вогню

Найсхідніші Вільні Міста — Лорат, Норвос та Кохор — майже не торгують з Вестеросом; решта ж чинить інакше. Браавос, Пентос та Волантис розташувалися по берегах моря, поблагословлені великими зручними гаванями. Торгівля тече крізь них, наче життєдайна кров, а кораблі з їхніх портів долають шляхи до найдальших кутків землі: від Ї-Ті, Ленгу та Асшаю-коло-Тіні на далекому сході до Ланіспорту і Старограду на Вестеросі. Кожне місто має власні звичаї та власну історію. Кожне має і своїх богів — хоча у згаданих трьох найбільше шанують Ра-Гльора, чиє червоне жрецтво забрало собі неабияку силу та владу. Протягом століть сказані міста нескінченно змагалися між собою, і оповіді про їхні чвари та війни могли б утворити — та й утворили — грубезні літописи.

Те саме стосується і Миру, Лису та Тирошу — трьох немирних доньок Валірії, чиї невпинні сварки та боротьба за першість часто-густо затягували у вир змагань навіть королів та лицарів Вестеросу. Три згадані міста оточують велику та плодючу “п’яту” Есосу — півострів, що відділяє Літнє море від вузького, а колись складав частину суходольного мосту на Вестерос. Місто-твердиня Тирош стоїть на найпівнічнішому та найсхіднішому з Порогів — низки островів, що лишилися від похованої морем Руки Дорну.

Мир височить на головному суходолі, де стародавній валірійський драконошлях добігає тихих вод широчезної затоки, відомої як Миртове море. Лис розкинувся на півдні — на невеличкому розсипі островів у Літньому морі. Усі три міста оголосили землі, що лежать між ними, частково (а чи й цілком) своїми, відтак сьогодні ми знаємо їх як Спірні Землі, бо всі спроби окреслити кордони між володіннями Тирошу, Миру та Лису зазнали поразки, і за кожен шмат тих теренів точилися незліченні війни.

Історією, здобутками, звичаями, мовою та вірою ці три міста ближчі один до одного, ніж до будь-якого іншого з Вільних Міст. Всі вони є осередками заможного купецтва, ховаються за високими мурами та мечами найманців, цінують статки вище від родоводу, а торгівлю вважають за шановніше ремесло, ніж війну. У Лисі та Мирі правлять конклави магістратів, обраних серед найзаможніших та найшляхетніших містян; Тирош кориться волі архонта, обраного з-поміж членів такого самого конклаву. У трьох сказаних містах існує володіння рабами, і невільники там утричі переважають числом вільно уроджених. Усі три міста є портами; море для них — кров самого життя. Як і матінка їхня, Валірія, ці три міста не знають однієї для всіх віри — храми та каплиці різноманітних богів шикуються вздовж їхніх вулиць і купчаться надбережжям.

Та попри всю схожість, суперництво між трьома містами має надто глибокі й давні корені; з них за довгі століття виткнулися пагони ворожнечі, яка нищить усі спроби укласти тривалий мир частими та раптовими війнами — на радість князям та королям Вестеросу, бо три такі могутні й заможні міста, об’єднавшись, стали б для них занадто грізним і небезпечним сусідом.

Об’єднану силу Миру, Лису та Тирошу справді було одного разу показано світові — після перемоги над Волантисом у Битві на Прикордонні три міста утворили спілку, хай і нетривалу. Присягнувшись одне одному в вічній дружбі, року 96 по А.З. три міста постали як одна Тріархія, хоча на Вестеросі їхня спілка стала відома як Королівство Трьох Доньок. Тріархія почала з того, що оголосила за мету очищення Порогів од піратів та корсарів. Спочатку їхній намір зустрів схвалення у Семицарстві та деінде, бо ж кляті пірати геть придушили торгівлю морем. Три Доньки здобули над піратами швидку перемогу, але невдовзі, по оволодінні всіма островами та протоками між ними, почали вимагати захмарні мита від усіх кораблів, що їх проминали. Скоро зажерливість Тріархії перевищила жадобу замінених нею піратів — а надто коли лисенійці почали вимагати собі за платню миловидих юнаків та прегарних дів.

