Баелор I
Звістки про смерть короля Даерона, поразку та втечу решток його потуги швидко досягли Король-Берега. Гнів, що спалахнув у місті та при дворі, негайно обернувся на дорнійських заручників. За наказом Правиці Короля, принца Візериса, їх кинули до підземель чекати на повішення. Старший син Правиці, принц Аегон, навіть віддав батькові на страту дорнійську дівчину, яку раніше взяв за коханку.
Юний Дракон не встиг ані одружитися, ані породити дітей. Відтак по його смерті Залізний Престол відійшов його братові Баелору, юнаку сімнадцяти років. Баелор став найпобожнішим королем у всьому родоводі Таргарієнів, а дехто вважає, що і в усій знаній історії семи королівств Семицарства. Першим його діянням на престолі було пробачення усіх дорнійських заручників. У наступні десять років королювання Баелора він скоїв ще чимало схожих вчинків, сповнених благочестя та милосердя. Коли панство держави та мала рада верещала про помсту і відплату, Баелор прилюдно оголосив, що пробачає убивць свого брата, хоче “зцілити рани”, завдані братовою війною, і укласти мир з Дорном. На знак доброчесних намірів, оголосив король, він вирушить до Дорну “без меча та війська”, щоб повернути заручників і просити про мир. Так він і вчинив — подолав шлях від Король-Берега до Сонцеспису босоніж, вбраний у грубу верету, попереду заручників, що їхали на добрих конях.
Про Баелорову прощу до Дорну складено чимало пісень, що народилися у септріях та обителях святих сестер і розлетілися світом на язиках співців. Ступивши на Кістяний Шлях, Баелор невдовзі прибув до місця, де Вили тримали в полоні його брата в перших, принца Аемона. Драконолицар сидів у клітці, роздягнений наголо. Кажуть, що Баелор благав звільнити Аемона, проте князь Вил відмовився, змусивши його милість помолитися за родича і дати обіцянку повернутися. Чимало поколінь відтоді мучаються питанням, що мав думати принц Аемон, коли слухав обітницю, проказану кволим тремтливим голосом з вуст висушеного сонцем і побитого дорогою брата, чиї босі ноги спливали кров'ю. Та все ж Баелор вирушив далі й уцілів на Кістяному Шляху, який згубив незліченні тисячі люду в часи перед ним.
Майже самотній перехід пустелею між північними передгір'ями та Батогом трохи не забрав життя короля. Та все ж він не здався і задуму свого не облишив. Тяжка мандрівка скінчилася зустріччю з великим князем дорнійським, яку саму по собі дехто вважає першим дивом королювання Баелора Блаженного. А за друге диво вважається успіх короля в укладенні миру з Дорном, який тривав упродовж його правління. Серед інших умов миру Баелор погодився на заручення свого юного родича Даерона — онука Правиці Короля принца Візериса, сина його старшого сина Аегона, — з князівною Мирією, старшою дитиною великого князя дорнійського. Обидва тоді були ще малими дітьми, і шлюб мав статися, коли вони доростуть віку.
Після гостини у Старому Палаці Сонцеспису великий князь Дорну запропонував Баелорові галеру, яка б повернула його до Король-Берега. Проте молодий король наполіг, що Седмиця наказала йому мандрувати пішки. При дорнійському дворі боялися, чи не матиме принц Візерис приводу для нової війни, коли (не якщо) Баелор помре у дорозі; тож великий князь пнувся з себе, примушуючи до гостинності дорнійське панство вздовж шляху короля. Знову ступивши на Кістяний Шлях, Баелор зосередився на звільненні принца Аемона з неволі. Він вже прохав дорнійського володаря про наказ відпустити Драконолицаря, і князь Вил послухався. Проте замість звільнити Аемона власноруч він віддав Баелорові ключа від Аемонової клітки й припросив відчинити. Але цього разу Аемон не просто сидів там голий, під палючим сонцем удень та холодним вітром уночі; на додачу під кліткою викопали велику яму і наповнили отруйними гаспидами. Драконолицар, як кажуть, благав короля лишити його там і піти шукати помічі на Дорнійському Порубіжжі. Але Баелор, за переказами, посміхнувся, відповів, що боги його вбережуть, і ступив просто у яму.
