Соколине Гніздо

<<< Світ льоду та вогню

Соколине Гніздо Аринів часто-густо вважають найпрегарнішим замком у всіх королівствах Семицарства, і цю істину справді важко заперечити (хоча Тирели налаштовані рішучо). Сім струнких білих башт увінчують Гніздо, що сидить на плечі Велетневого Списа, і жоден інший замок на Вестеросі не пишається такою кількістю мармуру на стінах чи підлогах.

Але Арини та вояки Долини скажуть вам, що Соколине Гніздо є ще й неприступним, бо його розташування на схилі гори неподалік вершини робить напад ворога майже неможливим.

Найменше з королівських замків Вестеросу, Гніздо не було стольцем дому Арин від самого початку його королювання. Ця честь належить Місячній Брамі — значно більшому замкові, що стоїть при підніжжі Велетневого Списа на тому самому місці, де пан Артис Арин зі своїми андалами таборували у ніч перед Битвою Семи Зірок. Непевно сидячи на престолі в перші роки свого панування, король Артис хотів мати столець, що легко б витримав і облогу, і приступ, якби першолюди повстали проти його влади. Місячна Брама добре служила вказаній меті, але в ній було більше від фортеці, ніж від палацу, і хто бачив її уперше, казав, що подібний замок пасує якомусь дрібному князеві, але ж не королю розлогого королівства.

Щоправда, король Артис тим не надто переймався, бо нечасто бував удома. Перші королі Арини все своє королювання не злазили з коней у нескінченних мандрах державою — від одного її кінця до іншого. “Мій престол зроблено з сідельної шкіри, — казав король, — а замок мій — дорожній намет”.

Наступниками короля Артиса стали його двоє старших синів, що по черзі правили як другий та третій Королі Гори та Долини. На відміну від свого батечка, вони чималу частку свого правління просиділи у Місячній Брамі й видавалися задоволеними нею, хоча кожен зробив у замку певні прибудови. І лише четвертий король Арин, онук Артиса І, почав клопотатися щодо побудови майбутнього Соколиного Гнізда. Роланд Арин хлопчиком виховувався у одного з андальських королів річкового краю, після отримання лицарських острог багато подорожував, відвідав навіть Староград і Ланіспорт, а тоді повернувся до Долини по смерті батька, щоб покласти на чоло спадковий Соколиний Вінець. Побачивши дива Вишестражу та Кастерлі-на-Скелі, відвідавши великі замки першолюдей, що і доти цяткували землі Тризубу, він завважив Місячну Браму за надто похмуру та потворну в порівнянні з ними. Першим пориванням короля Роланда було знести Браму і відбудувати новий столець на тому ж місці. Але тієї зими тисячі дичаків спустилися з гір у пошуках їжі та притулку, бо високі полонини замело височезними снігами. Лихо навчило короля, якою вразливою є його твердиня на її теперішньому місці.

Переказують, буцімто майбутня дружина — Теора, донька князя Ловича — нагадала королю, як його дід здолав Робара Ройса навалою з високого схилу. Вражений словами дівчини, та й самою дівчиною теж, король Роланд вирішив обійняти найвищий схил з усіх і наказав будувати замок, який з часом стане Соколиним Гніздом.

До завершення замку король не дожив. Доручення, дане його милістю будівничим, було неймовірно тяжке, бо обніжжя Велетневого Списа було круте і поросле лісом, а вище починалися голі скелі, крижані та урвисті. Більше як десятиліття витрачене було лише на вичищення звивистого шляху вгору схилом гори. Вище лісової порості ціле військо каменярів приставлене було рубати східці, щоб полегшити підйом у занадто крутих місцях. Тимчасом Роланд надіслав будівничих у всі сусідні королівства на пошуки каменю, бо його милості не подобався вигляд мармуру, видобутого в Долині.

Згодом настала ще одна зима, і зчинилася ще одна навала диких родів з Місячних Гір на Долину. Застуканий зненацька загоном Мальованих Собак, король Роланд І Арин був стягнений з коня та жорстоко вбитий — череп йому розтрощили кам’яною довбнею, поки король намагався вивільнити меча з піхв. Правив він двадцять і шість років — стільки, щоб побачити закладення перших каменів замку, який наказав змурувати.

Будівництво продовжилося за його сина і сина його сина, хоча просувалося повільно, аж болісно, бо мармур доводилося везти кораблями з Тарфу, а тоді піднімати схилом Велетневого Списа на мулах. Десятки мулів загинули на тих схилах, а з ними четверо підмайстрів та один майстер-муляр. Потроху мури замку почали здійматися у повітря, аршин за аршином… доки Соколиний Вінець не перейшов праонукові короля, котрому вперше наснився сон про замок у небі. Король Роланд ІІ мав за головні пристрасті війну і жінок, зовсім не будівництво. Витрати на Соколине Гніздо вже перевищили всі сподівання, а новому королю потрібне було золото для задуманих ним походів у річковий край. Ледве батька його поклали спочивати, як король Роланд ІІ наказав зупинити всі роботи в замку.

