Андали у Обширі
Андали з'явилися у Обширі досить пізно, якщо порівняти з іншими землями.
Спершу, перетнувши море на своїх лодіях, вони висадилися на береги Долини, а згодом і на все східне узбережжя. Проте морська потуга Старограду і Вертограду загородила їм шлях до Рожвинової протоки та Західного моря. Оповіді про щедрі землі Обширу, багатство і могуття Вирію та його королів, поза сумнівом, досягали вух багатьох андальських ватажків, але між ними лежали інші землі та сиділи інші королі.
Отже, ще задовго перез з'явою андалів на Мандері королі у Вирії знали про їхнє наближення. Вони оддалік спостерігали за чварами у Долині, у штормовому та річковому краях, і все, що відбувалося, брали на розум. Мудріші, ймовірно, за володарів інших земель, королі Обширу не зробили головної помилки — не уклали союзів з андалами проти своїх місцевих суперників. Гвейн IV (Богобоязливий) надіслав своїх воїнів послами до дітей лісу, сподіваючись допомоги від зеленовидців та їхніх чар проти загарбників. Мерн ІІ (Мурувальник) поставив навколо Вирію новий кам'яний мур та наказав своєму короговному панству подбати про власні оборонні споруди. Мерн ІІІ (Маломудрий) засипав золотом та шаною лісову відьму, яка твердила, що зможе виставити проти андалів військо мертвих. Князь Рожвин заходився будувати ще кораблів, а князь Вишестраж — зміцнювати мури Старограду.
Але тяжкі битви, на які з острахом чекали ці володарі, зрештою так і не сталися. Поки загарбники скінчили захоплення східних берегів, минули цілі покоління, і серед андалів постало з півсотні власних дрібних корольків, які вже самі заходилися чубитися один з одним. А тимчасом у Вирії один за одним Дубостіл посіли Три Велемудрі Королі.
Гарт IX Теплич, його син Мерль І (М'якосердий) і онук Гвейн V були вельми відмінні норовом один від іншого, проте щодо андалів трималися спільного способу дій, який полягав у злитті та злагоді замість ворожнечі. Гарт IX запросив до свого двору септона і посадив його в свою раду, а в Вирії наказав збудувати перший септ, хоча сам продовжував уклонятися богам у замковому божегаї. Син його Мерль І остаточно визнав Святу Віру і сприяв будівництву септів, септріїв та обителей святих сестер по всьому Обширі. Гвейн V був першим з Тепличів, навернених у Віру, і першим, кого висвятили на лицаря з урочистою відправою та всенощним бдінням. (Чимало його величних пращурів носять звання лицарів у посмертних оповідках співців та казкарів; але слід пам'ятати, що справжнє лицарство прийшло на Вестерос лише з андалами.)
І Мерль І, і Гвейн V узяли собі за дружин андальських дів з метою прив'язати батьків наречених до своєї держави. Усі три королі запрошували андалів до себе на службу — надвірними лицарями та двірськими урядниками. Серед тих достойників був один лицар на ім'я пан Алестер Тирел, чия вправність зі зброєю здобула йому місце королівського поборника та присяжного захисника при Гвейні V. З часом нащадки пана Алестера перетворилися на спадкових управителів Вирію при королях Тепличах.
Також Три Велемудрі Королі знайшли землі й панські титули для наймогутніших андальських корольків, що насунулися на Обшир, навзамін їхніх присяг на вірність. Тепличі заохочували андальских ремісників приходити і селитися, ще й своєму значковому панству радили чинити так само. Особливо щедрі винагороди чекали на ковалів та мулярів. Ковалі навчили першолюдей узброювати руки та груди залізом замість спижу; мулярі допомогли зміцнити оборону замків та городищ.
Хтось із нових князів та панів, звісно, зневажив свої присяги у наступні роки… але набагато більше їх зберегли вірність, ще й приєдналися до своїх зверхників у придушенні бунтів та обороні Обширу супроти андальських королів та загарбницьких загонів, що прибули пізніше за інших. “Як наскочить вовк на твою отару, то хай ти його уб'єш, але довгого спочинку тим не здобудеш, бо згодом надійдуть інші вовки, — такі були уславлені слова короля Гарта IX. — Якщо ж нагодуєш вовка, приручиш його, зробиш його вовченят своїми вартовими псами, то вони захистять твою отару від цілої зграї”. Король Гвейн V сказав те саме коротше та ясніше: “Вони дали нам сім богів, ми віддячили доньками та маєтками. Зате сини й онуки наші та їхні будуть братами один одному”.
Чимало шляхетних домів Обширу простежують свох родоводи до андальських шукачів пригод, які отримали землі та дружин від Гарта IX, Мерля І та Гвейна V, серед них Орми, Милоброди, Киї, Розстани, Уферини, Лейгоди та Варнери. Спливали століття, сини та доньки цих домів одружувалися з нащадками сімей першолюдей, і потім годі вже було розрізнити, хто від якого племені пішов. Нечасто в історії завойовники здобували собі нові землі, майже не проливши кров її захисників.
