Дім Ланістер за драконів

<<< Світ льоду та вогню

Щойно Лорен Ланістер віддав Завойовникові королівського вінця, Ланістери перетворилися з самовладних королів на підданих князів. Їхнє величезне багатство загалом лишилося недоторканим. Але вони не мали тісних зв’язків з домом Таргарієн (на відміну від Баратеонів), зате — на відміну від Таллі — мали надмір гонору, щоб не мчати поспіхом шукати собі почесного місця попід Залізним Престолом.

Лише через покоління — коли принц Аегон та принцеса Раена попрохали в них прихистку від короля Маегора Лютого — Ланістери знову почали залишати помітний слід у подіях держави. Князь Лиман Ланістер прийняв принца та принцесу під своїм дахом, захистив їх гостьовим правом і відмовив королю в усіх вимогах віддати гостей на розправу. Проте вельможний князь не склав присяги на мечі вигнаним принцу та принцесі, ще й пальцем не ворухнув, коли Аегон загинув від руки дядька у битві попід Божим Оком. Все ж коли молодший брат Аегона Джаяхаерис оголосив про своє право на Залізний Престол, Ланістери заспішили йому на допомогу.

Смерть короля Маегора та коронування Джаяхаериса посунуло дім Ланістер ближче до Залізного Престолу, хоча Веларіони, Арини, Вишестражі, Таллі та Баратеони все ж затьмарювали їх у впливі на державні справи. Князь Таймонд Ланістер був присутній на Великій Раді 101-го року по А.З., яка вирішувала наступництво престолу; збереглася пам’ять про його уславлену появу з велетенським почтом у три сотні короговних панів, стражників та челяді… яку, щоправда, перевершив князь Матос Тирел на Вирії, привівши з собою п’ять сотень. Ланістери обрали стати у суперечці на бік принца Візериса; цей вибір запам’ятали та винагородили за кілька років, коли Візерис сів на Залізний Престол і поставив брата-близнюка князя Язона Ланістера — пана Тайлана — коронним корабельником. Згодом пан Тайлан став коронним підскабієм при королі Аегоні ІІ; його близькість до Залізного Престолу та висока посада при дворі привели князя Язона, його брата, у “Танок драконів” на бік Аегона.

Проте у перебігу змагань за престол пан Тайлан зазнав тяжких страждань за те, що сховав більшу частину коронного золота від Раеніри Таргарієн, яка не змогла знайти скарбницю, коли захопила Король-Берег. Близькість Ланістерів до престолу також виявилася згубною, коли Червоний Кракен та його розбишаки налетіли на безборонний західний край, поки князь Язон просувався на схід на заклик короля Аегона ІІ. Прибічники королеви Раеніри перестріли княже військо на переїзді Червонозуба, і там князь Язон загинув у битві від смертельної рани, завданої сивим зброєносцем Башем з Довголистя (після битви цього воїна низького роду, але високої мужності висвятили на лицаря і до кінця його днів кликали Леворізом). Ланістерівське військо, щоправда, продовжило похід і здобуло кілька перемог під проводом пана Адріана Тарбека, потім на чолі з князем Листобродом; коли ж останній загинув у “Годівлі раків”, то й західняків затиснули між трьох потуг та люто вирізали мало не до останнього.

Тимчасом пан Тайлан Ланістер сидів у полоні королеви Раеніри після оволодіння нею стольним містом. Його жорстоко катували, змушуючи відкрити, де сховане золото корони, але пан Тайлан непохитно відмовлявся відповідати. Коли Аегон ІІ та вірні йому люди повернули собі місто, пана Тайлана знайшли засліпленим, вихолощеним і скаліченим. Проте розум його лишився ясним, і король Аегон зберіг його на посаді коронного підскарбія. У останні дні свого правління Аегон ІІ навіть вислав пана Тайлана до Вільних Міст на пошуки сердюків для підтримки своєї справи проти сина Раеніри — майбутнього короля Аегона ІІІ — і його прибічників.

