Маегор І
Маегор, Перший тако наречений, опинився на престолі по наглій смерті свого брата, короля Аеніса, року 42-го по А.З. Люди пам'ятають його як Маегора Лютого, і прізвисько те цілком виправдане, бо не бувало на Залізному Престолі короля лютішого та свавільнішого. Правління його почалося кров'ю і нею ж скінчилося. Літописи оповідають нам, як він кохався у мистецтві війни та битви, але нині нам ясно, чого жадав цей король найбільше: кровопролиття, насильства та беззаперечної влади над усім, що вважав своїм. Який чорний гемон володів його душею — того нам вже не дізнатися. Навіть і сьогодні люди підносять дяку за те, що його панування скінчилося так швидко, бо хто знає, скільки шляхетних родин зникло б з лиця землі тільки затим, щоб утамувати його спрагу до крові?
Казали, що Аеніс умів тримати меча та списа лише настільки, щоб не зганьбитися, та й по тому. Маегор, з іншого боку, перемагав гартованих лицарів у бугурті, ще коли мав тринадцять років, а на королівському турнірі року 28-го по А.З. здобув гучну славу, скинувши на герцях трьох лицарів Королегвардії одного за іншим, а тоді вигравши ще й бугурт. Король Аегон висвятив його на лицаря у шістнадцять років, і на той час він став наймолодшим лицарем в усіх королівствах.
Ледве встигли поховати Аеніса, як Візенья скочила на Вхагар і полинула на схід до Пентосу — прикликати свого сина Маегора з вигнання назад до Семицарства. Маегор перелетів вузьке море за нею на Балеріоні й зупинився на Дракон-Камені рівно настільки, щоб коронуватися батьковим вінцем валірійського булату замість візерунчастого та багатого вінця брата.
Великий маестер Гавен заперечив, бо згідно з законами про спадкоємність королем мав стати принц Аегон, старший син Аеніса. Маегор відповів тим, що оголосив маестра зрадником, засудив до страти і відтяв голову одним помахом Чорножара. Після того ніхто вже не насмілився підтримати права Аегона. Полетіли круки, проголошуючи вінчання нового короля — і обіцяючи шану всім вірним прибічникам та зрадницьку кару тим, хто насмілиться йому протистати.
Серед ворогів Маегора головними були Войовники Віри — братства Синів Воїна та Бідолах. Війна з ними не припинялася так чи інакше решту його правління. У Король-Березі ці войовничі братства Віри захопили Септ Спомину і частково збудований Червоний Дитинець. Але Маегор влетів просто у межі міста на Балеріоні, не боячись геть нічого, і підняв червоного дракона дому Таргарієн над пагорбом Візеньї, скликаючи до себе людей. Тисячі відгукнулися на заклик.
Далі Візенья запросила усіх, хто заперечував право Маегора на престол, довести свою правду силою зброї. Ватажок Синів Воїна прийняв виклик. Пан Дамон Моріген, на прізвисько Дамон Ревний, погодився на суд Седмиці за старовинним звичаєм: пан Дамон та шестеро Синів Воїна проти короля та його шістки поборників. У цьому змаганні виграшем був королівський престол; звітів про нього існує чимало, і часто-густо вони протирічать один одному. Та напевне ми знаємо, що король Маегор лишився стояти останнім, але отримав тяжкий удар по голові наприкінці битви і впав без тями на землю за мить по тому, як загинув останній з Синів Воїна.
Двадцять сім днів Маегор лишався мертвим для світу. На двадцять восьмий з Пентосу прибула королева Алиса (Маегор доти ще не породив з нею дітей), а при ній — пентоська красуня на ім'я Тіанна з Башти. Вона у вигнанні стала коханкою Маегора, а дехто шепотів, що й королеви Алиси теж. Королева-вдовиця по зустрічі з Тіанною передала короля її нероздільним турботам — і це дуже стривожило Маегорових прибічників.
На тридцятий день після суду Седмиці король отямився зі світанком і сам вийшов на мури. Тисячі людей радо вітали його — та не в Септі Спомину, де кількасот Синів Воїна зібралися на ранкову молитву. Далі Маегор сів на Балеріона і полетів з Аегонового пагорба просто до пагорба Раеніс, де без попередження наказав Чорному Жахові пустити вогонь. Коли Септ Спомину запалав, люди з нього намагалися утекти, але їх вбивали лучники та списники, приставлені туди Маегором. Казали, що вереск підпалених та поранених лунав на все місто; вчені мужі твердять, що покров смороду і кіптяви висів над Король-Берегом протягом семи днів.
