Старий звичай і новий
Від того дня і донині Великі Женці дому Грейджой правили Залізними островами з Морекамінного Престолу на Пайку. Ніхто з них після Червоного Кракена не становив справжньої загрози Семицарству чи Залізному Престолу, але й вірних та покірних слуг корони серед них траплялося небагато. Адже у дні минулі Грейджої бували королями, і навіть тисячі років не позбавили їх пам'яті про вінець плавникового дерева.
Докладні записи про їхні князювання можна знайти у “Історії залізного роду” архімаестра Хаерега. Там ми читаємо про Дагона Грейджоя, Останнього Наскочника, чиї лодії плюндрували західне узбережжя за часів Аериса І Таргарієна на Залізному Престолі. Про Алтона Грейджоя, Божого Блазня, що шукав нових земель для завоювання аж за Самотнім Світилом. Про Торвина Грейджоя, що склав Лихому Булатові присягу на крові, а тоді зрадою віддав його ворогам. Про Лорона Грейджоя, Пісняра, та його величну і сумну дружбу з молодим Дезмондом Малістером, лицарем зелених земель.
Наприкінці всеосяжної праці Хаерега ви натрапите на князя Квелона Грейджоя — наймудрішого з володарів Морекамінного Престолу від самого Аегонового Завоювання. Величезний на зріст, аж шести з половиною стоп, він уславився бичачою силою та водночас котячою спритністю. Замолоду він заслужив гучну вояцьку славу, нищачи корсарів та людоловів у Літньому морі. Залізному Престолові князь дарував вірну службу — під час Війни Дев'ятишагових Королів повів сотню лодій навколо Вестеросу до Порогів короні на поміч, яка виявилася вирішальною.
Проте у справах власного князівства Квелон охочіше ходив шляхами миру. Він заборонив усі наскоки без свого дозволу. На Залізні острови князь привіз кількадесят маестрів служити цілителями недужим і вчителями молоді; з ними прибули круки, чиї чорні крила пов'язали острови з зеленими землями тісніше, ніж будь-коли раніше.
Саме князь Квелон звільнив решту робів на островах і заборонив надалі забирати у роби людей (у чому, втім, не мав беззаперечного успіху). Сам він дружин з солі не брав, але іншим дозволяв, проте обкладав за цю примху тяжкими податками. Від трьох дружин Квелон Грейджой прижив дев'ять синів. Перша та друга були дружинами зі скелі, з'єднаними з ним у шлюбі старими відправами жерців Потоплого Бога, але остання — жінкою з зелених земель, з дому Дудар у замку Рождіва; з нею князь побрався в палатах її батька перед септоном.
У шлюбі та інших речах — а було їх чимало — князь Квелон відвернувся від старих та осібних звичаїв залізного роду в надії сплести міцніші зв'язки між власними володіннями та рештою Семицарства. Силу Квелона Грейджоя визнавав кожен, і ніхто не смів розтуляти рота у відвертій непокорі, бо володарем він був вольовим, упертим і страшним у гніві.
Квелон Грейджой сидів на Морекамінному Престолі ще й тоді, коли Роберт Баратеон, Едард Старк і Джон Арин підняли корогви на бунт. Вік поглибив його любов до обачності, тож поки над зеленими землями буяла війна, його вельможність лишався осторонь боротьби. Проте його сини не знали спокою в гонитві за здобиччю та славою, а його власні здоров'я та сила вже занепадали. Певний час вельможний князь страждав од болю в шлунку, який поступово посилився, аж він мусив щовечора ковтати макове молоко, щоб принаймні заснути. Попри все, князь опирався будь-яким войовничим замірам, доки на Пайк не прилетів крук зі звісткою про загибель принца Раегара на Тризубі. Новина згуртувала трьох найстарших синів Квелона: Таргарієнам кінець, казали вони, і дім Грейджой мусить негайно стати на сторону бунту або втратити всяку надію розділити плоди перемоги.
І князь Квелон скорився долі. Вирішено було, що залізяни покажуть свою відданість нападом на найближчого вірного Таргарієнам володаря. Попри вік та погіршення хвороби, його вельможність наполягав, що очолить кораблі сам. П'ятдесят лодій зібралися на Пайку і занурили весла, прямуючи до Обширу. Більша частина залізянських кораблів лишилася вдома для захисту від можливого нападу Ланістерів, бо ще не було відомо, чи стане Кастерлі-на-Скелі на бік бунту або вірних королю.
Про останнє плавання Квелона Грейджоя не варто довго розводитися. У перебігу Повстання Баратеона воно виглядає дрібною пригодою — хай навіть сумною та кривавою, — що не вплинула на остаточні підсумки війни. Залізяни потопили кілька рибальських байдаків, захопили кілька добряче натоптаних купців, попалили села і погромили невеличкі містечка. Проте у гирлі Мандера вони зустріли неочікуваний опір від Щитових островів, які вийшли в море на власних лодіях і дали бій. У тому бою було потоплено чи захоплено з тузінь кораблів, і хоча залізняки відплатили тяжчою монетою, ніж отримали, серед їхніх загиблих опинився і князь Квелон Грейджой.
