Чорна кров

<<< Світ льоду та вогню

Архімаестер Хек розповідає, що королі дому Гиней мали “чорне волосся, чорні очі та чорні душі”. Вороги казали, що і кров у них чорна, заплямована “андальським брудом”, бо чимало з перших королів Гинеїв брали собі за дружин дівчат андальського роду. В жилах справжніх залізян тече солона морська вода — так твердили жерці Потоплого Бога. А чорнокровні Гинеї, твердили вони — то негідні королі, безбожні самозванці, ярмо котрих має бути скинуте.

Зробити це намагалися різні люди за чимало століть, але жодному не вдалося; Хаерег у своїх розповідях не шкодує подробиць. Коли Гинеям бракувало мужності, вони надолужували хитрістю та жорстокістю. Небагато з їхніх підданих плекали до Гинеїв любов, зате майже всі мали підстави боятися їхнього гніву. Навіть прізвиська, збережені у віках, красномовно проказують про норов тих королів. Вульфгар Вдовитель. Хорган Бий-Жерців. Фергон Скажений. Отгар Безсердечний. Отгар Гемонолюбець. Крагорн Червоносміх. Усіх до одного засудили і зневажили жерці Потоплого Бога.

Та чи справді королі дому Гиней були аж такі безбожні, як кажуть нам святі пророки? Хек вважає саме так, але архімаестер Хаерег тримається геть іншої думки. Він припускає, що злочин “чорнокровних” королів полягав не у безбожжі й не у поклонінні гемонам, а у віротерпимості. Бо саме за Гинеїв на Залізні острови вперше прийшла андальська Свята Віра.

На прохання та наполягання своїх андальських королев Гинеї дарували септам і септонам свій захист і дозволили ходити островами, проповідуючи Седмицю. Перший септ на Залізних островах було поставлено на Великому Вику за короля Вульфгара Вдовителя. Коли ж його праонук Хорган дозволив збудувати ще один на Старому Вику, де віддавна збиралося король-віче, увесь острів повстав у кривавім бунті на заохочення жерців. Септ спалили, септона роздерли на шматки, вірян відтягли до моря і втопили, щоб повернути їм істинну віру. Саме у відповідь на цей бунт, як натякає Хаерег, король Хорган Гиней почав різати жерців.

Королі Гинеї також чинили перепони наскокам на чужі землі. Грабунку ставало дедалі менше, натомість зростала торгівля. Під пагорбами Великого Вика, Косача, Харло та Пайка ще й доти залягало вдосталь залізної руди, а з нею — цини та олива. Потреба залізняків у дереві для корабельництва залишалася великою та невтамованою, але сили брати його примусом вони вже не мали. Доводилося вимінювати дерево на залізо. Коли ж насувалася зима, і гуляли холодні вітри, залізна руда ставала монетою, за яку королі дому Гиней купували ячмінь, пшеницю та ріпу, щоб не дати простолюдові вимерти від голоду (а для власних столів — яловичину та свинину). Вирази “платити залізом”, “купувати за залізо” набув геть іншого змісту… який чимало залізняків вважали принизливим, а жерці засуджували як ганьбу.

Найнижче сила та гонор залізного роду впали за правління трьох Хармундів. На островах їх запам’ятали як Хармунда Гостинного, Хармунда Гендляра і Хармунда Гарнюню. Хармунд Гостинний був першим відомим королем Залізних островів, який знав читання і письмо. Він вітав у себе в замку на Великому Вику торговців та мандрівників з усіх кутків світу, захоплено збирав книжки, дарував милістю септонів та септ.

Син його — Хармунд Гендляр — поділяв батькову любов до читання, ще й уславився як мандрівник. Він першим з королів Залізних островів відвідав зелені землі не з мечем у руці. Замолоду вихований при домі Ланістер, другий Хармунд згодом повернувся до Кастерлі-на-Скелі вже королем і засватав собі за королеву панну Лелію Ланістер, доньку короля Скелі та “найгарнішу квітку заходу”. В подальших мандрах він відвідав також Вирій і Староград, де перемовлявся з князями і королями та заохочував торгівлю.