Згодом співці твердили, що гаспиди схиляли голови перед Баелором, коли той їх минав. Але правда є зовсім інакшою. Перетинаючи яму, Баелор отримав з півдесятка укусів, і хоча відімкнув клітку сам, та мало не зомлів; тим часом Драконолицар силувався випхати двері та витягти родича з ями. Поки принц Аемон намагався видертися з клітки, тягнучи Баелора на спині, Вили, як нам розказують, ставили на них заклади. Напевне, саме їхня безжальність примусила Аемона видертися на верхівку клітки і звідти стрибнути у безпечне місце.
Принц Аемон дотяг Баелора на собі до середини Кістяного Шляху, коли нарешті сільський септон у Дорнійських горах дав йому одяг та віслюка для непритомного короля. Зрештою Аемон дістався вартових веж Дондаріонів, звідки його доправили до Чорночалу, де тамтешній маестер попорав короля, як умів, а тоді відіслав для подальшого лікування до Штормоламу. Весь цей час, як нам відомо, Баелор лежав без тями, загублений для світу.
Свідомість повернулася до короля вже на шляху до Штормоламу, і лише на те, щоб пробурмотіти кілька молитв. Минуло ще півроку, чи й більше, доки він зміцнів для переїзду до Король-Берега; протягом того часу державою опікувався принц Візерис, Правиця Короля, пильнуючи мирну угоду Баелора з дорнійцями.
Коли Баелор нарешті повернувся на Залізний Престол, держава святкувала у захваті. Але Баелор думав лише про заповіти Седмиці, тому нові його накази мали викликати незгоду серед тих, хто звик до тверезого правління Аегона ІІІ, поблажливості Даерона та вправної руки Візериса. Одружений року 160 по А.З. з рідною сестрою Даеною, король переконав верховного септона скасувати шлюб — укладено-бо його було до сходження Баелора на престол, казав він, і жодного разу не здійснено.
По скасуванні цього союзу Баелор пішов далі й наказав оселити Даену з її молодшими сестрами Раеною та Елаеною в їхньому власному “Дворі Краси” всередині Червоного Дитинця, що з часом став відомий як Дівосхрон. Король оголосив, що бажає зберегти їхню невинність від лукавства світу та хіті нечестивих людців. Та дехто сумнівається, чи не боявся він спокуси вродою сестер для своєї власної плоті.
Попри заперечення Візериса, самих принцес та інших двірських панів, наказ було виконано, і принцес замкнули у серці Червоного Дитинця на цнотливій самоті, в супроводі лише юних дівчат, яких князі та лицарі навперейми присилали до Дитинця, шукаючи ласки короля Баелора.
СЕСТРИ БАЕЛОРА I
З трьох сестер найвідомішою і найулюбленішою серед людей була Даена — водночас і за вроду, і за люту завзятість. Її знали як майстерну вершницю, грізну стрільчиню з дорнійського лука, привезеного їй братом Даероном з його завоювань… а ще вона добряче била по кільцях списом з коня (хоча на герць їй виїхати не давали, попри всі її намагання). Даена швидко стала відома під прізвиськом “Свавільна”, бо з трьох ув'язнених сестер чинила найбільше клопоту і за трьох зручних нагод тікала, вбрана служницею або простолюдинкою. Наприкінці Баелорового правління вона примудрилася навіть понести дитину — хоча це її свавілля схвалить не кожен з огляду на те, скільки лиха її син завдав державі та престолу.
Що ж до інших сестер Баелора, то Раена побожністю майже рівнялася з братом, а відтак зробилася септою. Наймолодша — Елаена — була впертішою за Раену, проте красою поступалася обом своїм сестрам. Кажуть, що поки вона сиділа у Дівосхроні, то зрізала власний “вінець слави” — довге волосся, сріблясто-сіре з пасмом золота — і відіслала братові, благаючи про свободу і обіцяючи, що обстриженою не спокусить жодного чоловіка, бо з огляду на власну потворність вже й не матиме чим спокушати. Але глухі вуха не почули її благань.
