Нічна Варта
Неповторною окрасою Семицарства є Нічна Варта — присяжне братство, яке захищає Стіну впродовж століть і тисячоліть, а народилося внаслідок Довгої Ночі — зими завдовжки у покоління, коли на царину людей насунулися зловісні Інші й трохи не поклали їй край.
Історія Нічної Варти тягнеться з далекого минулого. Казки та бувальщини все ще згадують “чорних лицарів” Стіни та їхній шляхетний поклик. Але Вік Звитяжців давно минув, та й Інші не показувалися вже вісім тисяч років, якщо навіть колись існували.
Відтак рік за роком Варта меншала і занепадала. Навіть з власних її літописів видно, що занепад почався і тривав ще задовго до доби Аегона Завойовника та його сестер.
Хоча чорні братчики Варти все ще стережуть царину людей так відважно та шляхетно, як тільки можуть, нинішні небезпеки походять не від Інших, упирів, велетнів, зеленовидців, варгів, перевертнів та інших чудовиськ з дитячих казок, а від варварських племен дичаків, озброєних кам'яними сокирами та довбнями; звісно, то люті й завзяті дикуни, але не моторошні чудовиська, а звичайні люди, яким не під силу змагатися з навченими вояками бойового братства.
Проте так було не завжди. Правду кажуть у старих оповідях чи ні, але першолюди і діти лісу (ба навіть велетні, якщо слухати співців) боялися чогось гіршого — аж так, що почали будувати Стіну. Велична ця споруда, хай яка проста у будові, справедливо рахується серед найбільших див цього світу. Можливо, її перші підмурки були складені з каменю — про це маестри не дійшли згоди — але нині на п'ятсот верст, скільки бачить око, тягнеться сама лише крига. Брали її свого часу з найближчих озер — першолюди різали лід на великі брили, тягли до Стіни на санях і там одну за одною встановлювали на місце. Нині, за тисячі років по тому, Стіна височить на сім сотень стоп у найвищому місці (хоча впродовж п'яти сотень верст гуляє вниз та вгору, повторюючи обриси місцевості).
Переказують, що Стіну допомагали мурувати велетні, чималою своєю силою підіймаючи та припасовуючи крижані брили. Може, якась крихта правди тут і є, хоча у казках велетням приписують вищий зріст та більшу силу, ніж вони мали насправді. У тих самих переказах також згадується, що діти лісу — які самі ніколи не будували мурів ані кам'яних, ані крижаних — доклали до будівництва своїх таємних чар. Але такі свідчення мають сумнівну цінність у очах вченого.
У тіні велетенської крижаної перешкоди Нічна Варта змурувала для себе дев'ятнадцять твердинь, вельми несхожих на звичні замки Семицарства, бо їм бракує захисних мурів та інших подібних споруд для власного захисту. (Стіни більше ніж досить для оборони від будь-якої загрози з півночі, а на півдні, як твердить Варта, вона не має ворогів.)
ЗАМКИ НІЧНОЇ ВАРТИ
Населені:
- Тіньова Вежа
- Замок Чорний (нині стіл князя-воєводи Варти)
- Східна-Варта-біля-Моря
Покинуті:
- Західна-Варта-біля-Мосту
- Чатовисько
- Сірий Сторож
- Кам’яні Двері
- Паморозь-Горб
- Крижаний Слід
- Ніч-Кром
- Глиб-Озеро
- Королевина Брама (колись звався Сніг-Брамою, але був перейменований на честь Ласкавої Королеви Алісанни)
- Дубощит
- Лісова-Варта-біля-Ставу
- Соболиний
- Шержінь-Брама
- Довгий Курган
- Смолоскипи
- Зелений Сторож
Найбільшим та найстарішим з цих замків є Ніч-Кром, який залишили вже два століття тому, бо Варта значно зменшилася у числі, і величина замку зробила його обтяжливим для утримання. Маестри, які служили у Ніч-Кромі за часів його використання, залишили записи про численні розширення та добудови замку впродовж століть; від перших його споруд лишилися хіба що найглибші льохи, вирізьблені просто у скелі під ногами.
