Дім Баратеон
Дім Баратеон народився посеред зливи та болота в битві, відомій літописам під назвою Останній Шторм, де Орис Баратеон тричі відвернув удар лицарів Штормоламу і вбив їхнього короля Аргілака Пихатого у двобої. Штормолам, який довго вважався нездоланним, здався Орисові без битви (мудро уникнувши долі Гаренголу). По тому Орис узяв за дружину доньку короля Аргілака і гасло та герб Дуррандонів за свої власні з поваги до звитяг покійного короля.
Шани, які Аегон Завойовник сипав зливою на Ориса Баратеона, змусили багатьох повірити чуткам, що Орис був Аегоновим зведенюком-байстрюком. Ця байка, хоч і не доведена, побутує в широкому загалі до сього дня. Інші припускають, що Орис піднявся так високо завдяки збройній майстерності та запеклій вірності дому Таргарієн. Ще перед Завоюванням він служив Аегонові поборником та присяжним панцирним слугою; перемога над королем Аргілаком додала яскравішого блиску його імені. Коли король Аегон жалував Штормолам домові Баратеон на віки вічні й нарік Ориса коронним намісником штормового краю та Правицею Короля, жодна людина не насмілилася назвати його негідним цієї шани.
Проте під час вторгнення Аегона у Дорн року 4-го по А.З. князя Ориса захопили у полон; його військо саме намагалося подолати Кістяний Шлях. Полонителем його був Вил, князь у Вилі, відомий як Вдоволюбець; він же й відтяв Орисові мечову долоню.
По тому, за всіма свідченнями, князь Орис перетворився на гірко пригнічену та лиходумну людину. Зрікшись посади Правиці, він обернув усю увагу на Дорн, цілком захоплений мстивими намірами. Нагода Орисові випала у правління короля Аеніса І, коли він розбив частину війська Короля-Стерв'ятника, і князь Вальтер Вил, син Вдоволюбця, потрапив йому до рук.
З ЛІТОПИСІВ АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА
Орис Баратеон, відомий нині як Орис Однорукий, востаннє виступив зі Штормоламу і вщент розтрощив дорнійців попід мурами Шолом-Каменю. Коли йому до рук доправили Вальтера Вила — пораненого, але живого, — князь Орис мовив: «Твій батько забрав у мене руку. Я заберу твою на відплату його боргу». Сказавши це, він відтяв князеві Вальтеру мечову руку… а за нею іншу, а потім обидві ступні, які назвав «лихвою, що наросла на борг». Сталося так, що і сам князь Баратеон помер дорогою назад до Штормоламу від ран, завданих йому в битві. Проте за словами його сина Давоса, князь скінчив життя втішеним, посміхаючись до зогнилих рук та ступнів, що теліпалися у його наметі, наче в’язка цибулі.
Баратеони лишалися близько пов'язаними з домом Таргарієн і брали участь у важливих подіях під час правління наступників Аегона Завойовника. Онук князя Ориса Баратеона, князь Рогар, був першим зі славних князів королівства, який відверто став за принца Джаяхаериса проти його дядька Маегора Лютого. За вірність і мужність князя Рогара зробили Господарем-на-Державі та Правицею Короля по дивній смерті Маегора на Залізному Престолі. Протягом решти часу, що лишалася до повноліття короля Джаяхаериса, князь Рогар поділяв правління державою з матір'ю короля — королевою-вдовицею Алиссою. За півроку вони одружилися.
Від цього союзу народилася панна Джоселин; згодом вона побралася з найстаршим сином Старого Короля і стала матір'ю принцеси Раеніс — “Королеви-без-Корони”, як її назвав язикатий блазень Грибочок. Інший плід шлюбу — Боремунд Баратеон — став наступником свого батька у володінні Штормоламом. На Великій Раді року 101-го по А.З., зібраній королем Джаяхаерисом задля обговорення питань спадкоємства, князь Боремунд відверто підтримував права своєї небоги, принцеси Раеніс, та її сина, принца Лаенора з дому Веларіон… але опинився на програшній стороні суперечки.
Могуття Штормоламу та його близькість до Король-Берега і Залізного Престолу зробили Баратеонів першим з великих домів Вестеросу, по чию підтримку звернулися принцеса Раеніра та король Аегон ІІ після смерті їхнього батька, Візериса І Таргарієна. Дотоді, щоправда, князя Боремунда вже не стало, у Штормоламі правив його син Боррос… а Боррос був зовсім іншою людиною.
Князь Боремунд вірно і непохитно стояв за покійного чоловіка Раеніри Лаенора, проте князь Боррос унюхав певні можливості й вельми неохоче сприйняв заклики Люцериса Веларіона, другого сина Раеніри від принца Лаенора. Коли Люцерис прилетів драконом до Штормоламу, шукаючи підтримки штормового князя, то побачив, що його брат у перших принц Аемонд Таргарієн вже встиг туди раніше і поспіхом ладнає шлюб з однією з Борросових доньок.
Князь Боррос розлютився на послання, принесене Люцерисом — у якому принцеса Раеніра прохопилася недоладною самовпевненістю, що Штормолам неодмінно стане за її справу, — і на відмову принца Люцериса взяти одну з князевих доньок за дружину (бо його вже було заручено з іншою). Він гнівно витрутив юного Веларіона зі своїх палат і не завадив принцові Аемонду вчинити помсту за око, втрачене у бійці з Люцерисом за багато років перед тим, аби лише це сталося не у стінах замку Штормолам.
