Гарт Зеленорукий
Історія Обширу починається з Гарта Зеленорукого — напівказкового пращура не лише Тирелів на Вирії, а й королів Тепличів перед ними… і заразом усіх значних домів та шляхетних родин Зеленого Королівства.
Тисячі оповідок гуляють про Гарта у Обширі та поза ним. Більшість — геть неймовірні, а решта містить чимало протиріч. Хтось називає його сучасником Брана Будівника, Лана Хитромудрого, Дуррана Божого Лиха та інших яскравих діячів Віку Звитяжців. А в деяких переказах Гарта вважають прабатьком їх усіх.
Пишуть, буцімто Гарт був верховним королем першолюдей, і саме він вивів їх зі сходу суходольним мостом до Вестеросу. Але в інших переказах твердиться, ніби Гарт жив на тисячі років раніше від приходу першолюдей, тобто був не лише першою людиною Вестеросу, а й єдиною людиною на ньому — блукав собі землею вздовж і впоперек, перемовлявся з велетнями та дітьми лісу. Хтось навіть вважає його богом.
Щодо його імені остаточної згоди теж не існує. Ми звемо Гарта Зеленоруким, але у найстаріших казках його величають Гартом Зеленокосим, а чи й просто Зеленим. Окремі перекази повідомляють, що Гарт мав зелені долоні, зелене волосся чи загалом усю шкіру, забарвлену зеленим. (Є і такі, де він носить роги, наче олень.) Але інші джерела кажуть, що Гарт просто вдягався у зелене з ніг до голови; саме таким його зображує більшість картин, гобеленів та ліплених подоб. Найпевніше, його прізвисько походить від хисту до садівництва та рільництва — на цій Гартовій рисі погоджуються усі оповіді. “Під Гартовими руками наливалося колосся, дозрівали плоди і розквітали квіти”, — розказують співці.
Втім, у кількох найдавніших оповідках про Гарта Зеленорукого перед нами постає похмуріше божество, яке за щедрий врожай вимагало від своїх вірян кривавої жертви. У деяких переказах зелений бог помирав щоосені, коли з дерев облітало листя, та з настанням весни відроджувався. Такого Гарта люди в наші часи майже не згадують.
Чимало первісних племен землі вклонялися і вклоняються богові чи богині плодючості; Гарт Зеленорукий має чимало спільного з такими божествами. Кажуть, саме Гарт уперше навчив людей порати землю. Перед ним усі люди були мисливцями та збирачами, блукали тут і там без коріння в пошуках їжі, аж доки Гарт не подарував їм насіння і не навчив орати та сіяти, ростити і жати збіжжя. (У деяких оповідях він намагається навчити цього і старші народи, але велетні ревуть на нього і кидають каміння, а діти лісу кепкують і кажуть, що лісові боги подарували їм усього вдосталь на їхні потреби.) Де ступала Гартова нога, там одразу ж виникали хутори, села, сади та пасовиська. За плечима носив він полотняний лантух, повний насіння, з якого розкидав дорогою праворуч і ліворуч. Як і належить богові, лантух той був невичерпний, і насіння в ньому вистачило на всі дерева, плоди, хліби та квіти світу.
Хай де з'являвся Гарт Зеленорукий, з собою він приносив дар плодючості. І не лише землю він робив щедрою на нове життя; кажуть, самим лише дотиком він повертав плодючість безплідним жінкам — навіть зів'ялим старим, чия місячна кров давно не текла у належний строк. Юні діви у його присутності дозрівали до шлюбу, матері з його благословення приносили двійко, а чи й трійко близнюків, а малі дівчатка квітнули від самої його усмішки. Панство і поспільство по всіх усюдах підкладало йому цнотливих доньок, щоб їхні ниви благословилися щедрим врожаєм, а дерева — тягарем плодів. Не було жодної діви — так кажуть оповідачі — яка за дев'ять місяців по тому, як її калину зломив Гарт, не народила б могутнього сина чи вродливу доньку.
Втім, усі ці казки, такі милі серцю простолюддя, спростовують однаково і маестри Цитаделі, і септони Святої Віри; вони поділяють думку, що Гарт Зеленорукий був не богом, а людиною. Найпевніше, був Гарт вправним мисливцем, войовничим ватажком, а чи й дрібним корольком; цілком можливо, саме він першим з володарів першолюдей привів своїх прибічників Рукою Дорну (тоді ще не зламаною) в дикі пустки Вестеросу, де перед ними блукали лише старі народи.
Чи бог, а чи людина, Гарт Зеленорукий справді нагуляв у новій землі чимало дітей; тут погоджуються усі перекази. Чимало його насіння виросло у звитяжців, королів, видатних володарів, а ті заснували могутні сімейства, які пережили тисячі років до наших днів.