Після замирення сторін наступила доба намісників — новий король, Аегон ІІІ, мав усього одинадцять років, коли сідав на Залізний Престол. У сподіваннях зцілити глибокі рани, завдані “Танком”, пана Тайлана Ланістера поставили Правицею Короля. Можливо, колишні вороги вважали його надто сліпим та зламаним, щоб становити для них загрозу, проте пан Тайлан вірно та здібно служив майже два роки, перш ніж помер від Зимової Лихоманки року 133 по А.З.

У наступні десятиліття Ланістери вірно стояли за Таргарієнів проти Даемона Чорножара, хоча бунтівники Чорного Дракона здобули помітні перемоги у західному краї — особливо при Ланіспорті та Золотому Зубі, де пан Квентин Пал, лицар запального норову на прізвисько Вогнепал, убив князя Листоброда і змусив князя Дамона Ланістера (згодом уславленого як Сивий Лев) відступити.

По смерті Сивого Лева року 210 по А.З. князем у Кастерлі-на-Скелі став його син Тибольт, який вже через два роки загинув за підозрілих обставин. Князь Тибольт — зовсім молодий, у розквіті сил — не лишив по собі тілесних нащадків, окрім доньки Серели трьох років од народження, чиє князювання у Кастерлі-на-Скелі виявилося прикро коротким. Вона також померла менше ніж через рік, і Скеля разом з західним краєм, усіма статками та могуттям дому Ланістер перейшла у спадок її дядькові Герольду, молодшому братові князя Тибольта.

Приязний юнак, відомий надзвичайно гострим розумом, Герольд вірно служив намісником при юній небозі, але раптовість її смерті у такому ніжному віці розв’язала злі язики. Заходом пішов поголос, що і панна Серела, і Тибольт померли не самі, а від рук Герольда.

Жодна жива нині людина вже не скаже з певністю, чи була у тих чутках бодай крихта правди. Герольд Ланістер тимчасом виявився гідним, здібним та правдолюбним володарем заходу, який додав чималу частку до статків дому Ланістер, зміцнив владу Кастерлі-на-Скелі та пожвавив торгівлю через Ланіспорт. Західним краєм він правив тридцять один рік, заслуживши прізвисько Герольд Золотий. Проте лихо, яке оповило дім Ланістер у наступні роки, послужило для ворогів князя Герольда достатнім доказом його зловмисності. Кохана ним друга дружина, пані Роганна, зникла за таємничих обставин у 230-му році по А.З., менше ніж за рік після народження четвертого, наймолодшого сина його вельможності — Язона. Тивальд, старший з княжих синів-близнюків, загинув у битві року 233 по А.З. на службі зброєносцем князеві Роберту Рину з Кастамиру під час Повстання Пика. Князь Роберт теж загинув, лишивши за спадкоємця свого старшого сина, пана Рогера Рина (Черленого Лева).

Найзначнішою смертю, спричиненою Повстанням Пика, була загибель самого короля Маекара, проте безлад, що вчинився далі, вже достатньо описаний у інших місцях. Менш відомими, але від того не менш гіркими були наслідки тієї колотнечі у історії заходу. Тивальд Ланістер був довго заручений з норовистою молодшою сестрою Черленого Лева, панною Елиною. Уперта і гаряча дівчина, яка вже кілька років уявляла себе княгинею в Кастерлі-на-Скелі, не бажала так легко полишати свою мрію. По загибелі свого нареченого вона переконала його брата-близнюка Тіона розірвати заручини з донькою князя Рябина на Золотогаї та пов’язатися шлюбом із нею.

Князь Герольд, як казали, протистояв цьому союзові, але горе, вік і хвороба лишили від нього бліду тінь колишньої величі, тож зрештою він скорився долі. Року 235 по А.З. у Кастерлі-на-Скелі зіграли подвійне весілля: пан Тіон Ланістер узяв за дружину Елину Рин, тоді як його молодший брат Титос одружився з Джейною Марбранд, донькою князя Алина Марбранда у Попельні.