За багато тисяч років, що Ніч-Кром простояв головним стольцем Нічної Варти, навколо нього склалося чимало казок та оповідей; деякі згадано у праці архімаестра Хармуна “Вартові на Стіні”. Найстаріші з них оповідають про Короля Ночі — тринадцятого князя-воєводу Нічної Варти, який буцімто узяв собі до ліжка бліду, як смерть, чародійку і оголосив себе королем. Тринадцять років Король Ночі та його “труповида королева” правили разом, доки їхній владі не поклав край Король Зими — Брандон Боритель (кажуть, у союзі з Королем-за-Стіною Джорамуном); згодом саме ім'я Короля Ночі було за його наказом витерте з людської пам'яті.
Архімаестри у Цитаделі загалом відкидають ці побрехеньки — хоча дехто припускає існування князя-воєводи, який у вранішню добу Варти спробував викраяти собі королівство. Хтось вважає, що “труповида королева” — то була жінка з Курган-Поля, донька Курганного Короля, самовладного пана у землях, вкритих старими могилами, які людська уява мимоволі пов'язала з ним і його родиною. Короля Ночі у різних переказах вважали то Болтоном, то Дрівоступом, то Умбером, то Кремінцем чи Нореєм, ба навіть Старком. На те, втім, немає жодних підстав; певно, як у всіх казках, оповідачі з власної волі робили його тим, ким хотіли бачити.
Нічна Варта, яку можна з певністю назвати першим військовим братством у землях Семицарства (бо найперший обов'язок її братчиків — захищати Стіну, задля чого всі вони навчаються збройних мистецтв), розділена на три великі спільноти:
-
Шафарів, які постачають Варті харчі, одяг та все, що потрібно для військової служби.
-
Будівничих, які дбають про Стіну та будівлі замків.
-
Розвідників, які рушають у дикі пустки за Стіною задля сутичок з дичаками.
Очолює ці відділи Варти поважна старшина, серед котрої найвищим посадовцем є князь-воєвода. Його ставлять на чолі братства шляхом виборів: усі братчики Варти до останнього — від неписьменних лісокрадів до пагонів великих домів — віддають свій голос за людину, яку вважають гідною їх очолювати. Коли хтось отримує більшу за половину частку голосів, йому віддають провід над Вартою аж до його смерті. Цей звичай загалом добре прислужився Варті; намагання його скасувати (от як спроба князя-воєводи Рунцеля Вишестража віддати Варту своєму байстрюкові приблизно п'ятсот років тому) ніколи довго не тривали.
На жаль, головна правда про Нічну Варту нинішньої доби — це її занепад. Колись, певно, Варта служила великій меті. Але якщо Інші навіть існували, їх самих або загрози людям від них ніхто не бачив вже кілька тисяч років. Нині головним ворогом Нічної Варти є дичаки з-за Стіни. Але й вони становили справжню небезпеку державі людей лише за часів Королів-за-Стіною.
Варті дедалі важче нести величезні витрати на утримання Стіни та людей при ній. Лише три замки Нічної Варти нині мають залоги; чисельність братства скоротилася удесятеро порівняно з часами висадки Аегона та його сестер, і навіть ці жалюгідні рештки Варти є тягарем для земних володарів.
Дехто вважає Варту корисним засобом для держави позбавлятися вбивць, ґвалтівників, лісокрадів та іншої ницої породи; інші, втім, піддають сумніву розумність рішення вкласти у такі руки зброю і навчити нею битися. Напади дичаків доречно вважати радше дрібним клопотом, ніж справжньою загрозою; мудрі люди пропонують дати їм ради, дозволивши володарям Півночі поширити свою владу за Стіну — хай там ганяють дичаків власними силами і на свій розсуд.
Загалом Нічна Варта досі животіє та служить лише завдяки тому, що її надзвичайно шанують північани. Приміром, головна частка харчів, що не дає чорним братчикам у замку Чорному, Тіньовій Вежі та Східній-Варті-біля-Моря померти з голоду, надходить не з Дарунку, а зі щорічних пожертв північних князів Стіні на знак поваги та підтримки.