Асшай-коло-Тіні

<<< Світ льоду та вогню

І ось нарешті ми дісталися кінця світу.

Або принаймні кінця того світу, який ми знаємо.

Найсхідніше і найпівденніше з великих міст спізнаного світу, стародавнє портове місто Асшай стоїть на кінці довгого клину землі — на кутку, де Нефритове море зустрічається з Шапрановою протокою. Його походження губиться у імлі часу. Навіть асшайці не насмілюються твердити, буцімто знають, хто збудував їхнє місто — кажуть лише, що стояло воно тут, відколи почався світ, і стоятиме, доки не скінчиться.

У знаному нами світі небагато таких віддалених місць, як Асшай, і ще менше — таких закритих і втаємничених. Мандрівники оповідають, що місто побудоване з самого лише чорного каменю — палати, халупи, храми, маєтки, вулиці, мури, базари, геть усе. Кажуть також, що камінь Асшаю є масним, неприємним на дотик, що він нібито випиває світло, притлумлює свічки, смолоскипи і навіть вогнища. Ночі в Асшаї дуже темні — про це погоджуються всі; та й найяскравіший день літа у тих краях теж чомусь виглядає сірим і похмурим.

Асшай є великим містом, тягнеться на десятки верст уздовж обох берегів чорної річки Аш. Всередині його неймовірних мурів не бракуватиме місця, щоб поставити поруч Волантис, Карф і Король-Берег, а в кутку притулити ще й Староград.

Але при тому мешканці Асшаю числом не перевищують люд добрячого базарного містечка. Уночі всі стогни міста покинуто, і хіба що в одному будинку з десяти видно світло. Навіть у розпал дня юрби на вулицях немає; жоден торговець не вихваляє свій крам на галасливих базарах, і жінки не пліткують біля колодязів. Хто пересувається вулицями Асшаю, той завжди з’являється у личині та з покровом на голові; навколо нього в’ється дух якоїсь недоброї таємниці. Часто-густо такі люди ходять поодинці або ж їдуть у накривних ношах заліза і слонової кістки, сховані за темними запонами; ноші тягнуть темними вулицями спини дужих невільників.

У праці архімаестра Марвина підтверджено чутки, що в Асшаї ніхто не їздить верхи — ані воїн, ані купець, ані вельможний володар. Немає в Асшаї ані коней, ані слонів, ані мулів, віслюків або смугналів, ані верблюдів чи собак. Такі звірі, якщо їх привозять кораблями, швидко помирають. Книжники припускають шкідливий вплив річки Аш та її забруднених вод; у праці Хармона “Про випари” стверджується, що тварини є дуже чутливими до згуби, яка надходить з такої води, навіть якщо її не п’ють. У писаннях септона Барта здогадки заходять значно далі; припускається (без жодного доказу) певний вплив вищих таїнств.

А ще в Асшаї немає дітей.

Попри свою моторошність, Асшай-коло-Тіні протягом століть був квітучим та велелюдним портом, куди приходили торгувати кораблі з усього спізнаного світу, перетинаючи широкі та буремні моря. Майже всі прибувають тяжко накладені запасами харчів та вина, бо поза мурами Асшаю майже нічого не росте, окрім примар-трави, але її лискучі, схожі на скло паростки їсти не можна. Якби не харчі, що доправляють морем, асшайці потерпали б від голоду.

Кораблі привозять також і барила прісної води; адже води річки Аш блищать чорним під полудневим сонцем, а вночі світяться зеленкуватим. Риба, що водиться у річці — сліпа і потворна, така покручена і огидна, що лише дурні та тінев’язи куштують її плоть.

Жодній країні під сонцем не обійтися без плодів грядок та садів, збіжжя і зеленини. Відтак хтось спитає, навіщо мореплавці завіюються у такі віддалені кінці землі, коли могли б продати свій товар і ближче до дому. Відповідь — золото. Поза мурами Асшаю харчів катма, зате повно золота і коштовного каміння… хай хтось і каже, що золото Тіньового краю таке ж нечисте, як плоди, що там ростуть.

І все ж кораблі приходять і приходять. По золото, по каміння, по інші скарби; про деякі з них люди тільки шепочуться — бо певних речей не знайдеш ніде на землі, крім чорних базарів Асшаю.

Темне місто коло Тіні повниться чародійством та ворожбою. Чорнокнижники, химородники, алхіміки, місяцеспівиці, червоні жерці, чорні зіллєвари, примовці потойбічних сил, хмарники, вогнечарники, кровознатці, тортурники, допитники, отруйники, сповитухи, нічні блукачі, перевертні, віряни Чорного Цапа, Блідої Дитини, Лева Ночі — всі вони знаходять притулок у Асшаї-коло-Тіні, де немає жодних заборон. Тут кожен може вправлятися у чарах без обмежень чи нагляду, чинити огидні відправи… та хоч злягатися з гемонами, якщо таким є їхнє бажання.

Найзловісніші з усіх чаклунів Асшаю — тінев’язи, які ховають обличчя від богів та людей під личинами, вкритими гладеньким покостом. Самі лише вони наважуються ходити вгору річкою за асшайські мури — у саме серце пітьми.

Дорогою з Вранішніх гір до моря річка Аш звивається з гуркотом у вузьких гірських тіснинах, поміж таких високих стрімчаків, що не дають їй вийти з тіні й показатися сонцю, хіба що на кілька коротких хвилин пополудні, коли сонце сягає вершини небесного кола. У печерах, які цяткують берегові скелі, лаштують собі лігва гемони, дракони, або й хто гірший. Що далі від міста, то потворнішими і огиднішими стають ті істоти… аж доки ви не опиняєтеся перед дверима Стигаю — міста мертвих у самому серці Тіні, куди й тінев’язи не сміють ногою ступити. Принаймні так оповідається у казках.

Чи є хоч крапля правди у похмурих переказах, привезених з краю землі співцями, жеглярами та всіма охочими погратися з чорними чарами? Хто знає. Ломас Довгоступ сам Асшаю не бачив. Навіть Морський Змій туди не доплив. А хто доплив, ті не повернулися розказати нам правду.

І доки вони не повернуться, Асшай, Тіньовий край і всі моря та землі, які, можливо, лежать за ним, мають лишатися забороненою книгою як для мудрагелів, так і для королів. Завжди є що спізнати, що побачити, про що дізнатися. Цей світ — неймовірно великий і дивовижно чудернацький; під його зорями є багато такого, що не можуть собі уявити навіть архімаестри Цитаделі.

<<< Світ льоду та вогню