Королі Зими
З пісень та переказів відомо, що Старки на Зимосічі правили величезними теренами вище Перешийка протягом останніх восьми тисяч років, величаючи себе Королями Зими у часи прадавні або Королями-на-Півночі у пізніші століття. Панування їхнє стрічало не саму лише покору; в численних війнах Старки розширювали володіння, зміцнювали свою владу або мусили відвойовувати землі, відхапані тими чи іншими бунтівниками. Королі Зими були суворими людьми і жили у суворі часи.
Старовинні думи, знайдені серед найдавніших записів у сховищах Цитаделі Старограду, розповідають, як один Король Зими вигнав велетнів з Півночі, а інший подолав перевертня Гавена Сірововка та його родичів у “лютій Вовчій Війні”, але чи існували ті королі, чи билися вони в тих війнах — про те ми маємо лише непевне слово співців.
Більше свідчень існує про війну між Королями Зими та Курганними Королями на півдні, які величалися Королями Першолюдей і вимагали собі влади над усіма першолюдьми у всіх землях, ба навіть над самими Старками. Рунічні записи розповідають, що їхні збройні змагання, співцями наречені Тисячолітньою Війною, насправді тривали у вигляді низки дрібних чвар хіба що років двісті, а скінчилися тоді, коли останній Курганний Король став на коліна перед Королем Зими і віддав йому руку доньки у шлюбі.
Але і тоді Зимосіч ще не запанувала над усією Північчю — лишалося ще чимало дрібних корольків, що тримали під рукою терени більші й менші. Старкам знадобилися тисячі років та безліч воєн, щоб подолати усіх до останнього, і все ж вони впоралися; заразом зникло назавжди чимало пихатих сімейств, які пишалися старими родоводами.
Серед домів, що перетворилися з королівських на значкових, рахуються Кремінці на Щербленому Горбі, Лупаки на Чорноставі, Умбери у Остань-Огнищі, Кляски у Старозамку, Гловери у Жбирі-в-Пущі, Риболови на Каменястому Березі, Ристярі у Бурчаках … а можливо, навіть і Чорноліси у Крукоберезі, чиї родинні оповіді стверджують, що вони колись правили трохи не всією вовчою пущею, доки Королі Зими не вигнали їх з власної землі (певні рунічні написи підтверджують ці оповіді, якщо довіряти тлумаченням маестра Варнави).
Літописи, знайдені у сховищах Нічної Варти при Ніч-Кромі (ще до його занедбання), оповідають про війну за Зміїв Ріг, у якій Старки подолали Короля-Варга та його союзників-нелюдей — дітей лісу. Коли впала остання твердиня Короля-Варга, його синів поклали під меч, а разом усіх звірів та зеленовидців; доньки ж дісталися на здобич переможцям.
Дім Зеленогай, дім Вежак, дім Бурштин та дім Мороз зустріли схожий кінець разом з двома десятками менших домів та дрібних корольків, чиї імена втрачені у літописах. Та все ж найзапеклішим ворогом Зимосічі були, поза сумнівом, Червоні Королі у Жахокромі — зловісні володарі дому Болтон, чиї маєтності за давніх часів простягалися між річкою Остань та Білим Ножем на південь аж до Овечих Лобів.
Ворожість між домами Старк і Болтон, кажуть, бере початок ще у Довгу Ніч. Війн між двома старими родами сталося — не злічити, і не всі вони кінчалися перемогою дому Старк. Писано, що король Ройс Болтон, Другий тако наречений, захопив і спалив саму Зимосіч; його тезко та нащадок Ройс IV (якого історія запам'ятала Ройсом Червоноруким за звичку занурювати голу руку в черева полонених ворогів і витягати назовні їхні нутрощі) зробив те саме за три століття по ньому. Про інших Червоних Королів оповідають, що вони робили киреї зі шкіри принців дому Старк, яких полонили та оббілували.
І все ж зрештою навіть Жахокром схилився перед могутністю Зимосічі, і останній Червоний Король, відомий літописцям під іменем Рогар Мисливець, присягнув на вірність Королям Зими і надіслав синів заручниками до Зимосічі, коли перші андали саме перетинали вузьке море у своїх лодіях.
Після поразки Болтонів, останніх суперників дому Старк, найбільші загрози володінням Старків надходили з моря. Північний кордон Старкових маєтностей захищала Стіна і воїни Нічної Варти, тимчасом як на півдні єдиний шлях крізь багви Перешийку біг повз потрощені башти і загрузлі в болоті мури великої твердині Калин-Коп. Навіть коли Калин-Коп належав Болотяним Королям, їхні болотні піддані міцно стояли супроти будь-якого нападника з півдня. Коли на котрогось із південських правителів нападала примха пробитися на Північ, болотники при потребі єднали сили з Курганними Королями, Червоними Королями і Королями Зими та разом давали одкоша. А коли король Рікард Старк додав Перешийок до своїх маєтностей, Калин-Коп набув ще більшої ваги — відтоді він став рубежем оборони всієї Півночі від нападників півдня. Небагато сміливців пробували прорвати заслін, і в літописах не згадується ніхто, кому б це вдалося.