Елаена пережила усіх сестер та братів і по звільненні з Дівосхрону кинулася у вельми бурхливе життя. Наслідуючи Даенин приклад, вона понесла близнюків-байстрюків Джона та Джейну Бурун від Алина Веларіона, уславленого Дубового Кулака. Пишуть, що принцеса сподівалася з ним побратися, та за рік по зникненні його в морі облишила надію і погодилася на інший шлюб.
А шлюбів загалом було три. Перший стався року 176 по А.З. з заможним, але підстаркуватим Осіфером Бросквином; казали, що він помер просто під час здійснення шлюбу на ложі. Проте принцеса понесла дитину, бо князь Бросквин устиг перед смертю виконати свій обов'язок. Трохи згодом пішли гуляти сороміцькі чутки, що насправді князь Бросквин помер при вигляді оголеної молодої (а слова при тому казалися такі, що звеселили б і Грибочка, та нам їх тут повторювати недоречно), і що дитину насправді нарядив тієї ночі її брат у перших Аегон — той самий, що згодом став королем Аегоном Негідним.
Другий її шлюб облаштував наступник Аегона Негідного — король Даерон Ласкавий. Даерон одружив принцесу зі своїм підскарбієм, і від того союзу народилося ще четверо дітей… а Елаена у ньому стала відома за справжнього коронного підскарбія, бо казали, що чоловік її норовом був добрий та шляхетний, але до чисел і розрахунків хисту не мав. Принцеса швидко набула великого впливу і заслужила довіру короля Даерона у всіх справах, бо невтомно трудилася при його боці для добра держави.
Третій шлюб Елаени здійснився за її власним вибором — вона закохалася у пана Мікаеля Манівця, що служив дорнійській князівні Мирії при її дворі. Замолоду Манівець навчався у Цитаделі, вирізнявся неабияким розумом та вченістю, і згодом став вірним слугою короля Даерона по його шлюбі з королевою Мирією. Неодноразово він їздив до Браавосу на перемови з Залізним Банком. Збереглися навіть деякі його листи до ключарів Залізного Банку (скріплені його печаткою та підписом, але писані, вочевидь, рукою Елаени), що стосувалися сказаних перемовин.
Елаена побралася з паном Мікаелем, певно ж, не без Даеронового благословення, невдовзі по смерті її другого чоловіка. У похилих вже літах вона згадувала, що покохала пана Манівця не за його розум, але за пристрасть до музики. Відомо, що для неї він грав на високій арфі, а коли помер, Елаена звеліла зробити чоловікові надгробок з арфою замість меча та лицарських острог, яких вимагав звичай.
Наступна незгода виникла, коли Баелор спробував заборонити у Король-Березі послуги повій, не слухаючи нікого, хто намагався пояснити, яке лихо з того може спричинитися. Більше як тисячу хвойд разом з дітьми, читаємо ми, було зібрано і вислано з міста. Заворушення, що виникли услід, король Баелор вирішив навіть не помічати, бо опікувався новісіньким задумом — будівництвом великого септу на верхівці пагорба Візеньї, який начебто примарився йому в видінні. То були перші згадки про майбутній Великий Септ, який добудували вже за багато років по смерті короля.
Зрештою люди почали питати себе, чи не завдали поневіряння короля у Дорні шкоди його розумові, бо з роками рішення його милості ставали дедалі химернішими та сповненими надмірної ревності у вірі. Хай простолюд палав любов'ю до свого короля — бо ж він час від часу спорожнював скарбницю на свої доброчинні задуми, от як того року, коли кожному чоловікові та жінці у місті щодня дарували буханець хліба, — проте вельможне панство держави почало непокоїтися. Король не лише розірвав шлюб з Даеною, але і подбав, щоб ніколи не одружитися знову, бо склав обітниці септона; в тім йому допоміг благословенням верховний септон, чий вплив у королівстві неухильно зростав. Та й накази короля дедалі більше спиралися на духовні напуття, шкодячи потребам земним — от як спроба примусити Цитадель використовувати для листування голубів замість круків (прикру поразку цього задуму обговорює в подробицях Вальграв у книзі “На чорних крилах — швидкії слова”), або звільнення від податків для тих підданих, які оберігали цноту власних доньок поміркованим застосуванням поясів невинності.