Двічі овдовілий, слабий та недужий, князь Герольд більше не одружувався, тож після весілля Елина з дому Рин стала повновладною пані у Кастерлі-на-Скелі, хіба що не за титулом.

Поки свекор її дрімав у опочивальні або сидів на самоті за книжками, пані Елина приймала пишний двір, лаштувала один за одним турніри, свята і розваги, принаджувала до Скелі дедалі більше малярів, музик, мартоплясів… та Ринів. Її брати Рогер та Рейнард невідступно перебували при ній у шані та славі, вона ж сипала на них посади та земельні пожалування, а заразом і на своїх дядьків, нерідних братів, небожів та небог. Немолодий блазень князя Герольда, уїдливий горбань на прізвисько Жабопан, якось сказав там, де його чули: “Напевно, пані Елина — якась чародійка, бо хто ще змусить таку зливу ринути всередині Скелі?”.

Року 236 по А.З. самозванець Даемон Чорножар, Третій тако наречений, перетнув вузьке море і висадився на Масеєвому Гаку з Лихим Булатом та “Золотою Дружиною”, маючи намір захопити Залізний Престол. Король Аегон V скликав з усього Семицарства вірне йому панство для опору загарбникові; так почалося Четверте Повстання Чорножара.

Скінчилося воно швидше, ніж гадалося самозванцеві — битвою при Вендвицькому Мості. Трупи вояків Чорного Дракона задушили річку Вендвицю і витіснили її з берегів. Королівська сторона втратила менше як сотню людей… але серед них — пана Тіона Ланістера, спадкоємця Кастерлі-на-Скелі.

Втрата другого зі “славних близнюків” могла б зовсім зламати їхнього зажуреного батька, князя Герольда. Та на диво, сталося зовсім протилежне. Коли тіло пана Тіона поклали спочивати усередині Скелі, Герольд Золотий повстав од недуги і знову взяв владу над заходом у тверді руки, рішуче налаштований прокласти легкий шлях до спадку для свого третього сина — слабкого духом та не вельми обдарованого хлопчика на ім’я Титос.

“Розквіт Ринів” добіг свого кінця. Брати пані Елини невдовзі відбули з Кастерлі-на-Скелі до Кастамиру в супроводі численних Ринів, своїх родичів.

Пані Елина лишилася, але вплив її підупав, тоді як влада пані Джейни зростала з кожним днем. Невдовзі ворожнеча між вдовицею пана Тіона та дружиною Титоса набула зовсім потворних рис, якщо вірити чуткам, переказаним маестром Бельдоном. А розповідає він те, що року 239 по А.З. Елину Рин звинуватили у постільному зляганні з Титосом Ланістером, з метою вмовити княжича відлучити від себе дружину і взяти шлюб з пані Елиною. Проте молодий Титос (лише дев’ятнадцяти років) завважив удову свого брата за таку лячну та відразливу, що в ліжку виявився безсилим. Принижений, він побіг назад до дружини, про все розповів і заблагав пробачення.

Пані Джейна охоче пробачила свого молодого чоловіка, проте ятрівку свою не мала такої ж охоти пробачати і не забарилася повідомити князя Герольда про те, що сталося. Розлютившись, його вельможність вирішив назавжди звільнити Кастерлі-на-Скелі від Елини Рин і приткнути її за нового чоловіка. Полетіли круки у гарячковому поспіху перемовин про новий шлюб. Вже за два тижні Елина Рин побралася з Вальдераном Тарбеком, князем у Тарбекові, червоновидим вдовцем п’ятдесяти п’яти років зі старовинного, шанованого, але зубожілого роду.

Елина Рин, віднині пані Тарбек, відбула з Кастерлі-на-Скелі при боці чоловіка і вже не повернулася, проте боротьба між нею та пані Джейною на тім не скінчилася, а навпаки, стала запеклішою через розпочате змагання, яке Жабопан назвав Війною Породіль. Хоча пані Елина не зуміла народити спадкоємця панові Тіону, з Вальдераном Тарбеком (який, слід зазначити, вже мав кілька синів від перших двох шлюбів) її плодючість вельми зросла — невдовзі вона подарувала новому чоловікові двох доньок та сина. Пані Джейна відповіла власними дітьми, з яких першим був син. Ім’я йому дали Тайвин; переказують, що коли дідусь малого, князь Герольд, скуйовдив золоте волосся дитинчати, малеча вкусила його за палець.

