Воїни штормового краю
Король Роберт довів на Тризубі те, що різні князі та королі показували ще перед ним у різні часи — що люд штормового краю впертістю, люттю та хистом до бою не поступається нікому в королівствах Семицарства. Особлива слава гуляє про порубіжних стрільців з довгого лука; чимало уславлених лучників з пісень та літописань походять з родів Дорнійського Порубіжжя. Дик Стрільник, лиховісний розбійник з Братства Королівської Пущі, народився у селі коло порубіжного замку Шолом-Камінь; дехто вважає його найвправнішим стрільцем з усіх, хто коли-небудь натягував тятиву.
Штормовий край породив і свою частку видатних мореплавців. Сам Штормолам, нависаючи над грізними стрімчаками Дурранового Кута і зрадливими підводними скелями затоки Човнозгуби, не надає безпечного пришибу чи стоянки ані бойовим, ані купецьким кораблям. Але у часи штормових королів бойові флоти часто-густо стояли на Масеєвому Гаці, Естермонті та у містечках і рибальських селищах узбережжя Дорнійського моря. Згодом інші володарі віддавали перевагу західному берегу Тарфа, де гори цього великого острова ховали кораблі від штормів, що буяли вузьким морем. Сафіровий острів, як дехто його зве, знаходиться під рукою дому Тарф з замку Надвечір'я — старої родини андальського походження, яка може похвалитися спорідненістю з Дуррандонами, Баратеонами, а віднедавна і з домом Таргарієн. Не забувши своє минуле як самовладних королів, князі тарфійські досі величають себе титулом “Вечерниця”, який зберігся від сивої давнини, від світанку днів.
Чимало тарфійських мешканців — і чесного, і підлого роду — заявляють про походження від казкового звитяжця, пана Галадона з Морна, який буцімто володів мечем на ім'я Правдива Діва, подарованим самою Седмицею. З огляду на важливість Правдивої Діви у оповідях про пана Галадона, маестер Губерт у праці “Рідня оленя” припускає, що Галадон з Морна був не грубим зарізякою з Віку Звитяжців, перетвореним співцями на лицаря за тисячу років по тому, але особою зі справжньої історії новіших часів. Губерт зазначає, що Морн був стольцем дрібних корольків на східному узбережжі Тарфу, доки їх не скорили під свою руку штормові королі, але його руїни вказують, що споруду ставили андали, аж ніяк не першолюди.
Найлютішими бійцями у штормовому краї, коли не на всьому Вестеросі, поза сумнівом є мешканці Порубіжжя, котрі у прислів'ї “народжуються з мечем у руці”; самі вони вихваляються, що битися навчаються чи не раніше, ніж ходити. На них здавна було покладено тяжку справу захисту держави штормових королів од старих ворогів з заходу і особливо з півдня.
Замки Дорнійського Порубіжжя належать до наймогутніших у королівствах, і то з вагомої причини, бо рідко минає покоління, яке не зустрічає грудьми одну й ту саму небезпеку. Поставили їх задля перепони на шляхах вторгнення дорнійців та королів Обширу. Порубіжне панство належно пишається своїм минулим як головних захисників королівства штормових королів, про яких складені незліченні думи та перекази.
Серед найсуворіших порубіжних стольців рахуються:
- Шолом-Камінь — стародавня твердиня дому Лебедин, що має вартові вежі з чорного та білого каменю понад річкою Стугною з її бурхливими потоками, заболонями та водопадами;
- Чорночал — замок дому Дондаріон з неприступними мурами чорного базальту та бездонним сухим ровом;
- Щебіт зі Співочими Вежами, де багато століть поспіль непохитно стоїть дім Карон. Титулюючись “володарями порубіжжя”, Карони насправді не є зверхниками іншого порубіжного панства, проте вважають себе найстарішим порубіжним домом (не без заперечень з боку Лебединів) і у всіх війнах виступають у перших лавах захисників штормового краю.
Уславлений і воїнами, і співцями, дім Карон має багату неписану історію, що простягається в минуле у Вік Звитяжців. Карони полюбляють казати, що солов'їв на їхніх корогвах бачили на тисячі бойовищ. Літописи ж оповідають нам, що Щебіт піддавали облозі за останню тисячу років принаймні тридцять сім разів.
Так само, як Порубіжжя уславилося могутніми замками та співочими думами, Мокрохащі відомі дощами, тишею та багатствами в вигляді хутра, коштовного дерева і бурштину. Тут, кажуть, усім правлять дерева, і навіть замки здаються не збудованими, а вирослими з землі. Лицарі та пани Мокрохащів уходять корінням у цю землю незгірш дерев і часто-густо показують себе в битві такими ж упертими, невтомними та нездоланними.