Сміхотливий Лев
Книжкові розділи про західний край та Ланістерів доповнено розширеним авторським текстом з його особистого сайту: World of ice and fire sample
Князь Титос Ланістер мав чимало чеснот. То був щиро приязний чоловік, добросердий і лагідний, веселий почарківець на бенкетах, вірний пані дружині, щедрий до дітей. Не схильний гніватися, зате швидкий на пробачення, він бачив добро у кожній людині, простій чи вельможній, а довіри до інших мав аж занадто. На відміну від братів, щоправда, воїном він не був — замолоду служив зброєносцем, але лицарства не вислужив, і хоча кохався у турнірах, та лише як глядач, не як поборник. З пухкого хлопчака він виріс у повнотілого чолов'ягу, бо мав надмірну пристрасть до пирогів, сиру та пива. Горбань Жабопан прозвав його Сміхотливим Левом за веселу вдачу, і певний час весь захід веселився разом з ним… та невдовзі стало зрозуміло, що чимало зацного панства і лицарства сміється вже не з ним, а з нього.
Стосовно державних справ князь Титос показав себе слабким та нерішучим, теліпаючись між двома протилежними способами дій, наче очерет під вітром. Війна йому не смакувала; він лише реготав з таких образ, за які його пращури вже висмикували б мечі з піхв. “Слова — то вітер”, — лише повторював він, навіть коли його ображали просто в очі (а по правді, опудалом для образ та кпинів князь зробився ще змалку). На зради він просто знизував плечима, наче то були непорозуміння, а будь-які зловживання пробачав негайно, щойно його просили.
“З пана батька вийшов би чудовий корчмар, — за багато років зауважив Геріон Ланістер, наймолодший з чотирьох синів князя Титоса, — але навіть Жабопан був би кращим князем”.
І не помилився. Дім Ланістер упав найнижче в шані та могутності саме тоді, коли двір у Кастерлі-на-Скелі очолював Сміхотливий Лев.
Панство заходу знало Титоса Ланістера від самого народження. Кількоро з них робили все можливе, щоб якось його підтримати — давали мудрі поради, ба й мечі виймали, коли виникала потреба. Серед таких найпершим був Денис Марбранд, батько пані Джейни, який став стовпом сили для своєї доньки та її вельможного чоловіка.
Інші ж побачили у слабкості Титоса нагоду вхопити собі влади, статків та землі. Дехто позичив у Кастерлі-на-Скелі чималі гроші, а потім втратив бажання віддавати позики. Коли було помічено, що князь Титос охоче пробачає затримки з виплатою боргів і навіть самі борги, пересічні купці з Ланіспорту і Кайсу теж набігли просити грошей. На накази та грамоти князя Титоса панство не зважало, якщо знаходило у них щось для себе невигідне… а надто коли відчувало зазіхання на свої права та владу. Серед посадовців західного краю поширилося крадійство та крутійство; посади купували і продавали за золото, а податки, мита і чинші, належні Кастерлі-на-Скелі, дедалі частіше затримувалися і десь губилися. У прибережних водах з'явилися пірати з Порогів, які заходилися полювати на купецькі кораблі поблизу Ланіспорту. Ще й наскочники з Залізних островів знову дошкуляли узбережжю, викрадаючи жінок та все коштовне, що траплялося на очі. Князь Титос відповів… круком на Пайк, вимагаючи від Квелона Грейджоя припинити неподобство.
На святах і розвагах гості дозволяли собі вільно жартувати з господарем і глузувати з нього просто в обличчя. Це називалося “крутити левові хвоста”. Юні лицарі, ба навіть зброєносці скоро призвичаїлися змагатися один з одним, хто хвацькіше закрутить левові хвоста. Ніхто не сміявся з їхніх жартів гучніше, ніж сам князь Титос. “Це ж просто жарт, — відповів він пані дружині, коли та визвірилася на якусь образу. — Хлопчина пожартував, а серцем він добрий і не хотів нічого поганого”.
У одному зі своїх листів до Цитаделі маестер Бельдон пише: “Його вельможність прагне лише любові. Тому він сміється, не чує образ, пробачає, роздає шани, посади та щедрі подарунки тим, хто з нього кпинить і знущається, сподіваючись так здобути їхню вірність. Але що більше він сміється і дарує, то більше його зневажають”.