Далі у належний час народилися інші діти, проте найстарший, Тайвин, був єдиним онуком, якого побачив його висока вельможність князь. Року 244 по А.З. Герольд Золотий помер од хвороби сечового міхура, нездатний випустити воду. В віці двадцяти і чотирьох років старший з його живих синів, Титос Ланістер, став князем у Кастерлі-на-Скелі, Щитом Ланіспорта і Оборонцем Заходу.

Але до всіх перелічених титулів і посад він виявився геть непридатним. Певно ж, князь Титос Ланістер мав чимало чеснот. Не схильний гніватися, зате швидкий на пробачення, він бачив добро у кожній людині, простій чи вельможній, а довіри до інших мав аж занадто. За веселу та добросерду вдачу його прозвали Сміхотливим Левом, і певний час весь захід веселився разом з ним… та невдовзі почав сміятися вже з нього.

Стосовно державних справ князь Титос показав себе слабким та нерішучим. Війна йому не смакувала; він лише реготав з таких образ, за які його пращури вже висмикували б мечі з піхв. Чимало зловмисників побачили у цій слабкості нагоду вхопити собі влади, статків та землі. Дехто позичив у Кастерлі-на-Скелі чималі гроші, а потім втратив бажання віддавати позики. Коли було помічено, що князь Титос охоче пробачає затримки з виплатою боргів і навіть самі борги, пересічні купці з Ланіспорту і Кайсу теж набігли просити грошей.

Посадовці західного краю дедалі менше зважали на волю князя Титоса, поширилося крадійство та крутійство.

На святах і розвагах гості дозволяли собі вільно жартувати з господарем і глузувати з нього просто в обличчя. Це називалося “крутити левові хвоста”. Юні лицарі, ба навіть зброєносці скоро призвичаїлися змагатися один з одним, хто хвацькіше закрутить левові хвоста. Казали, що ніхто не сміявся з їхніх жартів гучніше, ніж сам князь Титос.

У одному зі своїх листів до Цитаделі маестер Бельдон пише: “Його вельможність прагне лише любові. Тому він сміється, не чує образ, пробачає, роздає шани, посади та щедрі подарунки тим, хто з нього кпинить і знущається, сподіваючись так здобути їхню вірність. Але що більше він сміється і дарує, то більше його зневажають”.

Могутність дому Ланістер почала занепадати; інші доми ставали дедалі сильніші, зухваліші, свавільніші. До року 254 по А.З. навіть панство за межами західного краю знало, що лев з Кастерлі-на-Скелі — вже не той звір, якого варто боятися.

Пізніше того ж року князь Титос погодився одружити свою семирічну доньку Генну з молодшим сином Вальдера Фрея, князя на Переїзді. Маючи всього лише десять років віку, Тайвин засудив заручини у різких та рішучих виразах. Князь Титос, щоправда, намір свій не облишив, та все ж люди побачили, що його син має сталеву волю, не знає страху, суворий понад свої роки і нічим не скидається на поблажливого татка.

Невдовзі князь Титос надіслав свого спадкоємця до Король-Берега служити чашником при дворі короля Аегона. Другого сина його вельможності, Кевана, теж відіслали служити джурою, а тоді зброєносцем при князі у Кастамирі.

Стародавній, заможний та могутній дім Рин за недолугого правління князя Титоса вельми розквітнув та забагатів. Рогер Рин, Черлений Лев, напускав на ворогів жах своїм видатним хистом у володінні зброєю і загалом вважався найсмертоноснішим мечником у західному краї. Брат його, пан Рейнард, вирізнявся такою ж хитромудрістю та чарівністю, як пан Рогер — спритністю та силою.