Дотоді війна вже добігала кінця. Спадкоємцеві загиблого, Балону Грейджою, стало розуму повернутися до рідних вод і обійняти Морекамінний Престол.
Новий князь на Залізних островах був найстаршим живим сином князя Квелона, дитиною від його другого шлюбу (сини від першого шлюбу всі померли змалку). Багатьма рисами він нагадував власного батька: вже у тринадцять років пробігав веслами лодії й танцював танок пальців, у п'ятнадцять цілісіньке літо грабував Пороги, а у сімнадцять очолив власний корабель. Батькового зросту і звірячої сили Балонові Грейджою бракувало, проте новий князь успадкував усю його спритність і вправність зі зброєю. А щодо його хоробрості… ніхто не мав нагоди в ній сумніватися.
Проте ще змалку князь Балон палав жагою звільнити залізний рід від ярма Залізного Престолу і відновити його старовинну велич та могуття. Опинившись на Морекамінному Престолі, князь рішуче відкинув чимало наказів та законів свого вельможного батька, скасував податок на дружин з солі й дозволив утримувати робами бранців, узятих в бою. Септонів він не вигнав, але удесятеро збільшив чинш, який вони мусили платити. Маестрів він чіпати не став, бо вони довели свою надзвичайну користь, і хоча власного маестра Пайку князь Балон скарав на смерть з причин, погано відомих до сього дня, але негайно надіслав до Цитаделі прохання прислати нового.
Князь Квелон майже все своє довге правління просидів, уникаючи війни; князь Балон негайно почав до неї готуватися, бо понад золото чи славу Балон Грейджой жадав королівської корони. Протягом довгих століть історії дому Грейджой мрія про королівський вінець була їхньою родовою хворобою; часто-густо вона кінчалася поразкою, відчаєм та смертю, як це і трапилося з Балоном Грейджоєм. П'ять років готувався він, збирав людей та лодії, будував великий флот важких кораблів з підсиленими коробами та залізними таранами, зі скорпіонами та вогнеплюйками на чардаках. Кораблі цього Залізного Флоту були радше галерами, ніж лодіями; більших за них залізняки доти не будували ніколи.
Року 289 по А.З. князь Балон завдав удару, оголосивши себе королем на Залізних островах та негайно надіславши братів Еурона і Віктаріона до Ланіспорту спалити ланістерівський флот. “Море стане ровом моєї твердині, — оголосив він, коли кораблі князя Тайвина запалали вогнем, — і лихо кожному, хто насмілиться його перетнути”.
Але король Роберт насмілився. Роберт Баратеон, Перший тако наречений, звоював на Тризубі невмирущу славу. Не зволікаючи з відповіддю, молодий король скликав корогви та надіслав свого брата Станіса, князя на Дракон-Камені, навколо Дорну з королівською морською потугою. Далі до неї приєдналися бойові кораблі зі Старограду, Вертограду та Обширу. Назустріч їм Балон Грейджой вислав свого брата Віктаріона, проте у протоці біля Файного острова князь Станіс заманив залізян у пастку і завдав Залізному Флотові тяжкої поразки.
Таким чином “рів” Балона раптом залишився беззахисним, і король Роберт безперешкодно переправив своє військо з Морестража та Ланіспорта через Залізняцьку затоку. Маючи при собі Оборонців Заходу та Півночі, Роберт висадив збройні загони на Пайку, Великому Вику, Харло та Косачі; вони вимели острови залізом та вогнем. Балонові довелося відступити у свою твердиню на Пайку, але коли Роберт пробив його зовнішній мур і кинув своє лицарство на приступ крізь проломину, останній опір залізняків зламався.
Відроджене королівство Залізних островів протрималося ледве рік. І все ж коли Балона Грейджоя привели поперед короля Роберта у кайданах, залізняк не облишив непокори. “Зітни мені голову, — сказав він королю, — але зрадником кликати не смій. Бо жоден Грейджой ніколи не присягав жодному з Баратеонів”. Кажуть, що Роберт Баратеон, схильний пробачати, засміявся у відповідь, бо любив сильний дух у людях, навіть у ворогах. “То присягни зараз, — відповів він, — бо втратиш свою вперту голову”. Так Балон Грейджой схилив коліна і отримав дозвіл жити, віддавши останнього живого сина заручником своєї вірності.
Нині Залізні острови живуть тим самим, що й завжди. Від князювання Червоного Кракена і до наших днів доля залізняків — це доля племені, що намагається примирити мрії про загублену велич зі скорботними злигоднями повсякденності. Відділені від великої землі Вестеросу сіро-зеленими водами моря, острови лишаються окремим, чужим для решти людей світом. Море завжди рухливе, завжди мінливе — так полюбляють казати залізняки, і все ж воно лишається там, де є, вічне, безмежне, повсякчас незмінне і щоразу інше. Те саме кажуть і про самих залізян — справжніх дітей моря.
“Вдягни залізняка у шовки та оксамити, навчи писати і читати, подаруй книжки, розкажи про лицарський звичай, шляхетну чемність і таїнства Віри, — пише архімаестер Хаерег, — а потім поглянь йому в вічі — і однак побачиш там море, холодне, сіре та безжальне”.