Джаяхаерис І
Джаяхаерис сів на престол року 48-го по А.З. у часи, коли державу роздирали на шматки зазіхання бунтівного панства, гнів верховного септона і жорстокість принцового дядька, Маегора І. Коронований у чотирнадцять років верховним септоном, новий король вдяг вінця свого батька і почав правління при намісництві матері, королеви-вдовиці Алисси, та порадництві князя Рогара з дому Баратеон, поставленого Господарем-на-Державі та Правицею Короля. Досягши повноліття, король одружився з власною сестрою Алісанною, і шлюб цей виявився вельми плідним.
Зійшовши на престол у юні роки, Джаяхаерис тоді ж показав себе справжнім та гідним володарем. Він був вправним воїном з хистом до списа та лука, непересічним вершником. Певна річ, умів він засідлати і дракона — Вермітора, великого звіра темного спижу, найбільшого серед драконів після Балеріона та Вхагар. Рішучий у намірі та справі, Джаяхаерис мав мудрості понад свої роки й завжди домагався якнаймирнішого залагодження усіх негараздів.
Його королеву Алісанну також вельми любили по всій державі. Була вона вродлива і жвава, а до того чарівна та гостра на розум. Казали, що вона правила державою нарівно з королем, і частка правди тут є. Саме на її вимогу король Джаяхаерис нарешті скасував право першої ночі попри запеклу впертість численного панства. На її честь Нічна Варта перейменувала свій замок, Сніг-Браму, на Королевину Браму. Зроблено це було з вдячності за цілий скарб коштовностей, подарований королевою на будівництво нового замку Глиб-Озеро замість величезного і надміру дорогого в утриманні Ніч-Крому, і за її зусилля у передачі вартовим Нового Дарунку, що допоміг зміцнити дещо вже занепалий добробут братства.
Сорок і шість років прожили у шлюбі Старий Король та Ласкава Королева Алісанна, і більшість тих років минули щасливо, осяяні народженням численних дітей та онуків.
З РОЗВІДОК АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА
Великий турнір, учинений в Король-Березі року 98-го по А.З. на знак п'ятдесятої річниці правління Джаяхаериса, певно, потішив і королевине серце, бо всі її живі діти, онуки та праонука з'їхалися на урочистості та веселощі.
Правду кажуть, що після Лиха Валірії ще ніхто не бачив стільки драконів у одному місці одночасно. Останній герць, у якому лицарі Королегвардії — пан Риам Рожвин та пан Клемент Крабб — зламали один проти одного по тридцять списів і зрештою були проголошені співпереможцями самим королем Джаяхаерисом, вважається наймайстернішим кінним двобоєм, коли-небудь баченим на Вестеросі.
Два відчуження відомі нам у королівському подружжі, та кожне тривало не більше як рік чи два, перш ніж чоловік з дружиною відновлювали звичну прихильність одне до одного. Слід, утім, відзначити, що Друга Сварка має неабияку вагу для історії, бо викликана Джаяхаерисовим рішенням року 92-го обійти свою онуку Раеніс — доньку померлого принца Аемона, найстаршого сина і спадкоємця — і віддати разом Дракон-Камінь і спадкоємство престолу наступному за старшинством сину, Баелону Безстрашному. Алісанна не бачила причини, чому чоловікові має віддаватися перевага перед жінкою… а якщо Джаяхаерис вважав жінок марним тягарем, то мусив якось обійтися і без неї. З часом вони примирилися і возз'єдналися, але Старий Король пережив свою кохану королеву, і казали, що в останні роки королювання сумна пам'ять про їхню розлуку висіла над двором темною хмарою.
Нехай Алісанна була великим коханням короля, та найліпшим його другом слід вважати септона Барта. Жодна людина посполитого роду ще ніколи не підносилася так високо, як цей не надто красномовний, зате світлий розумом септон. Він народився сином пересічного коваля і ще юним був відданий у Святу Віру. Його видатний розум помітили, і з часом він почав службу в Червоному Дитинці при королівських книгах та літописах. Там король Джаяхаерис познайомився з ним особисто і невдовзі поставив Правицею Короля. Чимало князів високих родів подивилися на це кривим оком — а верховний септон та Превелебні ще й стурбувалися чистотою його віри, — але Барт показав себе на посаді якнайкраще.