Але то був лише початок Маегорової війни проти Войовників Віри. Верховний септон лишався твердо налаштованим проти його влади, а Маегор продовжував збирати на свій бік дедалі більше панства. У битві при Муромості Бідолах різали цілими юрбами; кажуть, що Мандер по тому спливав кров'ю на сто верст униз. Міст і замок, який його захищав, відтоді відомі як Лихомостя.
Ще більша битва сталася при Великій Розтоці на Чорноводі, де тринадцять тисяч Бідолах — а з ними кількасот лицарів з осередку братства Синів Воїна у Камінному Септі та ще кількасот від бунтівних князів річкового і західного краю — зійшлися проти короля. Битва люто буяла аж до ночі, але скінчилася безперечною перемогою короля Маегора. Король прибув на битву верхи на Балеріоні, і хоча вогонь Чорного Жаха дещо пригасила злива, все ж дракон сіяв смерть усюди, де пролітав.
Войовники Віри лишалися найупертішими ворогами Маегора (а він — їхніми) аж до кінця його правління. Навіть таємнича смерть верховного септона у 44-му р. по А.З. не надто послабила запеклість збройних змагань, хоча новий верховний септон був значно поступливіший і навіть спробував розпустити братства Зірок та Мечів. Дров у вогонь Маегорових війн докидали ще й численні шлюби, в яких король намагався породити спадкоємця. Та хай скільки жінок приводив він до подружнього — і не подружнього — ложа, проте лишався бездітним. Маегор брав собі жінок, яких сам робив удовицями — жінок перевіреної плодючості — але від його сімені народжувалися лише покручі: спотворені, позбавлені очей та кінцівок, або ж наділені одразу і чоловічими, і жіночими ознаками. Дехто вважає, що саме з народження цих огидних почвар розпочалося сповзання короля у справжнє безумство.
Єдиною визначною справою, на яку спромігся Маегор протягом свого правління, було завершення будівництва Червоного Дитинця року 45-го по А.З. Закладений ще королем Аегоном і продовжений Аенісом, замок був зрештою добудований Маегором, який пішов далі задумів і батька, і брата — спорудив замок з ровом усередині більшого замку; з часом його почали звати Маегоровим Острогом. Ще суттєвіше те, що саме Маегор першим наказав спорудити таємні двері, оманливі стіни, приховані ляди — і Аегоновим пагорбом побігли дедалі численніші ходи. Маегор так захопився наглядом за будівництвом замку, що й про брак спадкоємця думати забув; новим Правицею він поставив тестя, князя Гарувея, і скинув на нього правління державою, поки сам опікувався зведенням стольної твердині.
Але, як це зазвичай траплялося з Маегором, навіть його найвеличніше досягнення обернулося на жахіття. Коли Дитинець нарешті закінчили, король влаштував пишний бенкет для мулярів, різьбярів та інших ремісників, залучених до будівництва замку. Через три дні гулянки за королівський кошт їх усіх поклали під меч, зберігши таємниці Червоного Дитинця для самого лише Маегора.
З РОЗВІДОК АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА
Ледве встигли покласти останній камінь у стіни Червоного Дитинця, як Маегор наказав прибрати з верхівки пагорба Раеніс руїни Септу Спомину, а з ними і обгорілі кістки загиблих там Синів Воїна. Замість них за наказом короля мали вимурувати велику кам’яну «стайню для драконів» — лігво, гідне Балеріона, Вхагар та їхньої порості. Так почалося будівництво Драконосхрону. Мабуть, не слід дивуватися, що для нової будівлі виявилося важкувато знайти мулярів, тесль та інших ремісників; стільки їх утекло з міста, що король зрештою мусив вигнати на роботи в’язнів з міських підземель, а приставити наглядати за ними — будівничих з Миру та Волантису.
Зрештою Маегорове падіння спричинила сила, утворена спільно Святою Вірою та його власними родичами. Року 43-го по А.З. його небіж, принц Аегон, спробував повернути собі престол, на який мав усі права, у змаганні, відомому як Велика Битва при Божому Оці. В тій битві Аегон загинув, залишивши по собі дружину-сестру Раену та двох доньок-близнючок; драконицю Живосрібну було втрачено разом з королем.