Хоча Хармунд ІІ прийняв Седмицю як істинних богів, шанувати Потоплого Бога він теж не припинив. По його поверненні на Великому Вику відверто заговорили про “Вісім богів”; король наказав поставити при дверях до кожного септу подобу Потоплого Бога. Це не втішило ані септонів, ані жерців; і одні, й інші рішуче засудили витребеньки короля. У намаганнях піддобритися до всіх святих служителів король відкликав свої накази і ухвалив, що бог має лише сім ликів… але одним з них, ликом Морока, насправді є Потоплий Бог.

Сини короля Хармунда виховувалися у Святій Вірі… чи радше у його особистому її різновиді. По смерті короля його старший син сів на престол. Хармунд Гарнюня оголосив (можливо, під впливом своєї матері, королеви-вдовиці Лелії, у дівоцтві Ланістер), що надалі наскочників вішатимуть як піратів замість славити за звитяги, оголосив шлюби з сіллю поза законом, а дітей від них — байстрюками без жодних спадкових прав. Король вже міркував, як йому припинити на островах звичай брати робів, коли жрець на прізвисько Терняк почав проповідувати проти нього.

Слова Терняка підхопили інші жерці, і панство островів дослухалося. При королі Хармунді лишилися тільки септони та їхні віряни, і зрештою його скинули за якийсь двотиждень майже без кровопролиття. Далі, щоправда, крові пролилося вдосталь. Сам Терняк вирвав скинутому королю язика, щоб той більше не міг проказувати “брехню і блюзнірство”. Також Хармунда осліпили і відрізали носа, щоб “увесь люд бачив, ким він є насправді — огидною почварою”.

Замість скинутого короля князі та жерці поставили його молодшого брата Хагона. Новий король засудив Віру, відкликав накази Хармунда і вигнав септонів з септами зі свого королівства. За два тижні всі септи на Залізних островах палали вогнем.

Король Хагон, що невдовзі став відомий як Хагон Хижосердий, дав дозвіл навіть на спотворення і скалічення власної матері, королеви Лелії, “ланістерівської хвойди”, яку Терняк звинуватив у відверненні чоловіка та сина від істинного бога. Їй відрізали вуста, вуха та повіки, язика видерли розжареними обценьками, а по тому посадовили на лодію та повернули до Ланіспорту. Король Скелі, її небіж, розлютився так, що скликав корогви.

І почалася війна, що знищила з десять тисяч люду; три чверті з них були залізняками. На сьомий рік війни західняки висадилися на Великому Вику, знищили у битві Хагонове військо і захопили його замок. Хагона Хижосердого скалічили так само, як його матір, а по тому повісили. Пан Обрій Кракегол, який очолював ланістерівське військо, наказав зрівняти замок Гиней з землею; одначе тут його вояки, нишпорячи за здобиччю, знайшли у підземеллі Хармунда Гарнюню. Кракегол, за словами Хаерега, зібрався був відновити Хармунда на престолі, але колишній король був сліпий, зламаний, знесилений і напівбожевільний від довгого сидіння у в’язниці. Тож натомість пан Обрій подарував йому “дарунок смерті” — чару вина, щедро присмачену маковим молоком. А по тому в нападі божевільної примхи лицар вирішив забрати королівську владу над Залізними островами собі.

Його вибрикові не зраділи ані залізняки, ані Ланістери. Коли звістка досягла Кастерлі-на-Скелі, король відкликав додому свої бойові кораблі, лишивши Кракегола самотужки давати собі ради. Не маючи за собою могутності та багатства дому Ланістер, “король Обрій” швидко зронив свою владу в порох. Правління його не тривало і півроку; а тоді його схопив і віддав на пожертву морю Терняк власною особою.

