Злам
На наше прикре роздратування, про найважливішу подію в історії Дорну, а чи й усього Вестеросу, ми знаємо надзвичайно мало.
Майже все, що нам буцімто відомо про Злам, прийшло з глибин віків у пісні та казці. Вчені погоджуються, що першолюди прийшли на Вестерос з Есосу суходолом — пішки або верхи через ліси та горби великого мосту, що з'єднував два шмати землі у Вік Світанку. Дорн був першим краєм, у який вони увійшли, проте оселилося там небагато, як ми вже згадували раніше; більшість пішла на північ крізь гори, а можливо, і крізь солоні болота, що колись тяглися замість нинішнього Дорнійського моря. Спливали століття, людей прибувало дедалі більше, вони захопили штормовий край, Обшир, річковий край, досягли навіть Долини та Півночі. Старі племена люди гнали поперед себе: велетнів різали усюди, де стрічали, оберіг-дерева рубали спижевими сокирами, а проти дітей лісу точили криваві війни.
Діти лісу намагалися так-сяк боронитися, але ж першолюди були більші за них на зріст і значно дужчі. Верхи на конях, броньовані та озброєні спижем, першолюди здобували перемоги над старими племенами усюди, де стрічали, бо діти лісу робили зброю з кістки, дерева та драконоскла. Нарешті, охоплені розпачем, малі створіння обрали чари за останню надію і попрохали своїх зеленовидців стримати хвилю загарбників.
Зеленовидці виконали прохання — зібралися у числі кількасот (хтось твердить, що на острові Ликів) і закликали до старих богів піснею, молитвою та кривавою жертвою. У одній казці говориться, що оберіг-дереву згодували тисячу полонених людей, а в іншій — що діти чаклували кров'ю власної юної порості. І заворушилися старі боги, і велетні прокинулися в землі, і цілий Вестерос здригнувся та затремтів. Великі тріщини роззявилися у землі, горби та гори падали й ковталися розломами. А тоді у тріщини ринуло море, і Рука Дорну зламалася та потрощилася силою вод, і над хвилями лишилася тільки купка голих скелястих острівців. Літнє море з'єдналося з вузьким, а міст між Есосом та Вестеросом зник до кінця часів.
Принаймні так нам кажуть співці й казкарі.
Вчені мужі загалом згодні, що Есос та Вестерос колись з'єднувалися один з одним — тисячі переказів та рунічних написів оповідають про перетин мосту першолюдьми. Нині ж два суходоли розділені морем, тож якась подія того штибу, що дорнійці кличуть Зламом, так чи інакше мала статися. Але чи сталася вона за один-єдиний день, як нам співають у піснях? Чи доклали своїх рук діти лісу, чи справді зеленовидці застосували свої чари? Тут певної відповіді немає. Архімаестер Касандер у своїй книзі “Пісня моря: як розірвалася земля” твердить інше: Вестерос від Есосу відірвала не пісня зеленовидців, а те, що він назвав “Піснею моря” — повільне підняття вод, яке тривало не день, а століття, а викликано було низкою довгих спекотних літ і коротких теплих зим, які розтопили лід у морозних землях за Тремтливим морем і додали води у моря.
Чимало маестрів вважають сказане Касандером доречним та вірогідним, загалом визнаючи його точку зору. Та байдуже, стався Злам за століття чи за одну ніч — у тому, що він стався, сумнівів немає, бо його мовчазними і водночас красномовними свідками на сході Дорну стовбичать Пороги разом зі Зламаною Рукою. Є також підстави вважати, що Дорнійське море колись було порівняно невеликим внутрішнім прісноводним озером, яке живили гірські потоки, аж доки вузьке море не прорвало його межі та не затопило солоні болота, що лежали на шляху.
Втім, навіть якщо ми визнаємо, що то старі боги поламали Дорнові руку казковим Молотом Вод, як нам кажуть пісні, зеленовидці однак заспівали свою пісню запізно.
Після Зламу до Вестеросу справді не прибуло більше мандрівників, бо першолюди не вміли ходити морями… але стільки їхніх попередників уже встигли скінчити перехід, що перед руйнуванням мосту майже утричі переважали старі племена числом. За наступні століття ця перевага лише збільшилася, бо жінки першолюдей народжували синів та доньок частіше, ніж жінки старіших народів. Відтоді велетні й діти лісу занепадали, а племена першолюдей розповсюджувалися, плодилися, забирали собі поля та ліси, ставили селища і остроги, засновували князівства та королівства.