При допомозі та за порадами Барта король Джаяхаерис учинив більше перетворень у державі, ніж будь-який король перед ним або після нього. Там, де дід Джаяхаериса, король Аегон, покинув суд у Семицарстві на примху звичаєвого права старих королівств, сам Джаяхаерис першим створив єдину писану правду, за якою належало жити державі од Півночі до Дорнійського Порубіжжя. Тривала і розбудова Король-Берега — у ньому з'явилися збіжники нечистот, водозбірники та особливо колодязі, бо Барт наполягав, що своєчасне змиття бруду і надходження свіжої води важливі для здоров'я міста. Далі Миротворець розпочав будівництво мережі гостинців, яка одного дня з'єднає Король-Берег з Обширом, штормовим краєм, західним краєм, річковим краєм, ба навіть Північчю — розуміючи, що державу докупи не зшиєш, якщо між її частинами не буде легко та зручно пересуватися. Найдовшим з гостинців був королівський, що пробігав кілька тисяч верст аж до замку Чорного та Стіни.
І все ж дехто вважає, що найважливішим досягненням правління Джаяхаериса та септона Барта було примирення зі Святою Вірою. Полювання на Бідолах та Синів Воїна, почате у часи Маегора, припинилося; лютий король зменшив їхнє число і змусив ховатися від закону, але зовсім не винищив, і братства знову заворушилися, прагнучи відновити силу. Ба більше — за звичаєм Віра мала виняткове право судити і карати своїх, але звичай сей почав обтяжувати численне панство, що скаржилося на свавільні септрії та безчесних септонів, які безкарно порядкували на свій розсуд маєтностями та статками сусідів і власних вірян.
Деякі радці закликали Старого Короля вчинити з рештками Войовників Віри якнайсуворіше — розчавити їх раз і назавжди, перш ніж їхня ревність поверне королівства до безладу і свавілля. Інші дбали найбільше про те, щоб септони надалі ставали перед тим самим судом, що і решта держави. Натомість Джаяхаерис надіслав септона Барта до Старограду на перемови з верховним септоном, і там вони почали виробляти майбутню тривалу угоду. Верховний септон погодився, щоб останні, вже нечисленні Зірки та Мечі склали зброю, і щоб Свята Віра корилася загальному правосуду, а за те прийняв од короля Джаяхаериса урочисту присягу, що Залізний Престол завжди захищатиме і боронитиме Святу Віру. Так було навіки зцілено великий розкол між короною та Вірою.
Упоравшись з рештою турбот, у останні роки свого правління король Джаяхаерис переймався головне тим, що в державі наплодилося забагато Таргарієнів, тобто забагато можливих спадкоємців. Лиха доля позбавила Джаяхаериса єдиного і безперечного наступника спочатку вперше, а тоді вдруге — смертю Баелона Безстрашного року 101 по А.З. Для розв'язання питання про успадкування престолу раз і назавжди Джаяхаерис скликав першу Велику Раду того ж таки року 101-го, щоб викласти справу перед панством держави — і панство з'їхалося з усіх її куточків. Таке численне вельможне товариство не вмістив би жоден замок, окрім Гаренголу, де Рада зрештою і відбулася. Князі великі та малі прибули з почтами значкових слуг, лицарів, зброєносців, машталірів, постільних та стольних слуг, а за тими притяглися ще табірні хвойди, пралі, сокольники, ковалі та візники. Тисячі наметів та шатрів пнулися один поперед одного, аж доки замкове містечко Гаренград не перетворилося на четверте найбільше місто в державі.