Війна між залізянами та західняками тривала уривками ще років зо п’ять і скінчилася вимушеним миром, який лишив Залізні острови зубожілими, випаленими та спаплюженими. Невдовзі настала довга та сувора зима, яку пам’ятають на островах як Зиму Голоднечі. Хек пише, що тієї зими загинуло від голоду втричі більше залізняків, ніж у всіх битвах, що їй передували.

Минули століття, перш ніж Залізні острови оклигали від тяжкої недолі; поволі вибиралися вони з безодні лиха до колишньої могутності та розквіту. Про королів, що правили у ту похмуру добу, нема чого довго розводитися. Чимало з них були ляльками на ниточках у панства чи жерців. Кілька скидалися норовом та вчинками на лютих наскочників Віку Звитяжців — от як Харраг Гиней та його син Равос Ґвалтівник, які плюндрували Північ у криваві роки королювання Голодного Вовка; але такі стрічалися лише зрідка за довгі роки.

У відновленні гордості та слави остров’янам рівною мірою допомагало як наскочництво, так і торгівля. В інших землях вже вміли будувати більші та грізніші бойові кораблі, ніж залізянські, та ніде у світі не стрічалося відчайдушніших мореплавців. Купці та торговці, що виходили з Княж-Пристані на Пайку та стоянок на Великому Вику, Харло і Косачі, розповзлися морями, зазирали до Ланіспорту, Старограду і Вільних Міст, а додому поверталися з такими скарбами, про які їхні пращури не могли навіть мріяти.

Продовжували залізняки і налітати на чужі береги… ба тепер “вовки моря” не полювали близько до рідного дому, бо королі зелених земель набралися сили, і дратувати їх стало небезпечно. Натомість залізяни знаходили собі здобич у віддаленіших морях: на Василіскових островах, Порогах, по берегах Спірних Земель. Хтось робився морським найманцем, водив кораблі та бився за те чи інше Вільне Місто в їхній невпинній торговельній війні.

Один з таких був Гарвин Гиней, третій син короля Кворвина Хитромудрого. Спритний на розум і заразом сторожкий, король Кворвин упродовж цілого правління накопичував статки та уникав війни. “Війна шкодить торгівлі”, — повторював він свої уславлені слова, тимчасом подвоюючи, а тоді потроюючи кількість бойових кораблів, ще й наказуючи ковалям виробляти щонайбільше панцирів, сокир та мечів. “Слабкість вабить нападників, — казав Кворвин. — Щоб мати мир, треба мати силу”.

Його синові Гарвину мир був не до смаку, зате смакували зброя і обладунки, вдосталь наскладані батьком. Гарвин Гиней за всіма свідоцтвами був войовничий юнак, а у черзі спадкоємства аж третій, тож у море вирушив вельми юним. Він плавав з кількома різними ватажками-наскочниками на Пороги, відвідав Волантис, Тирош і Браавос, зробився чоловіком у садах насолоди в Лисі, просидів два роки у полоні піратського капітана на Василіскових островах, продавав свій меч вільному кумпанству в Спірних Землях, бився у кількох битвах за “Других Синів”.

Коли Гарвин нарешті повернувся на Залізні острови, то знайшов батька Кворвина при смерті, а старшого брата — два роки як померлим від сірої лускачки. Між Гарвином та короною лишався тільки середульший брат, і його раптова смерть у останні батькові дні викликає суперечки навіть у наші дні. Присутні при смерті принца Харлана одностайно визнали її випадковою — бо ж яким іще могло бути падіння з коня, — та звісно, припустити щось інше їм завадило небажання померти так само раптово. За межами ж Залізних островів одразу поширилася думка, що загибель власного брата облаштував принц Гарвин. Дехто припускав, що той зробив усе сам, а дехто — що принца Харлана вбив Безликий з Браавосу.

Король Кворвин скінчив своє земне життя за шість днів по смерті кронпринца, лишивши спадкоємцем третього сина. І той невдовзі вписав своє ім’я кров’ю в літописи Семицарства як Гарвин Твердорукий.

