На схід від Ібу
За межами ібенійського узбережжя та пущі Іфекеврон з трав'яного степу починають вигулькувати передгір'я Кістяних гір; ще далі на схід вже самі гори збігають просто до моря. Навіть за багато верст з корабля у Тремтливому морі здається, ніби велетенські північні гори з крижаними вінцями та зубчастими гребенями вгризаються у саме небо. Кразаай Заска — “Білі гори” — так дотракійці називають північний край Кістяних гір.
За тими горами лежить геть інший світ, у якому не бував майже ніхто з вестеросців. А хто побував, от як Ломас Довгоступ, той прибув або суходолом через гірські проходи, або теплими південними водами крізь Нефритову Браму.
Хоча східні води Тремтливого моря так само багаті на рибу та звіра, як і західні, в них не добуткує ніхто, крім ібенійців, бо ж за Кістками лежать землі кочових джогос-нгайців — лютого племені кінних воїнів без кораблів і без пристрасті до морських подорожей. Китобої з Ібен-Порту час від часу полюють у Левіафановій затоці, куди велетенські сірі кити прибувають паруватися і народжувати дитинчат. Ібенійські рибалки оповідають про величезні зграї тріски у глибших водах, тюленів та моржів на скелястих острівцях півночі, крабів-павуків та крабів-владарів по всіх усюдах… але загалом ці східні моря лишаються порожніми.
Ще далі на схід лежить так звана Тисяча Островів (хоча ібенійські креслярі мап твердять, що насправді їх там ледве три сотні) — оточений морем розсип сірих, поїдених вітрами скель. Дехто вважає їх рештками потоплого королівства, поглиненого морем, яке тисячі років тому піднялося і проковтнуло володіння людей. Лише найзухваліші або найвідчайдушніші з мореплавців наважуються там висаджуватися, бо люд тих островів, вельми нечисленний, водночас є чужинським і непривітним у звичаях. Безволосі люди з зеленкуватою шкірою підпилюють зуби своїх жінок на гострі вістря, а чоловікам відтинають крайню плоть мужності. Жодною відомою мовою вони не розмовляють, а прибульців за переказами віддають у жертву своїм лускатим рибоголовим богам, чиї подоби стоять на кам'яних берегах, вигулькуючи тільки у години відпливу. Оточені зусібіч морем, ці остров'яни так його бояться, що й ноги у воду не поставлять навіть під загрозою смерті.
Навіть Корліс Веларіон не зважився піти далі на схід від Тисячі Островів; саме там Морський Змій повернув назад у своїй великій північній подорожі. Та правду кажучи, пливти далі йому не було жодної причини, крім порожньої жаги побачити, що там лежить за наступним виднокраєм. Кажуть, що навіть риба, виловлена у тих східних морях, чудернацько спотворена і має гіркий неприємний смак.
Єдиний вартий згадки порт стоїть на Тремтливому морі східніше від Кістяних гір. Це Нефер, столиця царства Но-Гай, заколисана серед височезних крейдяних стрімчаків і завжди вбрана у туман. Якщо дивитися з гавані, Нефер здається невеличким містечком, але кажуть, дев'ять десятих міста знаходиться під землею. Ось чому мандрівники кличуть Нефер Потаємним Містом. Та хай як його називають, а добрим словом не згадують, бо місто вважається прихистком чаклунів, які вивчають потойбіччя смерті та жорстокі тортури.
За Но-Гаєм лежать пущі Моссовії — холодної темної країни перевертнів та мисливців на гемонів. Що розташоване за Моссовією…
Цього не скаже жоден мешканець Вестеросу. Деякі септони твердять, що на сході Моссовії світ закінчується, поступаючись краю туманів, потім царині пітьми і нарешті буянню стихій, де море і небо стають одним цілим. Жеглярі, співці та інші мрійники вважають за краще вірити, що Тремтливе море ніде не кінчається, а тягнеться далі й далі повз східний край Есосу, повз острови та землі невідомі, не зображені на мапах, недоступні навіть людській уяві, де під чужими зірками чужі племена вклоняються чужим богам. Мудріші вважають, що десь там за відомими нам водами схід стає заходом, і Тремтливе море з'єднується з Західним морем, якщо світ справді є круглим, як куля.
Може, це так і є. А може, ні. Доки не народиться новий Морський Змій, що попливе ген за світанок, ніхто з нас не дізнається напевне.