Візерис ІІ
Отже, обидва сини короля Аегона ІІІ були мертві… але три доньки пережили їх, і серед поспільства — та й панства також — дехто подейкував, що Залізний Престол за законним правом тепер має перейти принцесі Даені. Було таких, щоправда, небагато: десятиріччя сидіння на самоті у Дівосхроні позбавило Даену з сестрами бодай якихось могутніх союзників, та й пам'ять про негаразди, що спіткали державу, коли на престолі востаннє сиділа жінка, була ще на той час досить свіжа. До того ж чимало князів вважали Даену Свавільну надто дикою, неприборканою… ще й розпусною, бо за рік перед тим вона народила синка-байстрюка, якого нарекла Даемоном і чийого батька вперто відмовлялася назвати.
Зрештою були пригадані ухвали Великої Ради 101-го року і наслідки “Танку драконів”, а відтак правами на престол сестер Баелора знехтували. Корона дісталася дядькові покійного короля і його Правиці — принцові Візерису.
Давно вже було написано, що поки Даерон бив ворогів, а Баелор молив богів, Візерис правив за королів. Чотирнадцять років він служив Правицею своїм небожам, а перед тим допомагав радою власному братові — королю Аегону ІІІ. Візериса називають найрозумнішим та найздібнішим Правицею від часів септона Барта, хоча його добрі наміри часто зводилися нанівець примхами Зламаного Короля, котрий анітрохи не бажав тішити своїх підданих чи вислужувати їхню любов. У “Житії чотирьох королів” великий маестер Каеф майже не згадує Візериса ані злим, ані добрим словом… хоча на думку деяких людей, книжка мала б оповідати про п'ятьох королів, рахуючи і Візериса. Але Візериса у ній, на диво, обійдено на користь життєпису його сина, Аегона Негідного.
Після років життя заручником у Лисі вже після “Танку драконів” Візерис повернувся до Король-Берега з вродливою лисенійською нареченою Ларрою Рогаре, донькою заможного та впливового шляхетного дому. Висока, струнка та гнучка, зі сріблясто-золотавим волоссям і фіалковими очима Валірії (бо її кров усе ще густо текла у жилах лисенійців), наречена була на сім років старша за Візериса. Також то була жінка, що почувалася при дворі незатишно і ніколи не була там щаслива. Проте вона все ж подарувала принцові трьох дітей, перш ніж повернутися до рідного їй Лису.
Найстаршим був Аегон, народжений у Червоному Дитинці року 135 по А.З. після повернення Візериса з Лису. То був міцний хлопчина, що виріс показним на вроду і чарівним у звичаях, але занадто примхливим, ненадійним, звиклим до легких задоволень. Батькові своєму він завдав чимало прикростей та образ, а державі — болісних негараздів.
Року 136-го народився Аемон. Немовлям він був таким само міцним, як Аегон, і вродливим нівроку теж, але братових вад у собі не мав. З часом він виріс у найвеличнішого мечника та герцівника своєї доби — лицаря, гідного битися Темною Сестрою. За триголового дракона білого золота, посадженого ковалями на гребінь його шолома, Аемон отримав славетне прізвисько “Драконолицар”. До наших днів багато людей вважають його найшляхетнішим лицарем з усіх, що жили на світі, і одним з найуславленіших імен у лавах Королегвардії.
Останньою з дітей Візериса була його єдина донька Наерис, народжена року 138 по А.З. Шкіру вона мала таку бліду, аж здавалася прозорою, казали про неї люди. Тілом вона була струнка, легка і невеличка (а що до трапез пристрасті не мала, то і м'яса на кістки не наростила), риси обличчя мала тонкі та вишукані, а про її очі співці склали чимало пісень, бо були вони темно-порфірові на колір, велетенські й облямовані світлими, блідими віями.
З двох своїх братів принцеса більше любила Аемона, бо він умів її розвеселити — а ще мав дещицю тієї ж чистої побожності, яку мала сама Наерис, і якої був геть позбавлений Аегон. Седмицю вона любила так само палко, як брата, а чи й палкіше, і зробилася б септою, якби ясновельможний батько дозволив. Але дозволу не було; натомість Візерис одружив доньку з сином Аегоном року 153 по А.З. з благословення короля Аегона ІІІ. Співці співають, що і Аемон, і Наерис гірко плакали під час відправи, хоча у літописах сказано, що на весільному бенкеті Аемон люто сварився з Аегоном, а Наерис плакала під час постілювання, а не самого весілля.
Дехто пише, що чимало дурощів, скоєних Юним Драконом та Баелором Блаженним, брали початок від діянь та рішень принца Візериса. Інші стверджують навпаки: що Візерис спиняв найгірші з поривань своїх небожів, як тільки умів. І хоча його власне царювання тривало ледве рік, вельми повчально пригадати перевпорядження ним королівського двору для покращення державного управління; заснування нової монетної карбівні; спроби пожвавити торгівлю через вузьке море; і нарешті, перегляд та виправлення законодавства, створеного Джаяхаерисом Миротворцем протягом свого довгого королювання.
Візерис ІІ мав у собі хист стати новим Миротворцем, бо не було ще доти короля, багатшого на розум і чесноти. На жаль, раптова хвороба забрала його життя року 172 по А.З.
Годі казати, що чимало людей сприйняли надто швидку і раптову недугу підозріло, та ніхто не насмілився висловити підозри вголос. Минуло ще більше як десятиріччя, перш ніж на папір потрапили перші звинувачення у отруєнні Візериса ніким іншим, як його наступником і сином Аегоном.
Чи є правда у цих підозрах? Того ми напевне не скажемо. Проте з огляду на безліч лихих та горезвісних вчинків Аегона Негідного, скоєних до і після отримання ним корони, скидати їх з рахунку не варто.