Коли новий король відвідав корабельні майстерні свого батька, то оголосив, що “лодії мають омиватися морем”. Відвідавши королівські зброярні, він на схожий кшталт висловився, що “мечі мають вмиватися кров’ю”. Король Кворвин часто-густо казав, що слабкість вабить нападників. Коли його син кинув оком через Залізняцьку затоку, то побачив у річковому краю лише слабкість і бентегу; там панство Тризуба без упину стогнало під чоботом штормового короля Арека Дуррандона з далекого Штормоламу.

Гарвин зібрав військо і повів його через затоку на сотні батькових лодій. Безперешкодно висадившись на північ од Морестражу, залізняки понесли лодії суходолом до Синьозуба, а звідти пустилися вниз течією з вогнем та мечем. Лише кілька річкових панів підняли проти них зброю; більшість не поворухнулися, бо не відчували й краплі вірності, а тим паче любові до свого штормового зверхника. У ті часи залізяни вважалися лютими бійцями на морі, але легкою здобиччю на суходолі. Проте Гарвин Гиней вельми різнився від решти залізян. Загартований війнами у Спірних Землях, він бився на землі не гірше, ніж на чардаку лодії, спритно долаючи будь-якого ворога. Коли він завдав Чорнолісам нищівної поразки, чимало панів Тризуба стали на його бік.

При Ярмарковому Гарвин нарешті зустрівся з Ареком Дуррандоном, молодим штормовим королем на чолі війська, у півтора рази більшого за його власне… але штормових вояків стомив занадто далекий, невміло влаштований похід, і залізняки разом з річковими розтрощили їх у битві. Король Арек втратив двох братів, половину вояків, і радий був, що врятував життя хоча б собі. Поки він тікав на південь, простолюдці у річковому краю повстали і повиганяли або повирізали його залоги у замках та острогах. Розлогі, плодючі землі річкового краю з усіма багатствами перейшли від Штормоламу до рук залізняків.

Одним зухвалим ударом Гарвин Твердорукий збільшив свої володіння у десять разів і знову зробив Залізні острови силою, вартою остороги. Хто з панства Тризуба став за нього у сподіваннях звільнитися від ярма Дуррандонів, невдовзі втямив, що новий господар значно лютіший і вимогливіший за попереднього. Гарвин правив у здобутих землях тяжкою рукою аж до смерті; на річках він проводив більше часу, ніж на островах — мандрував від одного кінця Тризуба до іншого на чолі війська неситих хижаків, винюхував найменші ознаки бунту, нещадно забирав данину, податки та дружин з солі. “За палац йому правив намет, за престол — сідло”, — казали про нього люди.

Сина його Халека, що став королем по смерті Твердорукого в віці шістдесяти і чотирьох років, було роблено на той самий копил. Халек відвідав Залізні острови лише тричі протягом усього правління, загалом не проживши там і два роки. Хай він називав себе залізняком, віддавав пожертви Потоплому Богові, завжди тримав при собі трьох жерців… але в жилах Халека Гинея текло більше води Тризуба, ніж солоного моря; на острови він дивився лише як на джерело зброї, кораблів та вояків. Його правління було ще кривавішим за батькове, хоча і менш славетним: програні війни проти західняків та штормових, ще й принаймні три спроби захопити Долину, які всі скінчилися ганебними поразками при Кривавій Брамі.

Як і його батько, король Халек чимало часу свого правління прожив у походах, у вояцькому наметі. Коли він не перебував на війні, то правив своїми чималими маєтностями з невеличкої вежі у Ярмарковому, в самому серці річкового краю, неподалік від місця найвеличнішої батькової перемоги.

Його власний син забажав мати пишніший стіл і змарнував на нього майже всі роки свого правління. Втім, оповідь про Гарена Чорного і будівництво Гаренголу вже зустрічалася у цій книзі.

Драконове полум’я, що сплюндрувало Гаренгол, поклало вогняний кінець мріям короля Гарена, владі залізняків над річковим краєм і “чорному родові” королів дому Гиней.

<<< Світ льоду та вогню