На певний час Тріархію здолали об’єднані сили Корліса Веларіона та Даемона Таргарієна, забравши від неї майже всі Пороги; але вояцтво Вестеросу невдовзі відволіклося на власні чвари, і Три Доньки поновили свою владу над островами — аж до настання міжусобного розбрату після вбивства лисенійського адмірала його суперником у змаганнях за прихильність уславленої куртизани на прізвисько Чорна Лебідь (небоги князя Лебедина, яка з часом стала нетитульованою, проте справжньою правителькою Лису). Покласти край Королівству Трьох Доньок допомогла спілка їхніх ревнивих суперників: Браавосу, Пентосу та Лорату.

Лис, найгарніше з Вільних Міст, тішиться чи не найсприятливішим підсонням у всьому відомому нам світові. Зігріте сонечком, овіяне прохолодними вітрами, місто розкинулося на плодючому острові, рясно порослому пальмами та плодовими деревами, а навколо плюскотять зелено-блакитні води, де кишить розмаїття риби. “Лис Ласкавий” був заснований як місце відпочинку для драконовладців старої Валірії — райський куточок, де їх мали улещувати тонкими винами, лагідними дівами та солодкою музикою перед поверненням до пекучих вогнів Вільноземства. І до сього дня Лис вважається “живильним для чуттів, цілющим для душі”. Його постільні будинки уславлені в цілому світі, а призахідне сонце дарує краєвидові небачену деінде красу. Самі лисенійці теж нівроку вродливі, бо саме в їхніх родоводах найкраще збереглася кров старої Валірії.

Тирош, геть інакший норовом та звичаями, починався як віддалена валірійська твердиня у ворожих краях, про що досі свідчить внутрішній мур з плавленого чорного драконокаменя. Валірійські літописи кажуть, що збудували сю фортецю наприпочатку з метою наглядати за кораблями, що проминали Пороги. Проте невдовзі по заснуванні міста у водах навколо похмурого кам’янистого острова, де воно розташувалося, знайшли неповторний різновид морського равлика. Равлик сей точив з себе особливу рідину, яка по належній обробці давала темну червонясту фарбу для тканин і дуже швидко звоювала любов вельможного панства Валірії. Оскільки згадані равлики більше не зустрічалися ніде в світі, до Тирошу тисячами ринули купці, які протягом одного покоління перетворили військову фортецю на справжнє велике місто. Тирошійські фарбівники дуже скоро навчилися виготовляти криваво-червоні, кармазинові та темно-блакитні фарби, змінюючи харчування равликів. У наступні століття вони створили фарби ще кількох сотень відтінків — деякі природнім шляхом, а деякі застосуванням алхімії. Звичай вбиратися у живі та яскраві кольори поширився серед панства та вельмож по всьому світу… і всі фарби для них надходили з Тирошу. Місто забагатіло, великі статки породили хвальбу та погорду. Тирошійці пишаються один перед одним барвистими шатами; і жінки, і чоловіки полюбляють фарбувати волосся у разючі, часто-густо неприродні кольори.

Походження Миру оповите густішим туманом. Деякі маестри вважають мирійців родичами ройнарів, бо чимало з них мають таку саму оливкову шкіру та темне волосся, як річкове плем’я… проте їхню спорідненість, імовірно, притягнуто за вуха. Є ознаки, що на місці нинішнього Миру і у Вік Світанку, і протягом Довгої Ночі вже стояли міста, засновані стародавніми зниклими народами. Проте відомий нам Мир було поставлено купкою відчайдушних валірійських купців на місці обнесеного стінами андальського містечка, чиїх мешканців вони винищили або поневолили. Відтоді життя Миру складає морська торгівля; мирійські кораблі століттями розсікають води вузького моря в усіх напрямках. Ремісники Миру, часто-густо народжені в неволі, також відомі широко і далеко: мирійські мережива та гобелени варті своєї ваги в золоті та прянощах, а мирійським прозірним скельцям немає рівних у світі.

