Дім Дуррандон

<<< Світ льоду та вогню

Чимала частка ранньої історії Вестеросу зникла у туманах часу; що далі у давнину сягає якийсь переказ, то важче в ньому розрізнити правду від вигадки. Зокрема це справджується і у штормовому краї, де першолюдей було порівняно небагато, а старі племена мали силу. На інших теренах Семицарства руни, що оповідають історію першолюдей, вціліли до наших днів, бо врізані у стіни печер, поставлені сторчма кам’яні стовпи, руїни колишніх твердинь. Але у штормовому краї часто-густо першолюди різьбили новини про свої перемоги та поразки на стовбурах дерев, давно вже зогнилих.

Ба більше, серед штормових королів давнини колись народився звичай давати першому синові та спадкоємцеві короля ім’я на честь Дуррана Божого Лиха, засновника роду — і тим ускладнив працю знавців історії. Неймовірна кількість королів Дурранів неминуче створює плутанину. Маестри Цитаделі розташували частину володарів у такому-сякому порядку, щоб якось розрізняти одного від іншого, але співці (не надто надійне джерело навіть у найкращому випадку) таким не переймалися — а саме від них походять майже всі наші знання про ті часи.

Зокрема, майже все, що ми чуємо про засновника дому Дуррандон — Дуррана Боже Лихо, — дійшло до нас у думах співців. У піснях говориться, що Дурран звоював серце Еленеї, доньки бога моря та богині вітру. Піддавшись коханню смертних, Еленея прирекла себе на смерть, і за це боги, які подарували їй життя, зненавиділи людину, яку дівчина взяла собі за пана і чоловіка. Лютуючи, вони надсилали верескливі вітри та убивчі зливи, що руйнували кожен замок, який намагався збудувати Дурран. Потім прийшов юний хлопчик і допоміг йому поставити таку могутню та хитро вимурувану твердиню, яка зуміла кинути виклик божій навалі. З часом хлопчик став відомий як Брандон Будівник, а Дурран став першим штормовим королем. З Еленеєю при боці він жив та правив у Штормоламі ще тисячу років — так, принаймні, запевняють казки.

(Така тривалість життя, певно, викликає сумніви — навіть для казкового звитяжця, одруженого з донькою двох богів. Архімаестер Глевій, що сам народився штормовим, колись припустив, що Тисячолітній Король насправді був низкою володарів під одним і тим самим ім’ям; це вірогідне припущення, але воно мусить навіки лишитися недоведеним.)

Та чи був то один король, а чи півсотні, ми знаємо напевне, що за сказаний строк королівство поширило свою владу далеко за межі прилеглих до Штормоламу земель, поглинаючи впродовж століть одне сусіднє королівство за іншим. Якісь були приєднані угодами, якісь — шлюбами, а ще більше — завоюваннями, котрі не припинилися і за наступників Дуррана.

Сам король Боже Лихо першим зазіхнув на Мокрохащі — ту вогку пустку, яка перед ним належала тільки дітям лісу. Син його Дурран Добропорядний повернув дітям лісу більшість забраного батьком, але ще за століття Дурран Спижева Сокира знов усе забрав, і то вже назавжди. У піснях оповідається, що Дурран Одлюдний убив Луна Останнього, короля велетнів, у битві при Кривотоці; але вчені мужі досі сперечаються, чи то був Дурран V, а чи Дурран VI.

Мальдон Масей побудував замок Камінь-Танок і встановив княжу владу над Масеєвим Гаком під зверхністю ще одного короля Дуррана на прізвисько Круків Друг, але порядкове число та час правління цього короля теж лишаються спірними. Був такий Дурран Юний, відомий також як Малюк-Різничук — саме він загатив річку Стугну дорнійськими трупами, спинивши напад Йорена Крицака та діви-войовниці Вили з Вилу в битві при Кривавім Ставі… але чи був він тим самим королем, який згодом спалахнув коханням до власної небоги і загинув від рук брата Еріха Братовбивці? Такі питання, серед багатьох інших, навряд чи коли знайдуть відповіді.

Про пізніші часи ми, на щастя, маємо дещо кращі джерела. Можна сказати майже напевне, що велике островне королівство Тарф скорилося волі дому Дуррандон, коли Дурран Вродливий узяв за дружину доньку його короля Едвина Вечерниці. Їхній онук Еріх Вітрильний (найпевніше, Еріх ІІІ) першим оголосив про свою владу над Естермонтом і меншими островами півдня. Ще один Дурран (за згодою майже всіх знавців, Дурран X) розширив королівство на північ до Чорноводи, а його син Монфрид І (Могутній) першим перетнув ту велику річку, розбив дрібних корольків дому Морочник та дому Мутон у низці війн і зрештою захопив заможні портові міста Сутіндол і Дівостав.

Монфридів син, Дурран XI (Довбня) та його власний син Баррон (Бездоганний) втратили всі його здобутки, ще й накинули від себе. Протягом довгих літ, коли у Штормоламі правив Дурвальд І (Тлустий), від королівства відокремилися Масеї, Тарф тричі бунтував, і навіть на Пізьмі спалахнуло повстання на чолі з лісовою відьмою, відомою лише під прізвиськом Зелена Королева, яка майже ціле покоління протримала Мокрохащі у непокорі Штормоламові. Дотоді серед людей вже побутувала приказка, що Дурвальдова влада простягається лише туди, куди з мурів Штормоламу сягає струмінь сечі.

Часи змінилися, коли Морден ІІ поставив свого зведеного, підло уродженого брата Ронарда замковим каштеляном. Лютий та грізний воїн, Ронард швидко підкорив штормовий край своїй владі — попервах не називаючись королем — і взяв сестру короля Мордена за дружину. Але за п’ять років настала черга йому вже й королем наріктися, причому поклала Морденову корону на Ронардову голову дружина Мордена — королева; коли вірити пісням, вона ще й ліжко поділяла з новим королем. Самого Мордена завважили безпечним і запроторили до келії в башті.

Самозванець правив майже тридцять років під прізвиськом Ронард Байстрюк, трощачи у битві за битвою бунтівних значкових та дрібних корольків. Не маючи звички обмежувати жагу однією жінкою, він забирав по доньці у кожного ворога, який ставав на коліна. Казали, що до смерті Ронард устиг нажити дев’яносто дев’ять синів; більшість народилися байстрюками (попри твердження пісень, що Ронард мав двадцять і трьох дружин) і спадку від батька не отримали, відтак мусили самі шукати собі долі у світі. З цієї причини ще й за тисячі років по тому численні простолюдці штормового краю, навіть найнижчі та найубогіші, вихваляються королівською кров’ю в жилах.

<<< Світ льоду та вогню