Королі Тепличі
Історія Обширу в добу першолюдей не надто різниться від історії решти теренів Вестеросу. Щедрі дари цих зелених та плодючих земель не зробили люд на них ані менш войовничим, ані менш зажерливим. Так само, як і деінде, першолюди боролися проти дітей лісу, викурювали їх зі святих гаїв та порожніх пагорбів, вирубували оберіг-дерева великими спижевими сокирами. Так само, як і деінде, поставали, падали у порох і зникали з пам'яті людської великі й малі королівства. Пихаті князьки та корольки змагалися один з одним за землю, золото і славу; століття за століттям горіли села та городці, лементували жінки, меч брязкав на мечі.
Але все ж таки чвари Обширу помітно різнилися від усобиць інших земель — звісно, і там лилася кров, та принаймні не річками, адже мало не всі шляхетні доми цього краю поділяють спільного пращура, бо походять, за їхніми ж сімейними переказами, від Гарта Зеленорукого і його численних дітей. Саме ця спорідненість, за твердженнями деяких вчених мужів, піднесла дім Теплич у першості в наступні століття, бо жоден дрібний корольок не мав надії кинути виклик силі Вирію, де нащадки Гарта Теплича сиділи на живому престолі (Дубостолі), вирослому з посадженого самим Гартом Зеленоруким дубочка, і вдягали у дні миру вінці з квітів та виноградної лози, а на війну — корони зі спижевими (згодом залізними) шпичаками. Інші вельможі часто-густо мали нахабство величатися королями, але Тепличі понад усякий сумнів були верховними королями, і нижчі володарі якщо і не корилися їм беззаперечно, то принаймні віддавали належну шану.
У ті давні століття борви та безладу Обшир породив чимало безстрашних воїнів. Відтоді й донині співці прославляють звитяги таких лицарів, як Сервин Дзеркального Щита, Давос Драконоборець, Роланд Роговий, Лицар-без-Броні, а з ними і казкових королів, яким вони служили, серед них Гарт V (Бияк Дорнійців), Гвейн I (Гартований), Гиліс I (Горезвісний), Гарет II (Похмурий), Гарт VI (Денниця) та Гордан I (Грізні Очі).
Чимало з цих володарів поділяли спільного ворога, бо в ті криваві й тяжкі століття майже на всьому західному березі від Ведмежого острова до Вертограду лежала похмура тінь морських наскочників з Залізних островів. На швидких лодіях залізяни завдавали раптових ударів і зникали, перш ніж надходила відповідь. Вони висаджувалися на берег у несподіваних місцях, застигаючи мешканців зненацька. Залізняки нечасто зважувалися ступити вглиб землі від берега, зате панували над усім західним морем і збирали тяжку данину з рибальського люду на узбережжі. Коли ж залізняки утвердили свою владу на Щитових островах тим, що вбили усіх знайдених там чоловіків і забрали собі жінок, то продовжили безкарно грабувати навіть уздовж Мандера.
Король Кворед, найгрізніший з войовничих залізянських зверхників, пишався і вихвалявся тим, що його волю “чують усюди, де плеще солона вода і хвилі котяться на берег”. У Обширі його знали як Квореда Лютого, а серед його наступників пам'ятають таких, як Хагон Хижосердий та Джорон Дівозгуба.
Саме проти цих загарбників та їхніх прибічників королі дому Теплич боролися упродовж століть — коли в союзі з королями Скелі та князями на Старограді, а коли й самотужки. Не менш як шість королів Тепличів загинули у битвах, серед них Гарет Похмурий та Гарт Денниця; Гиліса ІІ захопили в полон, закатували і розрізали на дрібні шматочки, щоб наживити риболовні гачки залізянського полонителя. Проте зрештою саме Тепличі вийшли переможцями з тих довгих змагань; кожен з них розширював маєтності дому Теплич та приводив під владну руку Вирію дедалі більше панів та їхніх земель.
Попри все сказане, чимало вчених мужів тримаються думки, що найвеличнішими королями серед Тепличів були не воїни, а миротворці. Так, про них не складають грізних пісень, але у літописи історії імена Гарта ІІІ (Великого), Гвейна ІІІ (Гладуна) та Джона ІІ (Високого) вписані золотими літерами. Гарт Великий розсунув межі королівства на північ, здобувши Стародуб, Рудозеро та Золотогай угодами про дружбу і спільну оборону. Гарланд досяг того самого на півдні — привів Староград до свого королівства, віддавши доньку за Лимонда (Морського Лева) з дому Вишестраж і зрікшись власних дружин задля шлюбу з донькою князя Лимонда. Гвейн Гладун переконав князів Пика та Мандерлі визнати свій вирок у їхніх чварах і скласти присягу на вірність, не давши жодної битви. Джон Високий рушив великим насадом вгору Мандером мало не до його витоків; усюди, де король зупинявся, він устромляв у землю прапор зеленої руки та приймав присяги князів і дрібних корольків, чиї маєтності облямовували береги могутньої річки.
Найвидатнішим з усіх Тепличів був король Гарт VII Золоторукий, що височів велетнем над рештою людей і в дні війни, і в дні миру. Ще юним хлопчиком він відвернув навалу дорнійців — короля Феріса Рарога з десятьма тисячами вояків, що прийшли Широким Шляхом (так тоді величали нинішній Великокняжий Прохід) з загарбницькими намірами. Невдовзі король Гарт обернув увагу до моря і випхав останніх залізняків з твердинь на Щитових островах. Відтак він оселив на островах своїх найлютіших бійців і жалуваною грамотою призначив їм особливе утримання з метою зробити першим валом оборони супроти залізняків, якщо тим спаде на думку повернутися. Задум виявився успішним, і до сього дня люд Щитових островів пишається тим, що захищає гирло Мандеру та серце Обширу від будь-яких прибулих з моря ворогів.
У своїй останній та найбільшій війні Гарт VII протистав союзу між штормовим королем та королем Скелі, які знамірилися порізати Обшир між собою. Король Гарт подолав їх обох, а тоді хитромудрими словами посіяв таку незгоду між колишніми союзниками, що вони звернули зброю один на одного у великій різанині, відомій як Битва Трьох Вояцтв. Згодом Гарт одружив своїх доньок з їхніми спадкоємцями, уклав з кожним угоду і встановив кордони між трьома королівствами.
Ба навіть ці досягнення блякнуть на тлі його головного здобутку — трьох чвертей століття непорушного миру. Гарт Золоторукий став королем Обширу, коли йому виповнилося дванадцять років, а помер на Дубостолі, маючи дев'яносто три, ще й при повному розумі (хай у немічному тілі). Протягом вісімдесяти років його правління Обшир загалом не воював і десятиріччя. Цілі покоління хлопчиків виростали у чоловіків, народжували власних дітей і помирали, не знаючи, що воно таке — хапати списа зі щитом і рушати на війну.
Разом із довгим миром настав і небачений раніше розквіт. Золоте Королювання — так правління цього короля прозвали згодом, бо саме за нього в Обширі настала золота пора.
І все ж кожна золота пора колись кінчається; так сталося і з Обширом. Гарт Золоторукий пішов з цього світу в інший, за ним на Дубостіл сів його праонук, а тоді поступився місцем на престолі своїм синам.
А потім прийшли андали.