Маестер не був єдиною людиною в Кастерлі-на-Скелі, яка помічала, що коїться. Дружина його вельможності, пані Джейна, теж усе бачила, та й її батько не відвертав очі. Знову і знову вони закликали князя Титоса стояти твердіше, і він їм обіцяв… але невдовзі знову брався пробачати, відступати і не зважати. Коли його просили пробачити, він пробачав, хай яка була вина. Коли погрожували — він піддавався або укладав невигідну для себе угоду.
Дедалі більша неповага до дому Ланістер стала невичерпним приводом для сварок між князем Титосом та його братом Язоном, дев'ятьма роками молодшим. Завзяте дитя, яким був молодший брат, виросло у запального та погордливого юнака з вогняним норовом. Не цураючись відверто зневажати старшого брата, він тим не менш швидко спалахував образою, коли на честь князя Титоса зазіхав хтось інший. У чотирнадцять років він зробив служницю в Кастерлі-на-Скелі тяжкою дитям і породив свого першого байстрюка. У п'ятнадцять він зломив калину доньці князя Стиксписа, тим запліднивши і її теж. Князь Титос у рідкісному нападі твердої рішучості примусив брата одружитися з дівчиною (майже всі вважали, що на вимогу своєї дружини пані Джейни). Але бідолашна померла з пологів. Прагнучи уникнути подальших негараздів та подальших байстрюків, його вельможність і пані Джейна дали Язонові лише два тижні на жалобу, а тоді змусили одружитися знову — цього разу з донькою князя Престера Марлою. Вдвічі старша за свого пана чоловіка, нова пані у наступні роки подарує йому трьох законних доньок і двох чесно уроджених синів. І навіть маестер Бельден зізнався, що полегшено зітхнув, коли Язон Ланістер відбув зі Скелі жити з пані дружиною до замку Святогонь.
Поки могутність дому Ланістер занепадала, інші доми ставали дедалі сильніші, зухваліші, свавільніші. Князь Файян з Файного острова почав будувати бойові кораблі, щоб захистити свої береги від залізян — проти волі князя Титоса, який не бажав дратувати Грейджоїв з Пайку. Троє земельних лицарів та один дрібний князьок, чиї маєтності лежали поблизу кордону між західним краєм та Обширом, присягнули на вірність домові Тирел і оголосили, що Вирій захистить їх краще, ніж Кастерлі-на-Скелі. Князь Яст і Фальвил, розпочавши міжусобну чвару, вирішили владнати справу бугуртом замість чекати вироку з Левової Пащі. Дев'ятеро людей було вбито, двадцять і семеро скалічено та поранено… а сварка тим не замирена. Князь Стикспис подвоїв податки на своїх селян, хоча князь Титос йому заборонив, а тоді винайняв загін волантинських сердюків, щоб визискати нещасних.
До року 252 по А.З. навіть панство за межами західного краю знало, що лев з Кастерлі-на-Скелі — вже не той звір, якого варто боятися. Пізніше того ж року князь Титос погодився одружити свою семирічну доньку Генну з молодшим сином Вальдера Фрея, князя на Переїзді. “Начебто незлий парубійко, — мляво відповів ясновельможний князь, коли дружина у сльозах спитала, навіщо він віддає єдину доньку домові, настільки нижчому від Ланістерів у шані та владі, — та й попрохав чемно”. Навіть коли його старший син засудив заручини у різких та рішучих виразах, князь Титос намір свій не облишив, бо наполягав, що дав слово — проте присутні зауважили, що при тому зашарівся від сорому. Тайвинові Ланістеру було всього лише дванадцять років, але люди вже помітили, що сей підліток має сталеву волю, не відає страху, суворий понад свої роки та нічим не скидається на татка.
Невдовзі у Кастерлі-на-Скелі побігли чутки, що хлопець та його батько волали один на одного у світлиці князя Титоса; хтось твердив навіть, що син здійняв руку на батька, хоча жодних доказів не надав. Але за два тижні князь Титос зненацька надіслав свого спадкоємця до Король-Берега служити чашником при дворі короля Аегона. Другого сина його вельможності, Кевана, теж відіслали служити джурою, а тоді зброєносцем при князі у Кастамирі.
Стародавній, заможний та могутній дім Рин за недолугого правління князя Титоса вельми розквітнув та забагатів. Рогер Рин, Черлений Лев, напускав на ворогів жах своїм хистом до зброї та загалом вважався найсмертоноснішим мечником у західному краї. Брат його, пан Рейнард, вирізнявся такою ж хитромудрістю та чарівністю, як пан Рогер — спритністю та силою.
