Ленг

<<< Світ льоду та вогню

На південний схід від Їн, оточений теплими зеленими водами Нефритового моря, розташувався вкритий буйливою рослинністю острів Ленг, де живе “десять тисяч тигрів і десять мільйонів мавп”, як колись сказав Ломас Довгоступ. Широко уславилися також і великі людиноподібні мавпи Ленгу; серед них — плямисті горбані, що буцімто не поступаються розумом людям, а також каптурові мавпи завбільшки з велетнів; ці заіграшки відірвуть руки та ноги людині, як бешкетний хлопчик відриває крильця дрібній комашці.

Історія Ленгу простягається в минуле майже на стільки ж століть, як і Ї-Ті, але західніше Нефритової Брами про неї чули небагато. У глибоких нетрях острова губляться чудернацькі руїни — великі будівлі, давно повалені й так порослі чагарниками, що око бачить лише безладні розсипи каміння… але під землею, кажуть люди, досі лежить нескінченна плутанина проходів, яка приводить до високих палат, а різьблені сходи заглиблюються в землю на сотні стоп. Жодній людині не випало знати, хто збудував ці міста і коли. Можливо, тільки вони й лишилися на світі від якогось зниклого народу.

Нинішні мешканці Ленгу належать до двох різновидів. Вони аж так різняться між собою, що ми мусимо вважати їх зовсім окремими народами.

Чималу частину своєї нещодавньої історії Ленг перебував у складі Золотого Царства Ї-Ті, а тому ним правили з Їн або Джинкі. У ті часи десятки тисяч вояків, купців, шукачів пригод, сердюків переїхали з царства на острів, шукаючи щастя і статків. І хоча Ленг звільнився з-під влади Ї-Ті вже чотириста років тому, північні дві третини острова досі населені головним чином ї-тійськими прибульцями.

Для ока мандрівника вони нічим не різняться від люду Золотого Царства: розмовляють однією з говірок тієї ж мови, моляться тим самим богам, їдять ті самі страви, коряться одним звичаям і навіть шанують лазурового царя у Їн… хоча вклоняються лише власній богоцариці. Їхні головні міста Ленг-Ї та Ленг-Ма схожі на Їн та Джинкі більше, ніж на південно-ленгійське місто Турані.

Південна ж третина Ленгу населена нащадками тих, кого витіснили прибульці з Золотого Царства. Споконвічні ленгійці є чи не найвищим на зріст плем’ям серед усього людства; чимало з них сягають семи стоп заввишки, а дехто навіть восьми. Довгоногі та тендітні, зі шкірою кольору масткого тикового дерева, вони мають великі золоті очі, якими буцімто бачать далі та краще за всіх інших людей, а надто вночі. Неймовірно високі, жінки-ленгійки водночас славляться вишуканою стрункістю та чарівною красою.

Упродовж майже всієї історії Ленг був островом загадок, бо первісні ленгійці рідко віддалялися від рідного острова так, щоб втратити його з очей, а ті з мореплавців, які помічали його береги, коли долали води Нефритового моря, і наважувалися висадитися, зустрічали вельми холодну гостинність. Ленгійці не плекають цікавості до чужинських богів, чужинських харчів, одягу чи звичаїв; не дозволяють вони чужинцям і видобувати їхнє золото, рубати їхні дерева, збирати плоди або рибалити у морі. Хто спробував — той зустрів швидкий і кривавий кінець. Відтак про Ленг поповзли чутки як про прихисток гемонів та чаклунів, потаємний острів, якого краще уникати. Так минуло багато століть.

Для торгівлі з іншими землями Ленг відкрили мореплавці Золотого Царства; ба навіть тоді острів лишився згубним місцем для чужинців, бо цариця Ленгу, за чутками, перебуває у змові зі Старими — богами, що живуть глибоко під зруйнованими підземними містами, — а ті час від часу наказують їй карати всіх прибульців на смерть. Так ставалося принаймні чотири рази в історії острова, якщо вірити “Нефритовій скарбниці” Колокво Вотара.

Нищення чужинців припинилося раз і назавжди тільки тоді, коли Джар Хар, шостий пірузовий цар, скорив Ленг вогнем та мечем і приєднав до свого царства.

Перекази наполягають, що глибоко під хащами Ленгу досі живуть Старі. Так багато вояків, що їх Джар Хар надіслав під руїни, повернулися божевільними або не повернулися взагалі, що зрештою богоцар наказав запечатати велетенські підземні руїни і забути їх назавжди. Навіть сьогодні входити до таких місць заборонено під страхом тортур і смерті.

Упродовж чотирьох століть після скинення Ленгом ярма ї-тійської влади острів розквітнув під рукою довгої низки своїх богоцариць. Перша з нинішнього родоводу, шанована на сході під іменем Хіара Велична, мала чистісіньке ленгійське походження, але щоб задовольнити підданих, узяла собі двох чоловіків — одного ленгійця і одного ї-тійця. Звичай цей прижився серед її доньок та їхніх доньок. З часом виник і звичай, що перший з чоловіків володарки очолює царське військо, а другий — бойовий флот.

ІНШІ ОСТРОВИ У НЕФРИТОВОМУ МОРІ, ЗГАДАНІ У ЛИСТАХ КОРЛІСА ВЕЛАРІОНА

  • СЛОНОВИЙ ОСТРІВ, де зі свого палацу слонової кістки править володар, який титулюється “шан”.
  • МАРАХАЙ, райський острів, укритий зеленню півмісяць, що оточує два вогняні острови-близнюки; там полум’яні гори удень і вночі плюються струменями розплавленого каменю.
  • ОСТРІВ БАТОГІВ, похмура та гола скеля, де людолови з півдесятка різних країв влаштували собі перевальний базар; тут вони купують, продають, плодять, приборкують і таврують живе майно, перш ніж воно вирушить деінде.

<<< Світ льоду та вогню