Прихід першолюдей
Історія штормового краю сягає в давнину аж Віку Світанку. Задовго до появи першолюдей Вестерос належав старим племенам: дітям лісу та велетням (хтось додає ще й Інших — моторошних “білоходів” Довгої Ночі).
Діти лісу ладнали собі домівки у величезному пралісі, що колись простягався від півострова Пізьми до півострова Кракен на північ від Залізних островів (нині від того пралісу залишилися королівська пуща та Мокрохащі), а велетні оселялися у підніжжі Червоних гір та вздовж колючого зубатого хребта Масеєвого Гаку. На відміну від пізніших андалів, які прибули на Вестерос морем, першолюди перебралися з Есосу велетенським суходольним мостом, який ми нині звемо Зламаною Рукою Дорну. Отже, сам Дорн і штормовий край на північ од нього були першими теренами Вестеросу, що спізнали кроки людини.
Вогка зелень Мокрохащів була улюбленою схованкою дітей лісу, кажуть нам оповіді; велетні полюбляли блукати у пагорбах, розкиданих у тіні Червоних гір, та серед скель і ущелин кам'янистого півострова, згодом названого Масеєвим Гаком. Велетні завжди цуралися людей, ніколи не мирили з ними; але написано, що наприпочатку діти лісу привітали прибульців на Вестеросі, вважаючи, що землі вистачить на всіх.
Праліс прийняв першолюдей в обійми; вони поставили перші домівки під стародавніми дубами, неймовірної височини краснодеревами, вартовинами та смереками. По берегах струмків розкинулися дрібні селища; їхні мешканці полювали і ставили пастки в лісі з дозволу своїх панів. Хутра зі штормового краю вельми цінувалися, але справжні багатства Мокрохащів полягали у рідкісних твердих породах дерева. Видобування деревини невдовзі привело першолюдей до розбрату з дітьми лісу, і далі протягом сотень та тисяч років тривала війна одних проти інших, доки першолюди не прийняли старих богів дітей за своїх власних і не поділили землі згідно з Угодою, скріпленою на Острові Ликів посеред великого озера Божого Ока.
Угода, втім, вважається трохи спізнілою в історії людей на Вестеросі — коли її було укладено, велетні (які в ній участі не брали) майже зникли зі штормового краю, та й діти лісу підупали числом і силою.