Посилення Ринів супроводжувалося і посиленням їхніх найближчих союзників — Тарбеків з Тарбекова. Після століть повільного згасання цей зубожілий, але стародавній рід знову почав квітнути, почасти завдяки новій пані Тарбек — колишній Елині Рин, яка недовго панувала у Кастерлі-на-Скелі, хай і не за титулом.
Пані Елину, як і раніше, не приймали у Скелі, але вона все ж примудрилася витягти з дому Ланістер чимало золота через своїх братів, бо князь Титос не міг знайти в собі сили відмовити Черленому Левові. Видобуте золото вона пустила на відбудову обваленої руїни, що нею давно став Тарбеків — відновила мур для оборони, зміцнила башти, оздобила палати з розкішшю, що не поступалася будь-якому іншому замку на заході. Заохочений нею, князь Тарбек прирізав собі добра, скупивши землі меншого панства та лицарства навколо себе… або забравши силоміць у тих, хто продавати не бажав.
Дехто зі знедолених прийшов до Кастерлі-на-Скелі по правосуд, але князь Титос відмахнувся від їхніх скарг або й зовсім відмовився приймати прохачів. Тим часом пан та пані Тарбек будували дороги, септи, паланки, залучали до себе на службу ще більше лицарів, лучників та щитників. Перед шлюбом з Елиною Рин Вальдеран Тарбек тримав у дружині двадцятьох надвірних лицарів; до року 255-го по А.З. їхнє число виросло до п'яти сотень. Близько пов'язані кревно та у шлюбі, Рини з Кастамиру та Тарбеки з Тарбекова невдовзі склали найбільшу загрозу пануванню Скелі на заході, відколи Лан Хитромудрий видурив її в родини Кастерлі.
Року 255 по А.З. князь Титос святкував у Кастерлі-на-Скелі народження четвертого сина, проте втіха одразу перетворилася на лихо. Кохана дружина князя, пані Джейна, не видужала від перейм і померла за місяцеворот по народженні Геріона Ланістера. Втрата її завдала його вельможності тяжкого удару, і від того дня вже ніхто не кликав його Сміхотливим Левом.
Але нові згуби чекали на нього попереду, бо троє земельних лицарів, що втратили свої землі свавіллям князя і княгині Тарбек, дісталися Король-Берега і виклали свої образи перед королем Аегоном V. Пишуть, його милість надзвичайно розгнівався і надіслав до Кастерлі-на-Скелі наказ князеві Титосу негайно владнати справу, “бо інакше ми дамо їй ради власноруч”.
Підстібнутий королівським наказом, його вельможність надіслав свого зажуреного тестя — князя Дениса Марбранда — зі збройним загоном до Тарбекова, наказавши доправити князя і княгиню Тарбек до Кастерлі-на-Скелі на суд за скоєні злочини. “Солодкі слова, — кажуть, відповів старий воїн. — Довго ж я чекав їх від вашої вельможності”.
Але наслідки виявилися геть не такими солодкими. Тарбеки мали друзів і в Скелі, тож дізналися про наближення князя Марбранда ще перед тим, як той виступив. Князь Титос наказав тестеві не загризатися з Ринами, “бо від Кастамиру ми не маємо образи”. Але пані Тарбек це не спинило, і вона наслала своїх братів. Денис Марбранд і його лицарі стояли ще за два дні від Тарбекова, коли Черлений Лев напосівся на їхній табір уночі, вирізав кількасот вояків і серед них — самого старого Марбранда. Коли у Кастерлі-на-Скелі взнали новину, то залунали гучні заклики до війни; маестер Бельден пише, що князь Титос “посинів, як та слива, і не міг слова вимовити від гніву”.
Та не встигли скликати корогви, як при дворі з'явився пан Рейнард Рин з приязною посмішкою та лукавим язиком — скласти покору перед Левовою Пащею. Загибель князя Марбранда виявилася, за словами пана Рейнарда, “прикрим непорозумінням” — його брат буцімто гадав, що дає ради зграї розбійників та лицарів-свавільників. Гість запропонував домові Марбранд найщиріші вибачення та викуп за кров… після чого Титос Ланістер пробачив Черленого Лева та всіх, хто з ним був, а на додачу відпустив гріхи панові та пані Тарбек, “бо князь Вальдеран у листі до нас зрікся свого минулого лукавства і оголосив, що надалі буде найвірнішим нашим слугою та короговним паном”.
Архімаестер Перестан припустив, що князь Титос пробачив князя Рина та його людей лише тому, що серед них був його власний син Кеван. Так могло статися, але напевно ми знаємо лише те, що в той час Кеван Ланістер справді знаходився на службі у Кастамирі.