На самій Раді спершу вислухали і відкинули дев'ятьох нижчих шукачів престолу, залишивши тільки двох головних: Лаенора Веларіона, сина принцеси Раеніс, старшої доньки Аемона, старшого сина Джаяхаериса; і принца Візериса, старшого сина Баелона Безстрашного та принцеси Алисси. Кожен з двох мав щось на свою користь; першоріддя належало Лаенорові, тоді як ближчою спорідненістю з королем міг похвалитися Візерис, який був ще й останнім принцом Таргарієном, що літав Балеріоном перед смертю дракона року 94-го по А.З. Лаенор і сам нещодавно здобув собі дракона — чудову істоту, яку назвав Морським Серпанком. Та для безлічі князів у державі найбільше важила перевага чоловічої гілки роду над жіночою — не кажучи вже, що Візерис був принцом двадцяти чотирьох років, а Лаенор — семирічним хлопчиком.
Проте Лаенор все ж мав одну безперечну перевагу — він був сином князя Корліса Веларіона, Морського Змія, найбагатшого вельможі у Семицарстві. Ім'я Морському Змієві дали на честь пана Корліса Веларіона, першого Регіментаря Королегвардії, та його власна гучна слава пішла не від майстерності з мечем чи списом, а від далеких подорожей світом у пошуках нових обріїв. Він-бо був пагоном дому Веларіон — старого, овіяного піснями валірійського роду, що згідно з усіма літописами з'явився на Вестеросі раніше за Таргарієнів і часто-густо постачав короні більшість кораблів коронного флоту. Стільки Веларіонів служили верховними адміралами та коронними корабельниками, що подеколи цей уряд і титул вважався серед них спадковим.
Князь Корліс плавав далеко на південь і північ, якось пробував знайти навіть казковий прохід навколо верхівки Вестеросу — хоча і повернув назад свій корабель “Крижаний вовк”, бо знайшов лише морозні моря та велетенські крижані гори. Але найвидатніші його подорожі здійснені були на “Морському змії” — кораблі, на честь якого князь Корліс отримав своє прізвисько. Чимало кораблів з Вестеросу діставалися Карфу в пошуках прянощів та шовку, але він насмілився рушити далі й досяг казкових земель Ї-Ті та Ленгу, чиї скарби подвоїли статки дому Веларіон за одну-єдину подорож.
Загалом “Морський змій” побачив дев'ять великих мандрівок. У останній з них Корліс наповнив черево корабля золотом і купив у Карфі ще двадцять кораблів, а тоді натоптав їх прянощами, слонами і найтоншими шовками. Декілька суден загинуло у морі, а слони повиздихали геть усі, якщо вірити “Дев'яти подорожам” маестра Матіса. Одначе і того, що лишилося, вистачило, щоб дім Веларіон забагатів понад усі інші родини Семицарства — на деякий час перевершивши навіть Ланістерів та Вишестражів.
Корліс Веларіон став князем по смерті свого діда і використав свої казкові статки на зведення нового стольця Припливу — замість старого, вогкого та тісного замку Плавень. У новому замку він утвердив старий Плавниковий Престол — княжий стіл Веларіонів, за переказами подарований царем русалок та водяників на знак угоди. Через острів Плавень на всі боки текло стільки торгівлі, що на ньому скоро виросли, наче гриби, містечка Коріб та Прянище, які на певний час стали головними торговельними портами у затоці Чорноводі, перевершивши навіть Король-Берег.
Гучна слава, загальна повага та велетенські статки князя Корліса, звісно, проказували на користь його сина Лаенора. Також сторону Лаенора підтримав Боремунд Баратеон, а з ним і князь Елард Старк. До їхнього товариства приєдналися князі Чорноліс, Бар-Емон і Кельтигар. Але їх було замало. Вітер та хвилі, так би мовити, їм не сприяли, і хоча маестри, які рахували голоси, ніколи не виказували остаточних чисел, ходили чутки, що Велика Рада обрала принца Візериса з перевагою двадцять до одного. Відтак король, не присутній на вирішальному обговоренні, нарік Візериса принцом Дракон-Каменя.
З РОЗВІДОК АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА
У очах багатьох Велика Рада року 101-го по А.З. встановила непоборне, як залізо, правило у питаннях спадкоємства: незалежно від старшинства Залізний Престол Вестеросу не може перейти ані до жінки, ані через жінку до її нащадків чоловічої статі.