Принц Люцерис намагався втекти на своєму молодому драконі Арраксі, проте Аемонд наздогнав його на великій дракониці Вхагар. Якби над затокою Човнозгубою не буяв шторм, Люцерис міг би і врятуватися, але не судилося — і хлопець, і його дракон загинули, упавши в море на очах мешканців Штормоламу під переможне ревище Вхагар. То була перша королівська кров, пролита у “Танку драконів”, хоч і далеко не остання.
Наприпочатку війни князь Боррос не надто жадав ставати власною особою до битви проти драконів. Але наприкінці “Танку” він зі своїми штормовими захопив Король-Берег під час “Місяця трьох королів”, відновив у місті лад і здобув обіцянку, що його найстарша донька стане новою королевою овдовілого короля Аегона ІІ. По тому він зухвало повів останнє військо прибічників короля проти річкового рушення, яке насувалося під проводом молодого князя Керміта Таллі, ще молодшого Бенджикота Чорноліса і його тітки Алісанни. Коли князь Штормоламу дізнався, що вороже військо ведуть хлопчаки та жінка, то повірив у легку перемогу, але Кривавий Бен Чорноліс, яким його пам'ятали надалі, зламав крило його війська, поки Чорна Аля Чорноліс стрілами своїх лучників нищила штормове лицарство. Князь Боррос не вгамувався аж до кінця; писано, що він стяв тузінь лицарів, ще й князів Даррі та Малістера, перш ніж впасти від руки Керміта Таллі.
З його загибеллю та поразкою штормових вояків “Танок драконів” було скінчено. Дім Баратеон багато поставив на короля Аегона ІІ, і ця нерозважливість не принесла їм нічого доброго під час панування короля Аегона ІІІ (Драконячої Смерті) та намісників перед ним.
ПИCАНО СЕПТОНОМ ЄВСТАХІЄМ ПРО КНЯЗЯ БОРРОСА
Князь Боремунд був скелею — твердою, міцною, непохитною. Князь Боррос був вітром, який виє, дмухає і лютує нині туди, а нині сюди.
Минали роки, на Залізному Престолі один король змінював іншого, старі чвари забувалися, Баратеони знову вірно служили короні… аж доки самі Таргарієни не піддали їхню вірність випробуванню. Це сталося у правління короля Аегона V Таргарієна (відомого літописам як Аегон Несподіваний), коли князем у Штормоламі був Лионель Баратеон — завзятий та гоноровитий велетень на прізвисько Шторм-Реготун, один з найсильніших бійців своєї доби.
Князь Лионель завжди рахувався серед найвідданіших прибічників короля Аегона; дружба їхня так зміцніла, що його милість радо погодився заручити старшого сина і спадкоємця з князевою донькою. І все було б добре, але потім принц Дункан зустрів і покохав таємничу дівчину, відому як Янка зі Старокаменів (яку дехто кликав відьмою), ще й одружився з нею проти волі батька-короля.
Кохання між Янкою зі Старокаменів (“заквітчані коси”) та Дунканом, Принцом Драконобабок, неймовірно надихає співців, оповідачів та юних дів навіть у наші дні; але доньці князя Лионеля воно принесло велике горе та відчай, а домові Баратеон — ганьбу і безчестя. Шторм-Реготун спалахнув такою люттю, що дав криваву присягу помститися, зрікся вірності Залізному Престолові та коронував себе новим штормовим королем. Мир відновився лише тоді, коли лицар Королегвардії пан Дункан Високий зустрівся з князем Лионелем у божому суді двобоєм, принц Дункан зрікся корони та престолу, а король Аегон V погодився віддати наймолодшу доньку, принцесу Раелу, за спадкоємця князя Лионеля.
Такими незбагненними шляхами ходить Седмиця у своїй мудрості, що саме цей шлюб, на який погодився король Аегон V задля замирення зі Штормом-Реготуном, зрештою призвів до падіння влади Таргарієнів у Семицарстві. Року 245-го по А.З. принцеса Раела виконала батькову обіцянку і побралася з Ормундом Баратеоном, молодим князем на Штормоламі. Наступного року вона подарувала чоловікові сина Стефона, який згодом служив джурою та зброєносцем у Король-Березі, ставши близьким приятелем принцові Аерису, старшому сину короля Джаяхаериса ІІ та спадкоємцю Залізного Престолу.
На превеликий жаль, князь Стефон потонув у затоці Чорноводі, коли повертався з посольства до Волантису, куди король Аерис ІІ надсилав його шукати дружину для сина Раегара. Стефонів титул князя на Штормоламі успадкував його власний старший син — Роберт. Він виріс у одного з наймогутніших лицарів Семицарства, безстрашного та дужого воїна, котрого люди вітали як Шторма-Реготуна відродженого.
Коли безумство короля Аериса ІІ забігло вже аж надто далеко, саме до князя Роберта обернулося по надію панство королівств. Року 282-го по А.З. при броді на Тризубі Роберт Баратеон убив у двобої Раегара Таргарієна, принца Дракон-Каменя, і розтрощив його військо, тим припинивши майже три століття панування Дому Дракона. Невдовзі по тому він сам сів на Залізний Престол королем Робертом І Баратеоном, засновником нового та славного вінценосного роду.
Чимало інших Баратеонів здобули гучну славу протягом століть, ідучи слідами Ориса Однорукого та давніх штормових королів. Пан Раймонт Баратеон, молодший княжий син, служив у Королегвардії, коли Аеніса І змусили до війни проти Віри, і врятував життя короля при спробі Бідолах зарізати його просто в ліжку. Такі лицарі, як Штормитель або Шторм-Реготун, укрили свій дім осяйною славою; князь Ормунд Баратеон воював і загинув під корогвою Таргарієнів на Порогах у Війні Дев'ятишагових Королів.