Вже згадувалося, що Лорат, Норвос і Кохор були засновані вірянами тих чи інших богів з причин, пов’язаних з їхніми віруваннями; навпаки, Лис, Тирош і Мир завжди мали на меті саме лише збагачення торгівлею. Усі три міста мають великі торговельні флоти, і кораблі їхні бувають у всіх морях світу. Всі три міста також пов’язані з торгівлею живим невільницьким товаром. Особливе завзяття виявляють тирошійські людолови, вряди-годи заходячи аж на далеку північ за Стіну в пошуках рабів-дичаків. Лисенійці ж, не знаючи спочинку своїй жадобі, нишпорять по всіх усюдах у пошуках гарненьких хлопчиків та дівчаток для своїх уславлених постільних будинків.

Дружина короля Візериса ІІ Таргарієна, яка подарувала життя королю Аегону ІV (Негідному) та принцові Аемону Драконолицарю, була в дівоцтві панною Ларрою Рогаре з Лису. То була казкова красуня валірійської крові, у свої дев’ятнадцять старша на сім років за принца-нареченого. Її батько, Лисандро Рогаре, очолював заможну банкірську родину, вплив якої нечувано зріс після укладення союзу з Таргарієнами. Лисандро здобув собі титул Довічного Першого Магістрата; люди кликали його Лисандро Препишним. Але й він, і брат його Дразенко, чоловік великої княгині дорнійської, зустріли смерть за день один від одного, чим почали стрімке падіння дому Рогаре водночас і в Лисі, і в Семицарстві.

Спадкоємець Лисандро на ім’я Лисаро витратив велетенські гроші у домаганнях влади, але заплутався у чварах з іншими магістратами, а тим часом брати й сестри його надто захопилися змовами у пошуках впливу на Залізний Престол. По своєму падінні Лисаро Рогаре був забитий на смерть батогами у Храмі Торгівлі руками тих людей, яких сам і образив. Брати і сестри отримали легші покарання, а один з них — Моредо Рогаре, войовничий володар валірійського клинка на ім’я Правда — з часом повів проти Лису вороже військо.

Лисенійці перетворили розплід рабів на мистецтво; вони парують вродливих невільників та невільниць, намагаючись породити дедалі витонченіших та чарівніших куртизан і постільних слуг. У Лисі досі густо тече кров Валірії; навіть простолюд вихваляється блідою шкірою, сріблясто-золотавим волоссям, фіалковими, бузковими або волошковими очима драконовладців минувшини. Лисенійське панство поціновує чистоту крові понад усе інше; серед нього народилося чимало уславлених (як добром, так і злом) красунь та красенів. Навіть таргарієнівські королі та принци колишніх часів нерідко зверталися до Лису в пошуках дружин та коханок — не лише заради вроди, а й заради крові. Недарма чимало лисенійців уклоняються богині кохання, чия зваблива оголена постать прикрашає їхні монети.

Війни, перемир’я, союзи та зради між Лисом, Миром та Тирошем є надто численними, щоб перелічити усі. Чимало разів незгода між ними вибухала так званими “торговельними війнами”, які точилися винятково на морі — тоді кожна зі сторін надавала своїм кораблям дозвіл вільно полювати на кораблі ворогів; такий звичай великий маестер Меріон назвав “піратством під печаткою”. Під час торговельних війн загибель або полон загрожували тільки жеглярам на кораблях, самі ж войовничі міста перебували в безпеці, бо на суходолі не чинилося жодних битв.

Кривавішими, хоча далеко рідшими, бували суходольні війни, що точилися за Спірні Землі — колишні заможні терени, розорені під час Кривавого Століття і по ньому так страшно, що й досі лежать пустками кісток, попелу та засоленої ріллі. Та навіть у тих чварах Тирош, Мир і Лис не надто часто піддавали небезпеці власних містян, натомість винаймаючи сердюків битися за себе.

