Аегон III
Коли Аегон Молодший сів на Залізний Престол року 131-го по А.З., наречений королем Аегоном ІІІ по смерті свого дядька Аегона ІІ, піддані почали плекати надію, що негаразди держави нарешті добігли кінця. Прибічники Аегона ІІІ подолали останнє військо Аегона ІІ у Битві на Королівському Гостинці й цілком опанували Король-Берег. Веларіонові кораблі знову служили Залізному Престолові, і Морський Змій мав охоту допомагати юному королю порадою. Та всі сподівання виявилися будованими на піску, і доба ця згодом стала відома як “Облудний світанок”. Аегон ІІ надіслав послів за вузьке море на пошук найманців, і ніхто не знав, коли й скільки їх повернеться мститися за їхнього короля. На заході Рудий Кракен та його наскочники плюндрували Файний острів та узбережжя західного краю. Ще й жахлива, нещадна зима — оголошена Конклавом у Старограді року 130-го у Дівин День — вхопила державу крижаними пазурями і не пускала наступні шість лютих років.
Ніде в королівствах зима не важила стільки, як на Півночі — саме жах перед нею зігнав “Зимововків” під корогву князя Родеріка Турстана битися та гинути за справу королеви Раеніри. За ними насунуло ще більше військо з чоловіків бездітних та безхатніх, неодружених, сивих старих, молодших синів під корогвою князя Крегана Старка. Вони прийшли заради війни, пригод і здобичі, а ще задля славної загибелі, яка мала позбавити їхніх родичів за Перешийком зайвих голодних ротів.
Отруєння короля Аегона ІІ забрало в них усі надії. Та все ж князь Старк привів свою потугу до Король-Берега, але вже геть з іншою метою. Тепер він хотів покарати Штормолам, Староград і Кастерлі-на-Скелі за підтримку короля у війні. Проте князь Корліс устиг надіслати послів до Скелі, Штормоламу та Старограду для мирних перемовин. Шість днів двір чекав на звістки про успіх чи поразку князя Корліса, шість днів держава тремтіла від думки про нову війну, а князь Старк панував при дворі. Ця доба згодом стала зватися “Годиною вовка”.
Все ж у одній справі князь Старк стояв непохитно, не слухаючи жодної відради: зрадники та отруйники короля Аегона ІІ мали заплатити за скоєне. Бо вбити неправдивого короля у чесній битві — то одна річ, а підступно замордувати його отрутою — то ница зрада самих богів, які помазали володаря на царство. Креган від імені Аегона ІІІ наказав схопити двадцять двох людей — серед них Лариса Кутельногу та Корліса Веларіона. Юний Аегон ІІІ — на той час одинадцяти років — покірно схилився і погодився поставити князя Старка своїм Правицею.
Креган Старк прослужив на посаді один день, головуючи над судами та стратами. Більшість обвинувачених вдягли чорне (очолив їх хитромудрий Перкин Блощичка). Лише двоє обрали смерть: пан Гиліс Бельграв з Королегвардії, що не бажав пережити свого короля, і Ларис Кутельнога, останній у старовинному родоводі дому Моц.
Князя Корліса врятували від суду хитрощі Баели та Раени Таргарієн, які переконали Аегона видати наказ про відновлення Веларіонових титулів і звань, а тоді вчинок Чорної Алі Чорноліс, яка віддала князеві Старку свою руку в шлюбі навзамін милості — затвердження Аегонового наказу.
Наступного дня після страт князь Старк склав з себе уряд Правиці. Ніхто інший не перебував на цій посаді так побіжно, і мало хто залишав її так охоче. Князь повернувся на Північ, залишивши по собі на півдні чимало зі своїх лютих північан. Хтось із них побрався з удовицями у річковому краю, хтось винайнявся у княже чи сердюцьке військо, а хтось удався і до розбою. Але на тім “Година вовка” скінчилася, і настала доба намісників.