Посилення Ринів супроводжувалося і посиленням їхніх найближчих союзників — Тарбеків з Тарбекова. Після століть повільного згасання цей зубожілий, але стародавній рід знову почав квітнути, почасти завдяки новій пані Тарбек — колишній Елині Рин.

Пані Елину, як і раніше, не приймали у Скелі, але вона все ж примудрилася витягти з дому Ланістер чимало золота через своїх братів, бо князь Титос не зміг знайти в собі сили відмовити Черленому Левові. Видобуте золото вона пустила на відбудову обваленої руїни, що нею давно став Тарбеків — відновила мур для оборони, зміцнила башти, оздобила палати з розкішшю, що не поступалася будь-якому іншому замку на заході.

Року 255 по А.З. князь Титос святкував у Кастерлі-на-Скелі народження четвертого сина, проте втіха одразу перетворилася на лихо. Кохана дружина князя, пані Джейна, не видужала від перейм і померла за місяцеворот по народженні Геріона Ланістера. Втрата її завдала його вельможності тяжкого удару, і від того дня вже ніхто не кликав його Сміхотливим Левом.

Наступні роки виявилися мало не найлихішими у довгій історії заходу. У краї чинилися такі негаразди, що Залізний Престол відчув потребу втрутитися. Тричі король Аегон V надсилав своє лицарство відновити лад на заході, проте щоразу чвари спалахували знову, щойно королівське військо ступало за поріг. Коли його милість король загинув у лихій пригоді в Перелітку року 259 по А.З., справи ще погіршилися, бо новому королю Джаяхаерису ІІ Таргарієну бракувало сили духу та волі батька, до того ж його невдовзі захопив вир Війни Дев’ятишагових Королів.

Тисяча лицарів та десять тисяч щитників виступили на ту війну з західного краю на заклик короля, проте князя Титоса серед них не було. Провід над військом віддали братові його вельможності, але року 260 по А.З. пан Язон Ланістер загинув на Кров-Камені. По його смерті решту західного війська забрав під свою оруду пан Рогер Рин і здобув кілька помітних перемог.

Три старші сини князя Титоса також не пасли задніх на Порогах і показали себе гідними воїнами. Висвячений на лицаря напередодні війни, пан Тайвин Ланістер бився у дружині юного спадкоємця королівського престолу — Аериса, принца Дракон-Каменя — і вислужив честь піднести його до лицаря наприкінці колотнечі. Кеван Ланістер теж здобув остроги на службі зброєносцем при Черленому Леві; Рогер Рин висвятив його власноруч. Їхній брат Тигет був ще замолодий для лицарства, проте його мужність та майстерність помітили геть усі, бо вже в першій битві він убив дорослого вояка і ще трьох у наступних сутичках; одним з тих трьох був лицар “Золотої Дружини”. Поки його левенята борюкалися на Порогах, Титос Ланістер лишався у Кастерлі-на-Скелі в товаристві такої собі молодої жінки невисокого роду, що привернула його увагу, коли годувала груддю наймолодшого княжого сина.

Повернення синів князя Титоса нарешті позначило початок змін у князівстві. Загартований у битвах і розгніваний зневагою, що виявляло панство королівств до його батька, пан Тайвин Ланістер негайно заходився відновлювати гонор та силу Кастерлі-на-Скелі. Кажуть, що його батько заперечив був, але слабенько, і негайно повернувся до обіймів своєї мамки-годувальниці, залишивши спадкоємця порядкувати справами.

Пан Тайвин почав з того, що завимагав повернути все золото, яке князь Титос роздав у борг. Хто не міг заплатити негайно, мусив надіслати до Кастерлі-на-Скелі заручників. П’ять сотень лицарів — загартованих кровопролиттям на Порогах зарізяк — утворили окремий загін під проводом брата пана Тайвина, пана Кевана, і отримали доручення звільнити захід від розбійних лицарів та різноманітного злочинного наброду.