У Спірних Землях народилося більше так званих “вільних кумпанств”, або найманих полків, ніж деінде у знаному світі; а почалося все з Кривавого Століття. Просто зараз тими землями тиняється з півсотні таких полків; коли їх не винаймає жодна з немирних доньок, сердюки часто-густо намагаються викраяти собі маєтності на власний розсуд. Деякі навіть шукали роботи для своїх клинків у Семицарстві — як перед Завоюванням, так і після нього.

Серед найстаріших вільних кумпанств рахується полк “Другі Сини”, заснований свого часу півсотнею молодших синів шляхетних домів, яких життя викинуло на сміття без спадку та жодних надій на кращу долю. Від того самого дня і донині полк став рідною домівкою безземельним панам, лицарям-вигнанцям та різноманітним пригодникам. Чимало володарів гучних імен з Семицарства служили в ньому в різні часи. Сам князь Оберин Мартел належав до його лав, перш ніж заснував власний полк; Родрік Старк, Мандрівний Вовк, теж рахувався поміж “Других Синів”. Та найславнішим з усіх був пан Аегор Водограй — той самий байстрюк короля Аегона ІV, якого літописи знають під іменем Лихого Булата; він бився разом з “Синами” в перші роки свого вигнання, перш ніж створити “Золоту Дружину”, яка донині лишається наймогутнішим та найславетнішим з сердюцьких загонів, а також (на думку декого) найкраще зберегла свою честь.

З-поміж інших загонів вирізняються “Барвисті Прапори”, “Буревісники”, “Довгі Списи” та “Бойові Коти”. До речі, не саму лише “Золоту Дружину” заснували вихідці з Вестеросу. Після — і внаслідок — “Танку драконів” на світ з’явився полк “Штормозванці”; а по тому, як Торген Старк склав корону перед Завойовником, деякі розгнівані чоловіки (і за окремими свідоцтвами, навіть жінки) Півночі замість стати на коліна утекли за вузьке море і утворили там полк “Братство Троянди”.

Війни між Тирошем, Лисом та Миром спричинили не лише появу вільних кумпанств у Спірних Землях, але й утворення на воді цілих флотів піратів та морських найманців — сердюків під вітрилами, готових битися за кожного, хто заплатить. Майже всі вони розташувалися на Порогах — островах, що цяткують вузьке море між Зламаною Рукою та східним узбережжям Есосу.

Згадані пірати роблять подорожі між Порогами небезпечними та зрадливими. Кажуть, що кораблям-лебедям Літніх островів подеколи вдається зовсім уникнути Порогів, бо вони насмілюються потикатися у глибокі води замість піддаватися можливому нападові корсарів. Але ті, хто не має такого хисту до мореплавства або кораблів, придатних ходити далеким морем, позбавлені вибору і приречені потерпати. Над піратськими лігвами, які надто множаться і нахабніють, часто-густо чинять помсту бойові кораблі архонтів Тирошу або тріархів Волантису, а інколи навіть дожів Браавосу. Але пірати завжди примудряються повертатися.

У часи минулі свавілля піратів нерідко змушувало Король-Берег або Дракон-Камінь висилати королівські флоти на їхнє приборкання. Сам князь Дубовий Кулак не раз і не два виходив на полювання за піратами і здобув велику славу; Юний Дракон замірявся віддати рідну сестру за дожа Браавосу і тим скріпити союз, що мав на меті прибрати з Порогів перешкоди для торгівлі зі щойно завойованим Дорном. Великий маестер Каеф написав про це з усіма подробицями в “Житіях чотирьох королів”, наполягаючи, що король Даерон схибив, коли розпочав шлюбні перемови з Браавосом, бо той саме воював з Пентосом і Лисом; інші Вільні Міста скористалися нагодою і надали важливу допомогу дорнійським бунтівникам.

<<< Світ льоду та вогню