Джаяхаерис ІІ
Джаяхаериса, Другого тако нареченого, привело на престол лихо, що сталося у Перелітку року 259 по А.З. Заледве встиг він покласти на чоло королівського вінця, як Семицарство знову поринуло у вир війни, бо Дев'ятишагові Королі дотоді взяли та сплюндрували Вільне Місто Тирош, захопили Пороги й відти замірялися нападати на Вестерос.
Джаяхаерис знав, що Спілка Дев'яти має намір звоювати Семицарство для Маелиса Мерзенного, який оголосив себе королем Маелисом І Чорножаром. Але подібно до свого батька Аегона, Джаяхаерис сподівався, що збіговисько негідників знайде собі долю на Есосі або загине у боротьбі з яким-небудь союзом Вільних Міст. І ось настав час давати їм ради, але короля Аегона V, а з ним і Принца Драконобабок, не було серед живих, а принц Даерон — блискучий та відважний лицар — загинув ще кількома роками раніше. На світі лишився тільки Джаяхаерис — найменш войовничий з трьох синів короля Аегона.
Новий король був тридцяти і чотирьох років од народження, коли посів Залізний Престол. Ніхто не назвав би його грізним воїном, що наганяє жах. На відміну від братів, Джаяхаерис ІІ Таргарієн був кволий та тендітний, протягом життя мусив бороти численні недуги. Але мужності йому не бракувало, та й розуму теж. Обміркувавши батькові задуми, його милість прогнав тугу, скликав значкове панство і вирішив рушити до Дев'ятишагових Королів на Пороги, щоб дати їм бій у їхньому лігві замість сидіти і чекати вторгнення на береги Семицарства.
Король Джаяхаерис хотів очолити напад на Дев'ятишагових Королів власною особою, але його Правиця — князь Ормунд Баратеон — переконав короля, що то було б нерозважливо. Король не мав звички до тяжких походів, не славився збройною майстерністю — так зауважив Правиця. Нерозумно було б піддавати його особу небезпекам війни так скоро після лиха у Перелітку. Зрештою Джаяхаерис дозволив умовити себе лишитися в Король-Березі з королевою. Провід над військом дістався князеві Ормунду, як і личило Правиці Короля.
Року 260 по А.З. його вельможність висадив таргарієнівське військо на трьох островах порогів, і розпочалася кривава Війна Дев'ятишагових Королів. Битви кипіли на островах та протоках між ними майже до кінця того року. “Розвідка про Війну Дев'ятишагових Королів” маестра Еона, одна з найкращих праць про ті події, містить багато важливих подробиць, описи безлічі сутичок на морі та суходолі, а також звитяжних діянь відважних воїнів. Князь Ормунд Баратеон, очільник вестероського війська, загинув одним з перших. Стятий мечем Маелиса Мерзенного, він помер у обіймах свого сина та спадкоємця — Стефона Баратеона.
Відтак провід над потугою Таргарієнів дістався новому молодому Регіментареві Королегвардії — панові Герольду Вишестражу на прізвисько Білий Бик. Попервах Вишестраж з військом скуштували чимало лиха з ворожих рук; та коли шальки терезів застигли у непевній рівновазі, молодий лицар на ім'я Барістан Селмі подолав Маелиса у двобої, тим здобувши невмирущу славу і одним ударом схиливши долю війни на бік Семицарства. Решту Дев'ятишагових Королів не надто вабив Вестерос, і вони швидко розбіглися по своїх заморських володіннях. Маелис Мерзенний був п'ятим і останнім з самозваних королів Чорножарів; з його смертю нарешті розвіялося прокляття, накладене Аегоном Негідним на Семицарство того дня, коли він подарував свій меч синові-байстрюку.
Минуло ще півроку тяжких збройних змагань, перш ніж Пороги та Спірні Землі нарешті звільнилися від решток Спілки Дев'яти, і ще шість років перед тим, як Алекво Адариса, Тягар Тирошу, отруїла його власна королева, і на посаді відновився тирошійський архонт. Для Семицарства то була видатна перемога, хоча коштувала вона чимало життів та поневірянь.
Отже, держава повернулася до миру. Не надто сильний духом, Джаяхаерис ІІ все ж таки виявився здібним королем, привів Семицарство до ладу і примирив чимало визначних сімейств, які плекали образи на Залізний Престол з-за перетворень, вчинених у державі королем Аегоном V. На жаль, правління його виявилося дуже коротким. Року 262 по А.З. король Джаяхаерис ІІ занедужив і помер у ліжку по недовгій хворобі, скаржачись на раптовий брак повітря. В день смерті йому було всього лише тридцять і сім років, а на Залізному Престолі король просидів ледве три роки.
ІМЕНА І ПРІЗВИСЬКА СПІЛКИ ДЕВ'ЯТИ, ЯКА ЗБУРИЛА ВЕЛИКІ ЗАВОРУШЕННЯ НА ЕСОСІ ТА ПОРОГАХ
- Стара Матуся: піратська королева.
- Самарро Саан, Останній Валірієць: сумнозвісний пірат з сумнозвісної піратської родини в Лисі, зі справжньою валірійською кров'ю в жилах.
- Чжобар Кохоква, Гебановий Князь: вигнаний з Літніх островів правитель; знайшов свою долю в Спірних Землях, де очолив сердюцький полк.
- Ліомонд Лашаре, Бог Битв: уславлений полковник найманого війська.
- Плямистий Том-Різник: походячи з Вестеросу, став полковником охочого полку в Спірних Землях.
- Пан Дерік Фосовей, Зіпсоване Яблуко: вигнанець з Вестеросу, лицар чорної слави.
- Дев'ятиокий: полковник “Веселунів”.
- Алекво Адарис, Срібноязикий: тирошійський торговельний магнат, свого часу заможний та честолюбний.
- Маелис Мерзенний: полковник “Золотої Дружини”, що отримав прізвисько за моторошно величезний тулуб та руки, неймовірну силу, звірячий норов і за те, що з шиї в нього росла друга голова завбільшки з кулак. Він здобув провід над “Золотою Дружиною” у двобої проти свого родича Даемона Чорножара — вбив Даемонового коня одним ударом кулака і відкрутив та відірвав Даемонову голову з плечей.