Чимало панів поспішили підкоритися. “Лев прокинувся”, — мовив пан Гарис Звихт, Лицар Вихти, коли до його брами прибули збирачі боргів. Нездатний виплатити борг, він віддав панові Кевану власну доньку за заручницю. Проте деінде збирачів зустрічали похмурим невдоволенням і навіть відвертим опором. Кажуть, князь Рин зареготав, коли маестер прочитав йому наказ пана Тайвина, і порадив своїм слугам та прибічникам нічого не робити.

Князь Вальдеран Тарбек нерозважливо обрав інший спосіб: виїхав до Кастерлі-на-Скелі оскаржити наказ, впевнений у своїй здатності схилити князя Титоса до заперечення волі його сина. Але натомість його зустрів сам пан Тайвин і кинув до підземелля.

Маючи князя Вальдерана у кайданах, Тайвин Ланістер, поза сумнівом, чекав від Тарбеків негайної покори. Але пані Тарбек швидко позбавила його марних сподівань; натомість ця непересічна жінка вислала власних лицарів схопити трьох Ланістерів. Двоє бранців були Ланістерами з Ланіспорту, далекими родичами Ланістерам Скелі, але третій, юний зброєносець Стафорд Ланістер — старшим сином і спадкоємцем покійного брата князя Титоса, пана Язона.

Виникло протистояння, яке відволікло князя Титоса від його годувальниці та змусило до непокори волі свого рішучого спадкоємця. Його вельможність не лише наказав звільнити князя Тарбека неушкодженим тілесно, але й вибачився перед ним та пробачив усі борги.

Для убезпечення обміну заручниками князь Титос звернувся до молодшого брата пані Тарбек — пана Рейнарда Рина. За місце зустрічі обрали могутню твердиню Черленого Лева у Кастамирі. Пан Тайвин відмовився туди їхати, тож повертав князя Вальдерана пан Кеван, тоді як пані Тарбек власною особою привезла Стафорда та його родичів. Князь Рин запросив обидві сторони на учту, де було влаштовано зворушливу виставу дружби та примирення: Ланістери і Тарбеки піднімали здравиці один за одного, обмінювалися дарунками та цілунками, присягалися залишитися вірними друзями один одному “на віки вічні”.

Віки вічні тривали трохи менше року, як зауважив згодом великий маестер Пицель. Тайвин Ланістер, якого не було на бенкеті Черленого Лева, ні на крихту не послабив рішучості пригнути до коліна підданих, що надто високо вознесли ріг погорди. Пізніше року 261 по А.З. він надіслав до Кастамиру і Тарбекова круків з вимогами, щоб Рогер та Рейнард Рин, а також князь і княгиня Тарбек з’явилися до Кастерлі-на-Скелі “відповісти за свої злочини”. Але Рини і Тарбеки обрали зухвалу непокору — саме її пан Тайвин, без сумніву, і чекав. Обидва доми повстали у відвертому бунті, відкинувши вірність і покору Кастерлі-на-Скелі.

Тайвин Ланістер у відповідь скликав корогви. Дозволу свого пана батька він не питав, ба навіть не повідомив його про свій намір, а просто виступив у похід з п’ятьма сотнями лицарів та трьома тисячами щитників і стрільців.

Дім Тарбек першим відчув на собі гнів пана Тайвина. Ланістерівське військо насунулося так швидко, що слуги та прибічники князя Вальдерана не мали часу зібратися на його захист. Його ж вельможність нерозважливо виступив назустріч війську пана Тайвина з самою лише надвірною дружиною. В короткій лютій битві тарбеківське військо зламали і знищили. Князя Вальдерана та його синів скарали на горло, а заразом небожів та нерідних братів, чоловіків його доньок, та й кожного чоловіка, що показав на щиті або вапенроку семикутну блакитно-срібну зірку, вихваляючись Тарбековою кров’ю в жилах. Коли ланістерівське військо продовжило похід на Тарбеків, голови князя Вальдерана та його синів повезли перед ним наштрикнутими на списи.