Ось як сталося, що Соколине Гніздо залишили в небі напризволяще мало не на чотири роки. Соколи плели собі гнізда серед його недомурованих веж, а король Роланд ІІ тимчасом воював у річковому краї за золото і славу.

Втім, і завоювання просувалося тяжче, ніж королю чекалося. Після кількох невеличких і безглуздих перемог над дрібними корольками Роланда перестрів Трістіфер IV, Бияк-за-Правду. Останній воістину величний король першолюдей завдав Роландові Арину нищівної поразки, а наступного року — ще гіршої. Злякавшись за своє життя, його милість сховався у замку одного з тодішніх своїх союзників, андальського князя… який зрадив короля і видав його Трістіферові у кайданах. І от через чотири роки після пишного виступу з Долини короля Роланда ІІ власною рукою скарав на голову в Старокаменях сам Бияк-за-Правду.

У Долині по ньому не надто жалобилися, бо войовничість і марнославство короля не здобули йому друзів. Коли на престол зійшов його брат Робін Арин, роботи у Гнізді відновилися. Проте знадобилося ще сорок три роки і чотири королі, щоб замок нарешті добудували і облаштували для мешкання. Маестер Гуня, перший служитель свого братства у замку, оголосив Соколине Гніздо “найприголомшливішою справою рук людських у всій історії, палацом, гідним самих богів. Навряд чи навіть Вишній Батько пишається таким величним панським столом”.

Відтоді й донині Соколине Гніздо слугує помешканням дому Арин навесні, влітку та восени. Взимку ж сніги, лід і крижані вітри роблять підйом до замку неможливим, а сам замок — покинутим. Але влітку він купається у свіжому, прохолодному гірському вітерці та служить жаданим сховом від задушливої спеки у долинах унизу. Іншого подібного замку немає в усьому світі; принаймні, нам невідома жодна письмова згадка, що такий колись існував.

Варто сказати кілька слів про кам’яну постать з божегаю Соколиного Гнізда — прегарну подобу Алисси Арин у сльозах. Переказують, що шість тисяч років тому Алисса бачила, як убили її чоловіка, братів та синів, але не зронила ані сльозини. Відтак боги присудили не дарувати їй спокою, доки її сльози не впадуть на Долину. Великий водоспад, що зривається з Велетневого Списа, відомий під назвою Алиссині Сльози, бо води його падають з такої висоти, що обертаються на дрібний туман, не досягаючи землі.

Чи правдива ця оповідь? Алисса Арин справді жила на світі, про це ми маємо певність, проте аж ніяк не шість тисяч років тому. “Правдива історія” припускає чотири тисячі, а Денестан у “Сумнівах” зменшує це число ще вдвічі.

Соколине Гніздо ніколи не захоплювали силоміць. Нападник, який схотів би загарбати замок, мусив би спершу взяти Місячну Браму при підніжжі гори, яка сама по собі — міцний та грізний замок. Та навіть якщо це станеться, лишиться ще довгий шлях нагору, де на нападника чатуватимуть три сторожові замки, що боронять звивисту дорогу схилом гори: Кам’янець, Снігокрай і Небосхил.

З такими оборонцями навіть наблизитися до Соколиного Гнізда — справа нелегка, та навіть якщо нападник подолає їх усіх, то опиниться унизу стрімкої скелі, на якій власне і стоїть Гніздо за шість сотень стоп над головою, а потрапити туди можна лише витягом або драбиною.

Не диво, що відомо зовсім мало спроб обложити Соколине Гніздо. Від завершення його будівництва королі Арини завжди знали, що мають непохитну і неприступну твердиню, де можуть сховатися в разі небезпеки. Маестри, що служили домові Арин, знавці військової науки, одностайно твердять, що замок захопити приступом неможливо…

…хіба якщо маєш драконів, як колись довела Візенья Таргарієн, приземлившись у дворищі Гнізда на дракониці Вхагар і переконавши матір останнього короля Арина скоритися домові Таргарієн та віддати Соколиний Вінець стародавніх королів.

Від того дня, втім, спливло майже триста років, і останній дракон давно помер у Король-Березі, тож майбутнім володарям Соколиного Гнізда має, напевне, знову спатися безтурботно з думкою про те, що їхній величний столець навіки лишиться нездоланним і недосяжним.

<<< Світ льоду та вогню