Даерон I
Коли на двадцять шостому році свого панування — через 157 років по коронуванні Завойовника — помер Аегон ІІІ, то залишив по собі двох синів і трьох доньок. Старший з синів, Даерон, був ще хлопчиком чотирнадцяти років, коли йому дістався престол. Можливо, з огляду на щиру чарівність, розум і чесноти Даерона, а чи пригадавши часи намісництва над Даероновим батьком, принц Візерис вирішив не наполягати на призначенні намісників при молодому королі на час його неповноліття. Натомість Візерис продовжив урядувати Правицею при Даероні, а той заповзявся правити розумно та здібно.
Мало хто передбачав тоді, що Даерон, Перший тако наречений, невдовзі вкриє себе славою, подібною до слави Завойовника, чий вінець лежав на його чолі. (На відміну від батька, який віддавав перевагу простому обручеві без прикрас.) Але та слава майже так само швидко обернулася на порох. Юнак рідкісних обдарувань, сили духу та рішучості, Даерон спершу зустрів спротив свого дядька, радників та декого зі славного панства, коли запропонував “завершити Завоювання” і нарешті привести Дорн до складу держави. Вельможні князі нагадали йому, що на відміну від Завойовника з сестрами, юний король не має драконів, придатних для війни. На те Даерон дав славнозвісну відповідь: “Ви маєте дракона. Він стоїть перед вами”.
Зрештою, королю не заперечують, і коли він відкрив свій задум — буцімто народжений з поміччю та порадою Алина Веларіона, Дубового Кулака — дехто почав думати, що нове завоювання не таке вже й неможливе, тим паче, що король добре вивчив невдалу виправу Аегона і мав думки, як її вдосконалити.
Даерон І швидко та вправно довів свої чесноти на теренах Дорну, які століттями опиралися навалам Обширу, штормового панства і навіть драконів дому Таргарієн. Своє військо Даерон поділив на три підрозділи: один очолив князь Тирел, який мав надійти Великокняжим проходом на західному кінці Червоних гір Дорну; інший доручено було королівському родичеві та коронному корабельникові Алину Веларіону, що рухався морем; і останній очолив сам король — він мав намір наблизитися підступним шляхом під назвою Кістяний, скористатися козячими стежками, які інші нападники вважали за надто небезпечні, і таким чином обійти дорнійські вартові вежі та уникнути пасток, до котрих свого часу втрапив Орис Баратеон. Юний король здолав і розпорошив усі потуги, які намагалися його спинити, і Великокняжий прохід було здобуто. Та найважливіше — королівські кораблі захопили містечко Накот і отримали змогу піднятися вгору річкою.
Коли Дорн було розсічено навпіл по захопленні Зеленокрівці князем Алином, дорнійські загони на сході та заході більше не могли допомагати один одному. Відтак вчинилася низка зухвалих битв, повний звіт про які вимагав би окремої грубезної праці. Про ту війну писано багато, але найкраще про власний похід розповів сам король Даерон у книзі “Завоювання Дорну”, яку недарма вважають дивом за вишукану простоту як мови, так і військових прийомів, у ній описаних.
Вже за рік нападники стояли біля воріт Сонцеспису, пробиваючи собі дорогу крізь так зване тіньове місто. Року 158 по А.З. великий князь дорнійський та з півсотні могутніх дорнійських панів зігнули коліна перед Даероном; ту подію нині кличуть “Скоренням Сонцеспису”. Юний Дракон вчинив те, чого не зміг Аегон Завойовник. У пустелях та горах ще збереглися бунтівники — хутко затавровані зрадниками та розбійниками, — але вони від початку були зовсім нечисленні.
Король швидко опанував захоплений Дорн, даючи ради бунтівникам усюди, де знаходив… але не без певних труднощів. Однією з сумнозвісних подій була затруєна стріла, яка призначалася королю, а натомість влучила у його брата в перших принца Аемона (молодшого сина принца Візериса), котрого довелося відіслати додому кораблем на одужання. Та все ж до року 159 по А.З. навіть віддалені землі Дорну були замирені, і Юний Дракон був вільний повернутися з пишною перемогою до Король-Берега, лишивши по собі в Дорні князя Тирела для підтримання миру та покори. За запоруку майбутньої вірності та послуху дорнійців до Король-Берега їхали чотирнадцять вельможних заручників — сини та доньки мало не кожного найзначнішого дорнійського дому.
Але запорука виявилася не такою надійною, як Даерон, мабуть, сподівався. Хоча заручники допомогли втримати вірність короні своїх власних родичів, король не передбачив лютого спротиву дорнійського простолюддя, на яке він впливу не мав. Десять тисяч королівських вояків — так кажуть — наклали головами у битвах за Дорн; але за наступні три роки загинули ще сорок тисяч, бо посполиті дорнійці вперто не припиняли опору чужоземцям.
Князь Тирел, якого Даерон лишив за намісника Дорну, відважно намагався придушити полум'я бунту і для того переїжджав з одного замку до іншого з кожним місяцеворотом — вішав спільників повстанців, палив села, де переховувалися бунтівники, тощо. Але і посполиті давали одкоша: щодня зникали або гинули запаси, палали табори, вмирали коні, потроху зростав рахунок убитих вояків та стражників — їх різали у провулках тіньового міста, підсідали серед пісків, ба й запопадали просто у куренях.
Справжнє ж повстання почалося, коли князь Тирел з почтом переїхав до Пісковця, де його вельможність замордували у ліжку зі скорпіонами. Почувши звістку про його смерть, Дорн повстав, уже не криючись, від краю і до краю.
Дорнійські листи, наведені у праці маестра Гарета “Червоні піски”, містять свідоцтва, що вбивство князя Тирела влаштував особисто князь Коргил, господар у Пісковці. Проте чому і навіщо він так учинив — про те багато сперечалися і сумнівалися у наступні роки. Дехто каже, що князь Тирел зневажив його попередні спроби довести покору короні — зокрема, замиренням спротиву, який збурював однин з найвідоміших бунтівних князів. Інші вважають, що початкова допомога Коргила королівській справі складала частину зрадницького задуму, який він виплекав разом зі своїм каштеляном, щоб приспати підозри короля та князя Тирела і здобути їхню довіру.
Року 160 по А.З. Юний Дракон був змушений особисто повернутися до Дорну для придушення повстань. Він здобув кілька невеликих перемог, просуваючись Кістяним шляхом, у той час як князь Алин Дубовий Кулак знову насунувся на містечко Накот і Зеленокрівцю. Вочевидь зламані та упокорені, дорнійці року 161-го погодитися на зустріч для відновлення присяги на вірність і обговорення її умов… але готували вони не мир, а підступ. У кривавім заколоті дорнійці напали на Юного Дракона і його почет під прапором миру. Троє лицарів Королегвардії загинули, намагаючись захистити короля (четвертий, на вічну ганьбу, кинув меча і здався). Принца Аемона Драконолицаря було поранено і схоплено, але він устиг стяти двох зрадників. Сам Юний Дракон загинув з Чорножаром у руках, оточений десятком ворогів.
У підсумку королювання Даерона І тривало ледве чотири короткі роки; зазіхання його виявилися надто зухвалими. Одна слава живе вічно, інша ж скороминуща — навіть найгучніші перемоги швидко забуваються, якщо наслідками їх стають ще гірші поневіряння.