При їхньому наближенні пані Елина Тарбек зачинила браму і вислала круків до Кастамиру, скликаючи своїх братів. Покладаючись на мури, пані Тарбек, напевно, чекала довгої облоги, але обложні пристрої збудували за один день, і мури не надто допомогли, коли один великий камінь перелетів через них і зруйнував головну палату замку, послаблену поважним віком. Пані Елина та її син Тіон Черлений загинули під уламками. Невдовзі спротив захисників Тарбекова припинився, і перед ланістерівським військом розчахнулися ворота. Тайвин Ланістер наказав віддати замок Тарбеків вогню. Горів він день і ніч, залишивши по собі лише зчорнілу шкаралупу. Черлений Лев прибув саме вчасно побачити пожежу. З ним примчало дві тисячі вояків — більше він за відпущений йому короткий час зібрати не зумів.

Тайвин Ланістер, за більшістю свідчень, мав утричі більше людей, а за деякими звітами Ланістери переважали Ринів аж уп’ятеро. Сподіваючись перемогти раптовою навалою, Рогер Рин наказав сурмити і відчайдушно ринув до табору пана Тайвина. Проте після першого удару Ланістери швидко отямилися, і невдовзі чисельна перевага почала даватися взнаки. Князеві Рину лишалося тільки розвернутися і кинутися навтіч, лишивши на полі половину свого війська. Від табору його вершників відігнала злива арбалетних стріл; одна поцілила князя Рина між лопаток, пробивши задню плиту панцира. Черлений Лев, утім, промчав верхи ще зо дві версти, перш ніж упасти з коня; далі до Кастамиру його мусили везти лежачи.

За три дні ланістерівське військо прибуло до Кастамиру. Подібно до Кастерлі-на-Скелі, столець дому Рин починався з копалень. Багаті жили золота і срібла зробили Ринів у Вік Звитяжців мало не рівними заможністю Ланістерам. Щоб уберегти свої статки, вони поставили мури навколо входу в свої копальні, зачинили їх брамою з дубу та заліза і змурували обабіч двійко міцних веж. Далі почалося облаштування осель, але тимчасом і копальні все поглиблювалися; коли ж нарешті золота не стало, їх розширили у казкові покої, галереї, затишні опочивальні, плетиво проходів та неймовірну лунку палату для танців і розваг. Для стороннього ока Кастамир нагорі виглядав невеличким маєтком, гідним хіба що зем’яного лицаря чи дрібного князька, проте знавці Ринових таємниць відали, що дев’ять десятих замку ховається під землею.

Саме у ті глибокі палати і відступили Рини від Ланістерів. Слабкий та запалений від втрати крові, Черлений Лев не мав змоги очолити опір. Замість нього воєводою став пан Рейнард, його брат. Не такий упертий, але хитріший за брата, Рейнард розумів, що не має потуги для оборони замкового муру, тому вирішив лишити усі наземні споруди ворогові та сховатися під землею. Коли всі мешканці замку безпечно сховалися у підземних палатах, пан Рейнард надіслав панові Тайвину умови миру. Але Тайвин Ланістер не вшанував умови пана Рейнарда жодною відповіддю. Натомість він наказав запечатати копальні ззовні. Кайлом, сокирою та вогнем його власні рудокопи звалили на велику браму неймовірний тягар каменю та землі, не лишивши ані входу, ані виходу. Коли це було зроблено, князь обернув увагу на невеличкий швидкий потічок, що живив кришталево-блакитний ставок біля замку; саме він подарував замкові своє стародавнє ім’я. Загатити потік стало і дня; ще два знадобилося, щоб відвести його до найближчого входу в копальні.

Земля та камінь, якими запечатали копальні, не лишили проходу навіть білці, не те що людині… але вода свій шлях донизу знайшла.

Кажуть, що пан Рейнард узяв з собою до копалень більше як три сотні чоловіків, жінок і дітей. З-під землі не з’явився жоден. Кілька стражників, приставлених до найменших та найдальших входів у копальні, доповідали, що протягом ночі чули з-під землі слабкі крики та вереск, але вже до світанку камені стояли мовчазні, як завжди.

