Повстання Роберта
Услід за сумнозвісним викраденням принцом Раегаром Ліанни Старк розпочалася руїна дому Таргарієн. Король Аерис невдовзі показав справжню глибину свого божевілля тим, що вчинив князеві Старку, його спадкоємцю і кільком прибічникам, які приїхали вимагати відшкодування завданих Раегаром образ. Замість вислухати їх правдивим судом, король Аерис наказав замордувати усіх, а тоді завимагав, щоб князь Джон Арин стратив своїх колишніх вихованців — Роберта Баратеона та Едарда Старка. Джерела погоджуються, що справжнім початком Повстання Роберта була відмова князя Арина підкоритися наказові та відважне скликання ним корогв на захист справедливості. Проте не все панство Долини погодилося з рішенням князя Джона, і невдовзі почався розбрат, у якому вірні короні пани намагалися скинути владу князя Арина.
Війна дуже швидко розповсюдилася Семицарством, наче палючий вогонь; князі та лицарі поспіхом обирали сторони. Деякі воїни, що билися у битвах тієї пори, живі ще й донині, а відтак знають і можуть розказати про них більше, ніж я, кому побувати в них не довелося. Саме їм я ввіряю справу написання правдивої та докладної історії повстання Роберта Баратеона, бо не смію ображати живих недолугим описом подій, які вони бачили на власні очі, або помилковою хвалою тим, хто виявився негідним. Отже, я казатиму лише про одного князя та лицаря, котрий наприкінці повстання сів на Залізний Престол і залікував рани держави, майже знищеної божевіллям попередника.
Роберт Баратеон показав себе безстрашним і нездоланним воїном, під корогви якого поспішало дедалі більше бійців. Саме Роберт першим видерся на мури Мартинова, де князь Графтон підняв прапор за Таргарієнів; звідти ж він вирушив морем до Штормоламу — під загрозою піймання королівським флотом — скликати корогви значкового панства. Проте не всі з'явилися охоче; Правиця Аериса, князь Добромир, заохотив декого зі штормового панства повстати проти князя Роберта. Ці намагання, щоправда, скінчилися нічим після перемог Роберта під Перелітком, де він протягом дня виграв три битви. Поспіхом зібране військо перемогло по черзі потуги князів Грандісона та Каферена, а далі Роберт у двобої убив князя Зруба, а його уславленого сина, котрого кликали Срібний Топір, узяв у полон.
На князя Роберта і штормове панство чекали подальші перемоги; вони крокували на з'єднання з князем Арином та північанами, що з'явилися на поміч їхній справі. Заслуженою славою оповита перемога Роберта при Камінному Септі, також кликана Битвою Дзвонів, де він убив зацного пана Милоша Мутона — колишнього зброєносця принца Раегара — і ще п'ятьох вояків, а був би убив і нового Правицю Джона Конінгтона, якби битва звела їх разом. Перемога остаточно скріпила участь річкового краю в війні, яка була неминучою після шлюбу доньок князя Таллі з князями Арином та Старком.
Ці перемоги лишили вірні престолові сили розсіяними та зневіреними. Але прибічники короля зробили все можливе, щоб відновити боротьбу. По рештки потуги князя Конінгтона було надіслано лицарів Королегвардії, а з півдня повернувся принц Раегар — очолити нові рушення, зібрані з коронного краю. По частковій перемозі під Ясенбродом, звідки Роберт мусив забратися до річкового краю, штормовий край лежав відкритий для наступу князя Тирела. Зібравши докупи силу Обширу, Тирелове панство придушило опір краю і облягло Штормолам. Невдовзі до війська приєднався могутній флот Пакстера Рожвина з Вертограду, який замкнув облогу морем так само, як суходолом. Тривати їй судилося аж до кінця війни.
З Дорну на захист князівни Елії відправили Кістяним Шляхом десять тисяч списів, які мали прибути до Король-Берега на поміч війську, що збирав Раегар. Присутні у той час при дворі відзначали особливо безладну та хвору поведінку Аериса. Він не довіряв нікому, окрім Королегвардії — та й їй не уповні, бо повсякчас тримав пана Хайме Ланістера при собі як заручника проти його батька.
Коли принц Раегар нарешті рушив королівським гостинцем до Тризуба, з ним пішли усі лицарі Королегвардії, що доти лишалися в Король-Березі, окрім одного: пан Барістан Зухвалий, пан Джонотор Даррі, князь Левин Дорнійський. Князь Левин узяв провід над дорнійським військом, присланим його небожем — великим князем Дораном, — але казали, що зробив він це тільки після погроз Навіженого Короля, бо той боявся, що дорнійці хочуть його зрадити. У Король-Березі лишився тільки юний Хайме Ланістер.
Про уславлену битву на Тризубі сказано і написано чимало. Усі знають, що два війська зчепилися у битві на броді, який навічно названо Рубіновим за розкидані там рубіни з панцира принца Раегара. Вороги були варті один одного. Раегарова потуга складала близько сорока тисяч, з них десята частина — помазані лицарі; бунтівники мали дещо менше людей, зате гартованіших у битвах, тоді як чимало з Раегарового війська були недосвідчені новаки.
Битва на броді кипіла люто, чимало життів загубилося там навіки. Пана Джонотора Даррі стяли посеред запеклого бою, і так само князя Левина Дорнійського. Але найважливіша смерть була ще попереду.
Зрештою доля битви мала вирішитися князем Робертом і принцом Раегаром, і ось волею богів або примхою випадку — а чи свідомими зусиллями — вони зустрілися на мілині броду. Усі свідоцтва твердять, що двоє лицарів билися верхи, не поступаючись мужністю один одному. Попри усі скоєні злочини, Раегар не був боягузом. Драконовий принц поранив князя Роберта у двобої, але зрештою взяла гору люта звіряча сила Баратеона та його спрага до помсти за спаплюжену честь викраденої нареченої. Робертів келеп знайшов собі ціль; князь устромив залізний дзьоб у Раегарові груди, розсипавши коштовні рубіни, що сяяли на принцовому панцері.
Чимало вояків обох вояцтв негайно припинили бійку і пострибали до річки шукати собі скарбів. А невдовзі почалася втеча та переслідування прибічників короля.
Поранення князя Роберта завадило йому очолити гонитву; її він віддав у руки князя Едарда Старка. Сам Роберт виявив лицарську шляхетність, коли не дозволив добити тяжко пораненого пана Барістана, а натомість прислав власного маестра ходити за видатним лицарем. Таким чином майбутній король здобув гарячу прихильність друзів та союзників — бо мало було на світі таких щедрих та милостивих володарів, як Роберт Баратеон.