У останні роки життя король Джаяхаерис поставив Правицею пана Отто Вишестража, і пан Отто перевіз до Король-Берега свою родину, серед неї юну Алісенту — кмітливу дівчину п'ятнадцяти років, яка стала Джаяхаерисові подругою та розрадою похилих років. Вона читала королю, приносила страви, навіть допомагала купатися і вдягатися. Казали, що інколи король вважає її за одну з власних доньок, а зліші язики стверджують, що Алісента стала його коханкою.
Король Джаяхаерис, Перший тако наречений — відомий як Миротворець і Старий Король (бо єдиним з Таргарієнів на престолі дожив до такого похилого віку) — тихо та мирно помер у власному ліжку року 103-го по А.З., поки панна Алісента читала йому з “Неприродної історії” його друга Барта. Мав король шістдесят і дев'ять років віку, а правив мудро та чесно протягом п'ятдесяти п'яти з них. Вестерос вдяг жалобу, і казали, що навіть у Дорні чоловіки плакали, а жінки дерли на собі шати у журбі за королем, що показав себе таким ласкавим і справедливим. Попіл його тіла поклали поруч з попелом його коханої — Ласкавої Королеви Алісанни — під Червоним Дитинцем. І рівних їм у чеснотах короля та королеви держава Вестеросу не знала більше ніколи.
Діти Джаяхаериса І Миротворця та Ласкавої Королеви Алісанни, які досягли дорослого віку:
Принц Аемон. Загинув у битві проти мирійських піратів, що захопили східний берег острова Тарф.
Принц Баелон. Мав прізвисько “Весняний принц” з-за пори, в яку народився, а ще “Баелон Безстрашний”. Коли септон Барт віддав богам душу вві сні року 99 А.З., уславлений лицар Королегвардії пан Риам Рожвин замінив його на посаді Правиці. Проте його вміння правити державою значно поступалося його ж мужності та хисту до меча. Баелон став його наступником-Правицею менш ніж через рік і служив на цій посаді бездоганно, гідний усякої хвали. Та на полюванні року 101 по А.З. принц Баелон поскаржився на кольки у боці й за кілька днів помер від запалення у череві.
Архімаестер Ваегон. Ваегона, що з дитинства носив прізвисько “Бездраконовий”, змалку віддали до Цитаделі, де він зрештою отримав перстень, берло та личину жовтого золота і став архімаестром.
Принцеса Даела. Віддана за князя Родріка Арина року 80-го по А.З., Даела померла на породільському ложі, подарувавши князеві доньку Аемму.
Принцеса Алисса. Алисса була дружиною свого брата Баелона Безстрашного; двоє її синів зрештою вдягли корони.
Принцеса Візерра. Візерра була заручена з князем Мандерлі на Білій Гавані, але невдовзі загинула у нещасному випадку. Непокірна і норовлива дівчина впала з коня, ганяючи напідпитку вулицями Король-Берега.
Септа Маегела. Віддана у Святу Віру, Маегела виросла септою, відомою співчуттям до вбогих та обдаруванням цілительки. Саме вона спричинила друге примирення Старого Короля з королевою Алісанною року 94 по А.З., після Другої Сварки. Вона доглядала дітей, вражених сірою лускачкою, але сама зрештою занедужила на неї ж та померла року 96-го.
Принцеса Саера. Хоча так само віддана у Віру, як Маегела, Саера дуже різнилася від сестри норовом. Вона втекла з божого дому, де перебувала послушницею, і перетнула вузьке море — спершу до Лису, потім до Волантису, де скінчила свої дні хазяйкою вельми відомого будинку насолоди.
Принцеса Гаель. Мала прізвисько “Зимова дитина”. Простакувата розумом, але мила та лагідна, Гаель була улюбленицею королеви. Вона зникла з двору року 99-го по А.З.: за чутками померла від літньої лихоманки, та насправді втопилася у Чорноводі, коли її звабив і покинув мандрівний співець, лишивши з черевом.