Далі, наприкінці року 45-го по А.З., король Маегор налаштувався у новий похід проти бунтівних Войовників Віри, які не склали мечі на заклик нового верховного септона. Згідно з одним зі звітів тієї доби, наступного року король повернувся з двома тисячами черепів, узятих у поході, які оголосив головами беззаконних Синів Воїна та Бідолах. Утім, ще тоді гуляли здогадки, що майже напевне ті голови відтяли в посполитих, які всього лише невчасно опинилися у недоречному місці. День у день держава накопичувала образи проти короля.
Року 44-го по А.З. померла королева-вдовиця Візенья. Подія була прикра та помітна, але короля не ввігнала у розпач, хоча палкішої союзниці та покровительки Маегор не мав від самого народження, і мати завжди зі шкури пнулася, щоб здобути йому перевагу над старшим братом Аенісом та забезпечити спадок. У безладі, що зчинився по її смерті, вдовиця Аеніса, королева Алисса, втекла з Дракон-Каменя разом з дітьми, прихопивши і Темну Сестру, меч Візеньї з валірійського булату.
Щоправда, наступного за старшинством сина Алисси та Аегона, принца Візериса, тримали у Червоному Дитинці на службі зброєносцем, і саме він прийняв кару за втечу матері. Принц помер після дев'яти днів допиту від рук Тіанни з Башти. Король лишив його тіло в замковому дворищі, наче впольованого звіра, на цілий двотиждень — сподіваючись, що звістка досягне королеви Алисси, і та з'явиться вимагати тіло сина. Але королева не з'явилася. Візерисові у пору смерті виповнилося п'ятнадцять років.
Року 48-го по А.З. септон Місяць та пан Джофрі Доганяй — знаний також як Рудий Гончак зі Схилів — підняли Бідолах проти короля, і цього разу за їхню справу став Водоплин. Коли князь Даемон Веларіон, очільник королівського флоту, теж повстав проти Маегора, до нього приєдналися деякі з великих домів. Свавільну владу Маегора ніхто вже не мав сили терпіти; вся держава повстала, щоб скинути тягар. Зусилля об'єднала спільна справа — молодий принц Джаяхаерис, єдиний живий син Аеніса та Алисси, чотирнадцяти років віку, оголосив про свої права на престол і був підтриманий володарем Штормоламу, якого Джаяхаерис нарік Господарем-на-Державі та Правицею Короля. Коли королева Раена — узята заміж за Маегора по смерті Аегона — дізналася про заяву свого брата, то втекла на драконі Вогнемрії, вкравши у чоловіка-короля меч Чорножар. Навіть двоє з Королегвардії покинули Маегора і стали за Джаяхаериса.
У відповідь Маегор не одразу дотямив, що робити — так, наче низка зрад і втрата материної настанови лишила його майже безпорадним, на кшталт покійного брата Аеніса. Він скликав вірне панство до Король-Берега, та з'явилися лише дрібні князьки коронного краю, які не мали кого поставити у поле проти численних ворогів короля. Того пізнього вечора, у годину вовка, панство пішло з дорадчої палати і залишило Маегора міркувати наодинці. Рано-вранці його знайшли на престолі у шатах, просяклих кров'ю, з руками, розчахнутими лезами та вістрями Залізного Престолу.
Так скінчив життя Маегор Лютий. Як саме він помер — про те досі точаться суперечки. Співці розпускають плітки, буцімто Залізний Престол убив його з власної волі, хтось винуватить Королегвардію, а ще хтось — недобитого королем муляра, знавця таємниць Червоного Дитинця. Та найпевнішим є припущення, що король вбив себе сам, бажаючи уникнути поразки. Хай там як було насправді, але шість років жахіть, яким Маегор піддав державу, навряд чи могли скінчитися інакше. На щастя, наступному королю, його небожеві, за довгі роки правління вдалося хоча б почасти залікувати глибокі рани, завдані Маегором семи королівствам Семицарства.