Проте довгий та вищерблений берег Півночі з моря лишався вразливим і на сході, і на заході. Саме там силу Зимосічі випробовували найбільше: на заході — залізняки, а на сході — андали.
Перетинаючи вузьке море сотнями і тисячами, андали висаджувалися з лодій на Півночі так само, як на півдні. Та хай де вони обирали місце висадки, Старки або їхні значкові налітали на них і скидали назад у море. Король Теон Старк, відомий у літописах як Голодний Вовк, відвернув найбільше з вторгнень, коли уклав союз із Болтонами і разом з ними ущент розбив андальського ватажка Аргоса Семизіркового в битві при Плакун-Воді.
Здобувши перемогу, король Теон зібрав власні кораблі й перетнув вузьке море до берегів Андалосу, везучи тіло Аргоса прив'язаним до носа свого значкового корабля. Там, кажуть, він скоїв вельми криваву помсту: спалив два десятки сіл, захопив три панські вежі та укріплений септ, а також поклав кількасот людей під меч. Голови убитих Голодний Вовк забрав собі за здобич, повіз назад до Вестеросу і поставив на палях уздовж берега похмурою засторогою наступним загарбникам. (У пізніші часи свого кривавого королювання Теон вже сам захопив Три Сестри і висадив військо на Пальцях, але ненадовго утримав завойоване. Король Теон боровся і з залізняками на заході — вигнав їх з півострова Кракен і Ведмежого острова. Також він придушив бунт у Бурчаках і разом з Нічною Вартою влаштував виправу за Стіну, яка знесилила і знекровила дичаків на ціле покоління.)
Ще як андали не прийшли на Вестерос, король Джон Старк змурував Вовче Лігво для захисту гирла Білого Ножа від наскочників та людоловів з-за вузького моря (одні вчені книжники пишуть, що то були ранні андальскі нападники, а інші — що пращури ібенійських мешканців або навіть работорговці з Валірії та Волантису).
Згадана стародавня твердиня, осередок довгої низки кривавих сутичок, упродовж століть переходила з рук одного панівного дому до іншого (рахуючи Сіростарків — гілку самого дому Старк, а також Кремінців, Лупаків, Цибанів, Гаїв, Клясків та Ясенів). Під час війн між Зимосіччю та андальськими королями Гори і Долини фортецю Вовче Лігво обложив Старий Сокіл — Озгуд Арин. Його син, Озвин Кіготь, захопив її та віддав вогню. Згодом вона зазнала нападу піратських ватажків з Трьох Сестер та людоловів з Порогів. І лише коли за кілька тисяч років перед Завоюванням вигнанці Мандерлі прибули на Північ і склали присяги Старкам у Вовчому Лігві, питання оборони Білого Ножа — річки, що вела нападників у саме серце Півночі — було нарешті розв'язане побудовою Білої Гавані.
Перед тим, як на березі Чорноводи постав Король-Берег, найновішим великим містом у Семицарстві була Біла Гавань. Побудовано місто було товстим гаманом родини Мандерлі, привезеним з Обширу, звідки їх випхав у вигнання князь Лорімар Пик за наказом короля Персеона ІІІ Теплича, який боявся зростання впливу родини в Обширі. Біла Гавань має більше спільного з вишуканими замками та вежами Обширу, ніж з твердинями Півночі; кажуть, що Новий Замок змурували схожим на Твердосоння, яке Мандерлі втратили у вигнанні.
Західний берег Півночі теж часто обсідали наскочники-грабіжники. Чимало війн Голодний Вовк починав не з власної волі; король мусив ставати до оборони, коли на його західні береги під прапорами Харрага Гинея, короля Залізних островів, налітали лодії з Великого Вика, Старого Вика, Пайка та Косача. Деякий час на Каменястому Березі мусили вклонятися Харрагові та його залізнякам, вовча пуща стояла випалена цілими просіками, а Ведмежий острів служив опорою для наскоків, бо знаходився у руках чорносердого Харрагового сина, Равоса Ґвалтівника. Хоча Теон Старк власноруч убив Равоса і вигнав залізняків зі своїх берегів, згодом вони повернулися під проводом Харрагового онука — Еріха Орла, а тоді знову під проводом Старого Кракена Лорона Грейджоя, котрий повернув собі Ведмежий острів та півострів Кракен (король Родрік Старк забрав собі перший після смерті Старого Кракена, тоді як за другий довелося ще битися його синам і онукам). Війни між Північчю та залізняками чинилися і згодом, але вже не такі запеклі.