Залізні королі
Герейрони рахуються серед найстаріших та найславетніших зацних домів Залізних островів. Протягом довгої доби виборів на король-вічі капітани-королі, згідно з рахунком Хаерега, увінчали плавниковим деревом аж тридцять вісім Герейронів, тобто вдвічі більше верховних королів, ніж з будь-якого іншого дому.
Але та доба скінчилася з Урроном Червоноруким та різаниною на Старому Вику. Відтоді королівський вінець Залізних островів кувався з чорного заліза і переходив од батька до сина за правом першоріддя. Інших королів Герейрони більше на островах не терпіли — ані над сіллю, ані над скелями. Уррон Червонорукий і його нащадки величалися просто королями Залізних островів. Володарі Великого Вика, Старого Вика, Пайку, Харло та менших острівців принизилися до титулу князів, а кілька старовинних родів зовсім припинили існування, бо відмовилися скоритися переможцям.
Але залізний вінець дому Герейрон не завжди міцно тримався на їхніх головах. Адже разом з король-вічем у різанині на Старому Вику загинув інший звичай залізняків — заборона Галона Білокостура одним залізянам воювати проти інших. У наступні століття Уррон Червонорукий та його наступники мусили давати ради півдесяткові великих повстань і принаймні двом бунтам робів. Ще й князі та королі великої землі не забарилися скористатися незгодою між залізняками. Одну за іншою втрачали завойовники свої твердині на зелених землях. Найвідчутнішого удару завдав король Гарт VII Золоторукий, володар Обширу, коли вигнав залізняків з Імлистих островів, перейменував їх на Щитові та заселив найлютішими своїми вояками і найвправнішими мореплавцями для захисту гирла Мандера.
Прибуття андалів до земель Семицарства лише прискорило занепад Залізних островів, бо на відміну від першолюдей, що з'явилися раніше, андали були безстрашними морськими мандрівниками, а їхні лодії — такими ж міцними та швидкими, як побудовані залізянами. Коли андали розлилися річковим краєм, західним краєм та Обширом, невдовзі на узбережжях, понад кожною затокою та гирлом річки виникли нові поселення, муровані містечка, міцні замки з колод і каменю, а визначні князі та дрібні корольки заходилися будувати бойові кораблі для захисту своїх берегів і морської торгівлі.
Невдовзі андали прокотилися грізним припливом і по Залізних островах, як перед тим по всьому Вестеросові південніше Перешийка. Острови пережили кілька хвиль нападів андальських ватажків, які за звичкою часто-густо укладали союзи з одними залізянами проти інших. Зрештою андали пов'язалися шлюбами з багатьма старовинними родами на островах, а іншим поклали кривавий кінець мечем та сокирою.
Серед знищених опинився і дім Герейрон. Останній залізний король Рогнар ІІ зазнав поразки, коли проти нього об'єдналися Косачі, Трими, Гинеї та Грейджої за підтримки війська андальських піратів, найманців та войовничих князів.
По тому переможці не зуміли домовитися, хто стане королем після Рогнара, і було ухвалено вирішити справу танком пальців — поширеною серед залізняків грою, де гравці кидають один у одного метальні топірці та намагаються схопити їх у повітрі. Переможцем з гри вийшов Харрас Гиней за ціну двох пальців і надалі тридцять років правив Залізними островами під прізвиськом Харрас Цурупалок.
Поширеною є думка, що оповідь про здобуття Харрасом корони через кидання топірців — то сміховинна вигадка співців. Архімаестер Хаерег, приміром, вважає, що Харраса обрали завдяки шлюбові з андальською дівчиною, в якому він здобув підтримку тестя та інших могутніх андальських панів.