На жаль, століття після андальського завоювання виявилися буремнішими. Серед Тепличів, що опинялися в ту добу на Дубостолі, стрічалися сильні й слабкі, розумні й недолугі, була серед них і жінка, проте не трапилося нікого, хто б зрівнявся мудрістю та меткістю з Трьома Велемудрими Королями, тож і золотому мирові Гарта Золоторукого повторитися не судилося. У довгі віки між прийняттям андалів у підданство та появою драконів королі Обширу без упину змагалися зброєю з сусідами за землю, владу та славу. Королі Скелі, штормові королі, численні войовничі корольки Дорну, Королі-на-Річках-та-Пагорбах — усі вони рахувалися серед ворогів володарів Вирію (а час від часу — і серед союзників).
Вирій досяг вершини могутності за короля Гиліса ІІІ Теплича; він повів блискуче панцирне вояцтво у штормовий край, розтрощив військо підстаркуватого штормового короля і завоював усі землі на північ від Мокрохащів за винятком самого лише Штормоламу, безнадійна облога котрого забрала аж два роки. Гиліс міг би підкорити весь край, якби за його відсутності на Обшир не насунувся король Скелі, змусивши володаря припинити сидіння під Штормоламом та поспішити додому дати ради західнякам. Розпочалася ширша війна, в якій взяли участь три дорнійські королі та ще два з річкового краю, а скінчилася вона смертю Гиліса ІІІ від кривавої різачки та відновленням майже тих самих кордонів між королівствами, що й перед початком кровопролиття.
Найприкріший занепад спіткав Тепличів під час довгого правління короля Гарта X на прізвисько Сивоборід, який успадкував корону в сім років, а помер у дев'яносто шість — тобто пробув на престолі навіть довше, ніж його уславлений пращур Гарт Золоторукий. Замолоду жвавий та міцний, Гарт X, на жаль, був також марнославним та розпусним, і особу свою оточив дурноголовими блазнями та підлабузниками. В юності не показавши ані видатного розуму, ані глибокої мудрості, на старість він геть позбавився глузду. Протягом довгих років старечого недоумства король перебував знаряддям у руках спершу одних, потім інших прибічників, що прагнули влади та багатства. Синів його милість не породив, але одну доньку короля взяв за себе князь Пик, іншу — князь Мандерлі; кожен з двох рішуче налаштувався здобути престол для своєї дружини. Змагання між ними рясніли зрадами, змовами і таємними вбивствами, що зрештою переросли у відверту війну. За кожну зі сторін стало чимало зацного панства.
Побачивши, що панство Обширу наїжачилося мечами один проти одного, а королю бракує кебети навіть утямити, що коїться навколо, не те що зупинити розбрат, штормовий король та король Скелі ухопилися за нагоду… а заразом і за чималі шматки чужих земель. Тимчасом дорнійські наскоки ставали дедалі частішими та зухвалішими. Один з дорнійських корольків обложив Староград, інший перетнув Мандер і сплюндрував Вирій. Дубостіл — живий престол, яким пишалися королі дому Теплич упродовж незліченних століть — було порубано на тріски та спалено, а слабкого на старечий розум короля Гарта X знайшли прив'язаним до ліжка, де він жалюгідно скиглив, борсаючись у власній гидоті. Дорнійці перетнули йому горлянку (“з милосердя”, — сказав один з них згодом), а тоді віддали Вирій вогню, спершу забравши з нього усе коштовне.
Майже десятиріччя тривало безвладдя, та зрештою з півсотні значних домів Обширу на чолі з паном Озмундом Тирелом, великим підстолієм, з'єдналися у союзі, приборкали Пиків та Мандерлі, повернули руїни Вирію і посадили на новий престол короля Мерна VI Теплича, брата у других вбитого і неоплаканого Гарта Сивоборода.
Сам не надто обдарований, Мерн VI знайшов здібних порадників у своїх двірських підстоліях. Пана Озмунда Тирела змінив на посаді його син пан Роберт, а тоді онук Лорент. Покладаючись на їхній гострий розум, Мерн VI королював розважливо, відбудував Вирій і чимало зробив для відновлення дому Теплич та Обширу в колишній славі. Решту недоробленого скінчив його син Гарт XI, вчинивши над дорнійцями таку жахливу помсту, що згодом князь Вишестраж говорив: Червоні гори були зеленими, доки Гарт не перефарбував їх дорнійською кров'ю. Відтоді й решту його довгого правління короля знали під прізвиськом Гарт Фарб'яр.
Ось так у війні та мирі збігав час, одні королі змінювали інших, а зелена рука все так само гордовито майоріла над Обширом… аж доки король Мерн IX не виступив назустріч Аегонові Таргарієну та його сестрам на Полум'яному Полі.