Копальні Кастамиру ніхто більше ніколи не відчиняв. Палати і вежі над ними, віддані вогню за наказом Тайвина Ланістера, стоять порожні до сього дня — німим заповітом для всіх, кому стане дурощів збурити опір левам Скелі.

Року 262 по А.З. король Джаяхаерис ІІ помер у Король-Березі, просидівши на Залізному Престолі лише три роки. Його син Аерис, принц Дракон-Каменя, успадкував престол як король Аерис ІІ. Першим його королівським наказом — і наймудрішим, кажуть люди — був наказ приятелеві дитинства Тайвинові Ланістеру прибути з Кастерлі-на-Скелі та обійняти посаду Правиці Короля.

Пан Тайвин, маючи усього двадцять років віку, був наймолодшим Правицею в історії, але його рішуча розправа з бунтівними Ринами і Тарбеками вже звоювала йому повагу та острах усіх королівств Семицарства. Його сестра у перших, панна Джоана, донька покійного брата князя Титоса пана Язона, вже перебувала у Король-Березі на службі в жіночому почті королеви Раели з 259-го року. Вони з паном Тайвином побралися за рік по тому, як Тайвин прийняв посаду, в розкішній відправі у Великому Септі Баелора, з самим королем Аерисом на чолі весільного бенкету та постілювання. Року 266 пані Джоана подарувала життя близнюкам — хлопчику та дівчинці. Тимчасом одружився і брат пана Тайвина, пан Кеван — він узяв за дружину доньку пана Гариса Звихта з Вихти, колись віддану йому заручницею за батькові борги.

Року 267 по А.З. серце князя Титоса Ланістера луснуло, коли він видирався крутими сходами до опочивальні своєї коханки (його вельможність на той час вже відлучився від грудей своєї годувальниці, але невдовзі скорився чарам доньки свічаря). Так у віці двадцяти і п’яти років Тайвин Ланістер став князем у Кастерлі-на-Скелі, Щитом Ланіспорту і Оборонцем Заходу. Поклавши Сміхотливого Лева нарешті спочивати, Ланістери ще ніколи не почувалися могутнішими та певнішими своєї щасливої долі. Подальші роки виявилися щиро золотими, і не лише у західному краю, а й у всьому Семицарстві.

Але здорове яблуко вже підточував хробак, і невдовзі зросле божевілля короля Аериса ІІ почало піддавати небезпеці усе, чого прагнув Тайвин Ланістер для добра держави. Спіткало його вельможність і особисте горе — його кохана дружина, пані Джоана, померла року 273 по А.З., народивши огидно спотвореного сина. З її смертю, зазначає великий маестер Пицель, радість життя пішла від Тайвина Ланістера, лишивши йому тільки непохитне почуття обов’язку.

День у день і рік у рік Аерис ІІ дедалі більше обертався проти власного Правиці, приятеля дитинства, піддаючи його низці докорів, образ та принижень. Князь Тайвин спершу все терпів, але коли король зробив його сина та спадкоємця, пана Хайме, лицарем Королегвардії, терпець йому урвався, і Правиця склав з себе службу року 281 по А.З.

Позбавлений порад людини, на яку він так довго покладався, оточений підлабузниками та крутіями, король Аерис ІІ невдовзі занурився у своє божевілля цілком, а держава тимчасом розвалювалася навколо нього на шматки.

Події Повстання Роберта Баратеона вже описані деінде, і тут їх переповідати ні до чого. Варто лише зауважити, що князь Тайвин привів з заходу велике військо на захоплення Король-Берега і Червоного Дитинця від імені Роберта Баратеона. Майже трьом століттям правління Таргарієнів поклали край мечі князя Тайвина та його західняків. Наступного року король Роберт І Баратеон узяв за дружину доньку Тайвина Ланістера панну Серсею, тим з’єднавши у шлюбі два з найвеличніших та наймогутніших домів усього Вестеросу.

<<< Світ льоду та вогню