Василіскові острови

<<< Світ льоду та вогню

На схід від Наату лежить довга низка так званих Василіскових островів… і земель, відмінніших від острова “Сумирного народу”, годі й шукати. Названі за лютими чудовиськами, що колись мали тут домівку, Василіскові острови довгі століття тому стали гнилою болячкою Літнього моря, бо їх заселили корсари, пірати, людолови, сердюки, горлорізи та різноманітні почвари роду людського. Кажуть, що прибувають вони з усіх кутків землі під сонцем, бо тільки там подібному набродові легко оселитися серед собі подібних.

Життя людське на Василісках — тяжке, брутальне і переважно нетривале. Спекотні, вологі, заюрмлені кусючими мухами, піщаними блохами та кровочервами… ці острови від початку часів несли згубу здоров’ю людей та тварин. На острові Сліз, на Жаб’ячому, на Сокирі знайдені рештки стародавніх цивілізацій, але майже нічого невідомо про людей, які там жили за Віку Світанку. Якщо хтось із них і вцілів до появи корсарів на островах, їх негайно поклали під меч, не лишивши навіть сліду… крім хіба що Жаб’ячого острова, про який ми згадаємо невдовзі.

Найбільшим з Василісків є острів Сліз, де серед визубрених крем’яних пагорбів та химерно вигладжених вітрами скель ховаються вузькі западини і чорні болота. На південному його березі стоять руїни міста. Засноване Старим Царством Гісу, близько двох століть (а може, і чотирьох; тут джерела не погоджуються) воно було відоме під назвою Горгай, доки драконовладці Валірії не захопили його під час Третьої Гіскарської Війни і не перейменували на Гогоссос.

Під будь-яким іменем то було зле і страшне місце. Драконовладці висилали на острів Сліз найгірших злочинців — скінчувати життя у виснажливій праці. У підземеллях Гогоссосу кати вигадували нові, дедалі химерніші тортури. У плотських ямах панувала кривава химородь найтемніших різновидів; там парували звірів і жінок-рабинь, породжуючи покручених напівлюдських істот.

Нечиста велич Гогоссосу пережила навіть Лихо Валірії. Під час Кривавого Століття це темне місто набуло такого багатства і могутності, що дехто почав звати його Десятим Вільним Містом; проте статки його стояли не на торгівлі, а на чорних чарах та праці рабів. Невільницькі базари міста уславилися не менше, ніж базари старих гіскарських міст на Невільницькій затоці. Кажуть, що за сімдесят і сім років по Лихові Валірії сморід міста нарешті дістався ніздрів богів, і з рабських загорож Гогоссосу вихлюпнула жахлива пошесть. Островом Сліз, а за ним і рештою островів пронеслася Червона Смерть. Дев’ятеро з кожних десяти людей померли, волаючи у муках; з усіх отворів тіла у них дзюрила кров, а шкіра шматувалася клаптями, наче вогкий папір.

Століття по тому Василіскових островів уникала кожна жива душа. Коли ж на островах знову з’явилися люди, то були розбійники моря. Карфійський пірат Цзандаро Чжоре був першим, хто утвердив там свій прапор. Понад стоянкою своїх кораблів він збудував похмуру чорну твердиню з каменів, знайдених на острові Сокира. Невдовзі там з’явилося таке собі Братство Кісток, яке заснувало поселення на західному кінці ланцюга островів — острові Мух. Маючи таку опору на суходолі, Цзандаро та Братство чудово налаштувалися полювати на купців, які огинали потрощені й димливі рештки Валірійського півострова. І за якісь півстоліття майже всі Василіскові острови перетворилися на корсарські гнізда.

У наші часи Братство Кісток давно забуте, а від Цзандаро Чжоре залишилася тільки фортеця на острові Сокира. Проте на островах і досі сидять корсари. Майже в кожному поколінні стається так, що якась влада надсилає на острови бойовий флот з метою вичистити звідти набридлих морських щурів. Особливо стараються волантинці, часто-густо в союзі з іншими Вільними Містами. Деякі з таких походів скінчилися невдало — корсарів попередили, і вони встигли врятуватися. Інші, очолювані майстернішими ватажками, призвели до повішення сотень піратів, затоплення, спалення чи захоплення десятків кораблів. Одна виправа скінчилася прикрою ганьбою — лисенійський капітан Саафос Саан, поставлений на чолі флоту знищити корсарські твердині, сам перекинувся на пірата і тридцять років панував на морях під титулом короля Василіскових островів.

Та хай як скінчувалися напади на острови, за деякий час корсари поновлювали свої злочинні намагання. Їхні поселення витикаються з землі, наче погані гриби, а за рік чи два їх кидають гнити і тонути в тому самому слизькому болоті, звідки вони виросли. Найвідоміше з них — Здобич-Порт — уславилося в багатьох піснях та казках, але не знайдеться на жодній мапі… з тієї вагомої причини, що Здобич-Портів існує принаймні з десяток, і на добрячому десятку островів. Коли один знищують, миттю виникає інший, і його теж згодом кидають напризволяще. Так само животіють Хлів, Хвойдина Дірка, Кров’янка та інші піратські гнізда, з-поміж яких одне гидкіше та ганебніше за інше.

Деякі з Василіскових островів вирізняються особливостями, які заслуговують на окрему згадку.

Кіготь, чималий острів у подобі кігтя, розташований на північ од острова Сліз, погризено глибокими печерами, з яких більшість заселено і укріплено. Цей острів колись служив рабською оборою для корсарів — тут вони тримали бранців до продажу або (рідше) до викупу родичами. На острові є також Базар-Берег, де пірати торгують і міняються один з одним.

На Жаб’ячому острові можна знайти стародавнього боввана — слизьку чорну скелю, грубо різьблену в подобі велетенської лютої жаби приблизно сорока стоп заввишки. Люд острова іноді вважають за нащадків тих, хто вирізьбив Жабокамінь, бо в їхніх обличчях присутні незугарні риб’ячі риси, а на ногах та руках подеколи ростуть перетинки. Якщо так, це єдині вцілілі нащадки давно забутого племені.

Чимало корсарів уперто тримаються похмурого звичаю прикрашати облавки та щогли кораблів відрізаними головами, щоб наганяти жаху на ворогів. Голови теліпаються на линвах, доки з них не злізе уся плоть; по тому їх міняють на нові. Але замість викидати черепи у море корсари відвозять їх на острів Черепів за приношення якомусь темному богові. Ось як вийшло, що береги цієї невеличкої, побитої вітрами, негостинної та ненаселеної морської скелі облямовані великими купами зжовтілих черепів.

У підсумку, Василіскових островів краще уникати, бо на жодного мандрівника там не чекає нічого доброго.

<<< Світ льоду та вогню