Одним з найприкріших наслідків ревності короля Баелора у вірі була його впертість щодо спалення книжок. Деякі книжки справді містять мало корисного, а інші — ще й речі небезпечні, та все ж знищення знань — болісна справа. Що Баелор наказав знищити “Свідоцтва Грибочка” — то не диво, з огляду на сороміцький та подеколи образливий зміст книжки. Проте “Неприродня історія” септона Барта, хай яка помилкова у деяких твердженнях, була витвором найсвітлішого розуму Семицарства. І все ж вивчення Бартом (за чутками, не лише на папері) вищих мистецтв виявилося достатнім, щоб Баелор зненавидів його працю і наказав її знищити, хай навіть “Неприродня історія” містила чимало корисних знань, які не були ані сумнівними, ані зловмисними. Велике щастя, що збереглися хоча б окремі уривки, і праця Барта не конче пропала для нащадків.
Наприкінці свого правління Баелор призвичаївся дедалі довше постувати і молитися, намагаючись спокутувати усі гріхи та образи, скоєні — на його думку — проти волі Седмиці ним самим та його підданими у повсякденному житті. Коли помер верховний септон, Баелор повідомив Превелебних, що боги відкрили йому особу наступного верховного септона, і ті хутко обрали вказану особу на посаду. То був простолюдець на ім'я Баш, вельми здібний різьбяр по каменю, хоча невіглас у літерах, недолугий розумом і нездатний пригадати навіть найпростішої молитви. Недоумок не пробув провідником Святої Віри навіть року, бо помер від лихоманки — і хто скаже, що тим боги не показали людям свою прихильність?
А втім, про прихильність богів — то ще надвоє ворожено, бо по смерті різьбяра-септона короля Баелора несподівано спіткало переконання, що боги подарували восьмирічному хлопчикові — хтось згодом казав, вуличному злодюжці, та найпевніше, простому крамарчуку — хист до чудодійства. Баелор оголосив, що чув, як хлопчина розмовляв до голубів, і вони відповідали йому голосами чоловічими та жіночими — голосами Седмиці, якщо вірити королю. Ось він, мовляв, і має стати наступним верховним септоном. І знову Превелебні виконали ясновельможну волю, і так було обрано наймолодшого верховного септона, що колись вдягав кришталевий вінець.
Подальше народження Даемона Буруна, тілесного сина Даени Таргарієн від батька, якого вона відмовилася назвати (хоча згодом держава дізналася, що то був ніхто інший, як її брат у перших Аегон — тоді ще принц, а не король), викликало в короля новий напад приборкання плоті. Він вже трохи не вбив себе кількома роками раніше, коли постував упродовж цілого місяцевороту по смерті близнят своєї сестри в перших, принцеси Наерис, невдовзі після пологів. Цього ж разу Баелор пішов далі й відмовився від усього, крім води та хліба лише у такій кількості, щоб утамувати голодні судоми шлунку. Сорок днів він тримався накладеної на себе кари, а на сорок перший був знайдений непритомним біля вівтаря Матері.
У лихих чутках, що почали гуляти по сходженні Візериса на престол — пущених, як гадали, пером пані Майї з дому Стокварт — припускалося, що Візерис отруїв короля, аби нарешті увінчатися короною, на яку чекав десять з гаком років. Інші ж гадали, що Візерис отруїв Баелора на добро держави, бо король-септон забрав собі в голову, що має навернути до святої Седмиці усіх невірних у королівствах. Тоді війна з Північчю та Залізними островами була б неминуча, і гіршого лиха годі було боятися.
Великий маестер Мункун зробив усе можливе для порятунку короля. Всіх зусиль доклав і маленький верховний септон, але його чудодійство добігло кінця. Король віддав душу Седмиці на десятий рік свого правління, у 177 р. по А.З.