З усіх згаданих найвеличнішим був Гартів первісток — Гарт Тепличник, який влаштував собі оселю на пагорбі понад Мандером, що з часом стала відома як Вирій, і носив замість корони вінець з квітів та виноградної лози. Решта дітей Гарта Зеленорукого визнала Тепличника за правдивого короля всіх людей по всіх усюдах. Від його лона пішов дім Теплич, королі з якого правили у Обширі під прапором зеленої руки довгі тисячі років, аж до приходу на Вестерос Аегона Дракона і його сестер.
Довгим буде перелік, бо й переказів складено чимало, і ледве знайдеться у всьому Обширі шляхетна родина, що не хвалиться походженням від котрогось із незліченних Гартових дітей. Навіть звитяжці інших земель та королівств часто-густо рахуються серед пагонів Зеленорукого. Нас змушують повірити, що Брандон Будівник походить від Гарта через Брандона Кривавого Клинка, а Лан Хитромудрий буцімто народився Гартовим байстрюком від Лиси Флориси (у одних казках) або від Робини Золотого Деревця у інших. Проте Лана Хитромудрого вважають нащадком Гарта Зеленорукого лише у казках Обширу. В західному краї поширенішою є оповідь, як Лан обдурив самого Гарта, прикинувшись одним з його синів (бо ж Гарт мав їх стільки, що не диво було схибити), і тим шахрайством здобув собі частину спадку, який за правом належав справжнім дітям Зеленорукого.
Що Гарт Зеленорукий мав безліч дітей — того ніхто не заперечить, бо ж недарма стільки люду в Обширі вважають себе його нащадками. Але походження від нього решти вельможних домів Вестеросу здається маловірогідним.
НАЙУСЛАВЛЕНІШІ ДІТИ ГАРТА ЗЕЛЕНОРУКОГО
- Джон Дуб, Перший Лицар, який приніс лицарський звичай на Вестерос. Був він чималим здорованем, тут усі погоджуються; у одних казках він має вісім стоп зросту, в інших — десять чи дванадцять, бо Гарт Зеленорукий породив його від жінки-велетня. Власні його нащадки стали Дубосердами зі Стародубу.
- Гільберт Лозовий, який навчив люд Вертограду робити солодкі вина з ягід винограду, що росли на острові тлустими й рясними. Від нього походить дім Рожвин.
- Лиса Флориса, найкмітливіша з Гартових дітей. Мала трьох чоловіків, поміж яких жоден не здогадувався про існування інших. (Від її синів походять доми Флорент, Пал і Пик.)
- Маріс Миловида, або Діва-Дивовижа, яка уславилася вродою аж так, що п'ятдесят вельможних панів змагалися за її руку на першому лицарському турнірі, влаштованому на Вестеросі. (Переможцем вийшов Сірий Велет, Аргот Каменешкірий; але Маріс натомість хутко побралася з королем Утором у Вишньому Стражі, щоб не дістатися звитяжцеві. Аргот решту днів свого життя навіжено лютував попід стінами Старограду, ревищем прикликаючи свою “наречену”.)
- Фос Стрілець, уславлений тим, що збивав яблуко стрілою з голови кожної дівчини, якій припадала до смаку його витівка. Від нього ведуть рід Фосовеї червоного та зеленого яблука.
- Брандон Кривавого Клинка, що вигнав з Обширу велетнів і пішов війною на дітей лісу, а при Блакить-Озері пролив стільки їхньої крові, що відтоді воно відоме як Рудозеро.
- Овейн Дубощит, котрий скорив Щитові острови та відігнав назад у море водяників і тюленів-перевертнів.
- Гарлон Гончак і Герндон Роговий, брати-близнюки, що збудували замок на пагорбі Рогошпиль, узяли собі за дружину прегарну лісову відьму, яка мешкала у тих краях, і поділяли її ласку наступну сотню років (бо братам не судилося зістаритися, поки вони пригортали свою дружину в обійми щоразу, як місяць стояв уповні.)
- Борс Боритель, який здобув собі силу двадцяти дужих чоловіків тим, що пив лише бичачу кров; він заснував дім Булвер у Чорнокроні. (Подейкують, зрештою Борс випив стільки тієї крові, що відростив двійко лискучих чорних рогів.)
- Ружена з Рудозера, перевертниця, здатна за бажанням перекидатися на журавля — кажуть, цей хист і досі час від часу з'являється у жінках дому Журав, її прямих нащадках.
- Елина Солодка Слина, дівчина, яка так любила мед, що відшукала і перестріла Короля Бджіл у його велетенському гірському вулику та уклала з ним угоду — дбати про його дітей та дітей його дітей навіки у всі часи. Вона стала першою бджільницею і праматір'ю дому Чмелик.
- Робина Золоте Деревце, яка у розпачі після одруження її коханого з заможною суперницею обернула яблуко своїм золотим волоссям, посадила його на пагорбі та виростила дерево з корою, листям і плодами, що мерехтіли жовтим золотом. Від неї та її доньок виводять своє коріння Рябини у Золотогаї.