Пентос

<<< Світ льоду та вогню

Пентос найближче з усіх Вільних Міст лежить до Король-Берега, тож купецькі кораблі сновигають між двома містами мало не щодня. Заснований валірійцями як віддалений торговельний осередок, Пентос невдовзі поглинув землі, що лежали навколо нього вглиб від берега, від Оксамитових Горбів і Малої Ройни аж до моря — тобто мало не всю стародавню землю Андалос, прабатьківщину андалів. Перші пентосці були купцями, торговцями, мореплавцями, землеробами, а шляхетної крові серед них стрічалося небагато; можливо, з цієї причини вони не так переймалися чистотою власної валірійської крові та охочіше змішувалися з первісними мешканцями підвладних їм земель. Як наслідок, у жилах пентосців тече чимала частка андальської крові, що робить їх чи не найближчими нашими заморськими родичами.

Попри сказане, пентосці тримаються звичаїв, вельми відмінних від тих, до яких звикли у Семицарстві. Пентос вважає себе донькою Валірії — і стару кров ще справді можна там знайти. За старих часів містом правив князь високого та чесного роду, обраний з-поміж дорослих чоловіків так званих “сорока сімейств”. Обраний князь панував у Пентосі до кінця своїх днів, а коли один князь помирав, то обирали іншого — майже неодмінно з іншого вельможного сімейства.

Проте за багато століть могутність князя невпинно танула, а влада міських магістратів, навпаки, зростала. Нині Пентосом насправді править рада магістратів, яка вирішує всі нагальні питання міського життя; князь владарює лише про людське око, а в обов’язках обмежений привселюдними відправами. Головним чином князь пентоський очолює святкування та бенкети, пересувається з місця до місця у пишних ношах з почесною вартою. Щороку князь мусить зірвати квітку цноти двох дівчат: діви моря і діви ріллі. Сей стародавній звичай — витоки якого лежать, можливо, ще в загадковій давнині довалірійського Пентосу — має убезпечити розквіт міста на морі та суходолі. Але раптом станеться голод чи програна війна — і князь перетворюється з володаря на жертву. Йому перетинають горлянку, аби улестити богів, а тоді обирають нового князя, що має повернути місту велич і багатство.

З огляду на притаманні цій посаді небезпеки, не всі пентоські вельможі прагнуть вдягнути вінець володаря міста. Деякі відомі тим, що відмовилися прийняти стародавню вбивчу шану. Найвідомішу таку відмову, зовсім нещодавню, пов’язують з уславленим сердюцьким полковником на прізвисько Строкатий Князь. Ще юнаком він був обраний магістратами Пентосу після довгих безплідних змагань та страти попереднього князя року 262-го по А.З. Та замість прийняти велику честь він утік з міста і відтоді не повертався. Він продавав свій клинок, бився у Спірних Землях, а потім заснував одне з найновіших вільних кумпанств Сходу — “Вітрогонів”.

Протягом майже всієї пентоської історії у місті було поширене володіння рабами, а пентоські кораблі завзято змагалися з іншими за першість у людоловстві та торгівлі живим товаром. Проте такі звичаї привели місто до сварки з північним сусідом Браавосом, “байстрюцьким дитям Валірії”, колись заснованим флотом збіглих рабів. За останні двісті років між двома містами сталося щонайменше шість війн, викликаних незгодою щодо работоргівлі (а також, правду кажучи, бажанням кожної сторони прирізати собі трохи багатих земель і вод між ними). Чотири з цих війн скінчилися перемогою браавосців, скоренням і приниженням пентосців. В останній війні, що добігла кінця сто дев’яносто років тому, пентосцям повелося так погано, що за один-єдиний рік довелося обрати і віддати в жертву чотирьох князів. П’ятий у цій кривавій низці — князь Невіо Нарратис — переконав магістратів шукати миру після однієї-єдиної неочікуваної перемоги, та й ту він, згідно з чутками, купив за хабарі. При укладенні мирної угоди Пентос був змушений піти на поступки, з яких найважливішими були скасування рабства і припинення невільницької торгівлі.

Ці вимоги лишаються законом у Пентосі до нинішнього дня, хоча деякі спостерігачі відзначають, що чимало пентоських кораблів уникають заборони невільницької торгівлі, підіймаючи на щоглах у разі необхідності лисенійські або мирійські прапори. У самому ж місті знайдеться кількадесят тисяч буцімто напіввільних “кріпаків”, таврованих і закутих у нашийники так само, як раби у Лисі, Мирі й Тироші, та підданих таким самим суворим покаранням. За законом вони є вільними чоловіками та жінками, які можуть будь-якої миті з власної волі відмовитися від праці… за умови, що вони не заборгували хазяїнові. Але майже всі мають тяжкі борги, бо коштує їхня праця менше, ніж харчі, одяг і притулок, надані господарями, тому з часом борг не зменшується, а лише зростає.

Інші вимоги мирної угоди між Браавосом та Пентосом обмежують кількість пентоських бойових кораблів двадцятьма, забороняють Пентосові винаймати сердюків, укладати угоди з вільними кумпанствами і тримати військо, більше за звичайну міську варту. Напевне, саме ці причини серед інших зробили пентосців далеко менш войовничими, ніж люд Тирошу, Миру та Лису. Попри товсті й високі мури, Пентос часто вважається найвразливішим з усіх Вільних Міст.

Саме тому магістрати міста обрали примирливе та улесливе ставлення не лише до інших Вільних Міст, але й до дотракійських коневладців; за багато років вони викохали своєрідну сторожку дружбу з окремими могутніми халами та закидали щедрими подарунками і скринями золота кожного, хто приводив халазар на східний берег Ройни.

<<< Світ льоду та вогню