Вік Звитяжців
Вік Звитяжців тривав кілька тисяч років; протягом них поставали й зникали королівства, засновувалися і занепадали шляхетні доми, чинилися видатні звитяги. Та щирої правди про ті прадавні дні ми знаємо навряд чи більше, ніж про Вік Світанку. Все, що нині нам відомо, записано було септонами та маестрами за тисячі років по здійсненні самих подій. Та все ж на відміну від велетнів і дітей лісу, першолюди Віку Звитяжців лишили по собі руїни і стародавні замки, які частково підтверджують перекази, а в курганних полях та деінде стрічаються кам'яні пам'ятки, помережані їхніми рунами. Саме такі рештки минувшини допомагають нам видобути правду з порожніх казок.
Загалом вважається, що Вік Звитяжців почався з Великої Угоди, тривав кілька тисяч років, і протягом них першолюди та діти лісу жили в мирі одне з одним. Отримавши за Угодою розлогі землі, першолюди нарешті мали простір плодитися і зростати. Від Вічнозим'я до берегів Літнього моря влада першолюдей поширювалася з огороджених колом стін городищ або дитинців. У великому числі виникали дрібні корольки та владні пани; з плином часу одні ставали могутнішими за інших, покладаючи початок тим панствам, з яких виросли нині відомі нам сім королівств Семицарства.
Імена деяких королів тих найперших держав збереглися в переказах, та звісно, розповіді про їхні кількасотрічні правління слід розуміти як помилкові чи навмисні побрехеньки днів пізніших. Першими на думку спадають Брандон Будівник, Гарт Зеленорукий, Лан Хитромудрий, Дурран Боже Лихо. Вірогідно, перекази про них містять більше вигадок, ніж правди. Деінде я спробую відділити зерна істини від полови, та наразі досить знати, що такі зерна стрічаються, і не все з казок варто викидати на вітер.
Окрім казкових королів сотень королівств, з яких постали сім королівств Семицарства, писання септонів та пісні співців надихаються такими іменами, як Симеон Зореокий, Сервин Дзеркального Щита, поміж інших воїнів та звитяжців. Чи існували вони взагалі? Можливо. Та коли співці рахують Сервина Дзеркального Щита серед лав Королегвардії — братства, яке виникло лише у дні Аегона Завойовника, — саме тоді ми розуміємо, чому лише деякі з оповідей минувшини варті довіри. Септони, що першими поклали їх на пергамен, обрали для своїх писань ті подробиці, які вважали за потрібне, і додали своїх, а співці потім ще й прикрасили — та так, що годі впізнати — заради теплого місця у палатах котрогось із володарів. Отаким робом якийсь звитяжець з першолюдей давнини часто-густо ставав лицарем, вірянином Седмиці й захисником королів Таргарієнів, що жили через тисячі років після нього (якщо він взагалі з'являвся на білий світ). І нині не злічити вже хлопчаків та юнаків, яким задурили голови нерозважливі казочки, далекі від справжньої історії Семицарства.
Доцільно пам'ятати, що коли згадується про казкових засновників королівств і князівств, то йдеться про ранні й невеликі володіння — околиці могутніх замків на кшталт Кастерлі-на-Скелі або Зимосічі — які з часом поширювалися на нові землі, збираючи дедалі більше сили та влади. Якщо Гарт Зеленорукий навіть і правив тим, що тоді звалося королівством Обширу, то навряд чи його влада простягалася (не на слові, а насправді) за межі хоча б двох тижнів шляху від королівських палат. Але зрештою з таких дрібних господарств постали могутніші королівства, що запанували над усім Вестеросом у прийдешні тисячоліття.