ДРУЖИНИ МАЕГОРА ЛЮТОГО
Сериса з дому Вишестраж. Сериса була донькою Мартина Вишестража, князя на Старограді. Запропонував її у наречені королю її дядько, верховний септон, який заперечував проти заручення тринадцятирічного принца Маегора з його ж, Маегоровою, новонародженою небогою — принцесою Раеною. Серису та Маегора одружили року 25-го по А.З. Принц вихвалявся, що у шлюбну ніч здійснив шлюб на ложі з тузінь разів… але сина тим не породив. Невдовзі король стомився від невдалих спроб Сериси народити йому спадкоємця і почав брати інших дружин. Сериса померла року 45-го, забрана раптовою недугою, хоча гуляють також чутки, що її вбили за наказом короля.
Алиса з дому Гарувей. Алиса була донькою Лукаса Гарувея, нового князя на Гаренголі. Таємний шлюб був укладений року 39-го по А.З., коли Маегор був Правицею, і призвів до вигнання Маегора до Пентосу. Алиса стала королевою, коли Маегор повернув її з Пентосу по своєму сходженні на престол. Вона була першою жінкою, яка завагітніла від короля року 44-го по А.З., але невдовзі втратила дитину. Те, що вийняли з її черева, було покрученою потворою без очей; у гніві король Маегор звинуватив та стратив усіх її сповитух, септ і великого маестра Дезмонда. Тіанна з Башти, проте, переконала короля, що дитина була породжена таємними зносинами Алиси з іншими чоловіками, внаслідок чого була страчена сама королева Алиса, її почет, її батько — Маегорів Правиця князь Лукас — та всі Гарувеї з родичами, яких король зумів знайти від Король-Берега до Гаренголу. Новим Правицею Короля став князь Едвил Кельтигар.
Тіанна з Башти. Тіанна з-поміж усіх дружин короля Маегора викликала найгірший острах. За чутками походячи поза шлюбом від пентоського магістрата, вона була танцівницею в корчмі, яка піднялася аж до куртизани. Також казали, що вона мала спрагу до чар та алхімії. З королем вони побралися року 42-го по А.З., та шлюб їхній виявився безплідним, як і решта. Дехто кликав її “королівським круком”, а інші боялися її хисту до видобування таємниць, котрий швидко зробив її коронною шепотинницею. Зрештою вона визнала себе винуватою в отруєнні інших дружин Маегора, внаслідок чого ті народжували покручів. Убив її Маегор власноруч року 48-го, вирізавши серце Чорножаром та кинувши собакам.
ЧОРНІ НАРЕЧЕНІ
Року 47-го по А.З. Маегор узяв за дружин одразу трьох жінок у одній відправі — усі мали перевірену плодючість, і всі овдовіли, втративши чоловіків у Маегорових війнах або за його наказом. Ось хто вони були.
Елінора з дому Костян. Елінора була наймолодшою з “Чорних наречених”; у першому шлюбі вона досягла лише дев'ятнадцяти років, але встигла вже подарувати чоловікові — лицарю Тео Болінгу — трьох дітей. Пана Тео схопили лицарі Королегвардії за звинуваченням у змові з королевою Алиссою в спробі посадити її сина принца Джаяхаериса на престол. Того ж дня, не гаючи часу, лицаря стратили. По семи днях жалоби Елінору викликали на весілля до Маегора. Вона теж завагітніла і, як Алиса перед нею, народила мертву почвару, за чутками позбавлену очей, зате наділену маленькими крильцями. Жахливі ті пологи вона, проте, пережила і лишилася однією з двох дружин, які пережили самого короля.
Раена з дому Таргарієн. Коли принца Аегона убив Маегор в битві при Божому Оці, Раена знайшла притулок на Файному острові під захистом князя Файяна, котрий сховав і її, і двох її доньок-близнючок. Щоправда, дівчаток невдовзі знайшла Тіанна, і Раена мусила вийти заміж за Маегора. Її доньку Аерею Маегор нарік своєю спадкоємицею, тим самим позбавивши спадку єдиного живого сина королеви Алисси — Джаяхаериса. Разом з Елінорою Раена була однією з двох королев, які пережили короля Маегора.
Джейна з дому Вестерлін. Висока та струнка, пані Джейна була одружена з князем Алином Тарбеком, який загинув на боці бунтівників у битві при Божому Оці. Вона подарувала князеві посмертного сина і тим довела свою плідність; до пані Джейни залицявся син князя Кастерлі-на-Скелі, коли по неї послав король. Року 47-го вона була важка дитиною, та за три місяці до строку почалися передчасні перейми, і з черева її з'явилася ще одна мертва почвара. Сама королева ненадовго пережила своє дитя.