У часи намісництва над Аегоном — що тривали від року 131 по А.З., коли король успадкував престол, до року 136-го, коли він доріс повноліття — державою правила Семирадщина, збори семи радців-намісників. Лише один з тих намісників — великий маестер Мункун — відсидів у раді весь строк; інші помирали, зрікалися посади і замінювалися наступниками. З-поміж них слід згадати найвеличнішого — Морського Змія, котрий залишив наш паділ смутку року 132 по А.З. у віці сімдесяти дев'яти років; протягом семи днів його тіло лежало в пошані перед Залізним Престолом, і держава плакала по великій людині.
НАМІСНИКИ ПРИ КОРОЛІ АЕГОНІ ІІІ
Перша Семирадщина
Пані ДЖЕЙНА АРИН, Діва Долини: померла від хвороби у Мартинові року 134-го.
Князь КОРЛІС ВЕЛАРІОН, Морський Змій: помер од старості року 132-го, в віці сімдесяти дев'яти років.
Князь РОЛАНД ВЕСТЕРЛІН у Прискалку: помер од зимової лихоманки року 133-го.
Князь РОЙС КАРОН у Щеботі: склав з себе уряд року 132-го.
Князь МАНФРИД МУТОН у Дівоставі: помер од старості та недуги року 134-го.
Пан ТОРГЕН МАНДЕРЛІ з Білої Гавані: склав з себе уряд року 132-го по смерті батька та брата від зимової лихоманки.
Великий маестер МУНКУН: єдиний, хто прослужив у раді з року 131-го до 136-го.
Решта намісників
Князь УНВИН ПИК: отримав місце князя Корліса у 132 р. по А.З., пішов з посади року 134-го.
Князь ТАДЕУШ РЯБИН: отримав посаду року 133 по А.З. після смерті князя Вестерліна, був увільнений з уряду року 136-го.
Пан КОРВИН КОРБРЕЙ: чоловік Раени Таргарієн, замінив на посаді князя Мутона року 134-го, був убитий арбалетником у Рунокамені того ж самого року.
ВІЛАМ СТИКСПИС: обраний за жеребом на Великій Раді року 136 по А.З.
МАРК ДОБРОМИР: обраний за жеребом на Великій Раді року 136 по А.З.
ЛОРЕНТ ГРАНДІСОН: обраний за жеребом на Великій Раді року 136 по А.З.
Роки намісництва над Аегоном позначені були заворушеннями у державі. Пан Тайлан Ланістер — один з тих послів, що повернулися з Вільних Міст з порожніми руками (бо охочим полкам вельми щедро платили у війнах, збурених падінням Королівства Трьох Доньок) — справно служив на посаді Правиці попри осліплення та каліцтва, яким його піддали кати королеви Раеніри після відмови виказати схованку королівської скарбниці Аегона ІІ. Але Правицю забрала зимова лихоманка року 133-го.
Далі справи погіршилися, коли спершу намісником, а потім і Правицею зробився Унвин Пик, князь на Зорешпилі, Твердосонні та Білогаї. Він зробив вагомий внесок у події першої та другої битви при Гуркотні, а відтак почувався ображеним, коли його не посадили до першої намісницької ради. Але невдовзі він втамував свої образи, прибираючи до рук дедалі більше влади. Князь подарував родичам чимало високих урядів, спробував віддати власну доньку за дружину королю Аегону ІІІ по тому, як королева Джаяхаера начебто наклала на себе руки, і загалом намагався послабити вплив суперників усіма можливими способами.
Остання жива дитина Аегона ІІ — Джаяхаера Таргарієн — мала лише вісім років, коли її віддали за брата у перших Аегона ІІІ, і десять, коли кинулася з Маегорового Острогу на шпичаки у сухому рові внизу. Перед смертю вона прожила в муках ще півгодини.
Все ж існують певні сумніви щодо її смерті. Чи справді вона вкоротила собі віку власноруч? Подейкують, що дівчинку вбили, а дехто навіть називає імена. Серед підозрюваних — пан Мервин Буйцвіт з Королегвардії, брат-байстрюк князя Унвина Пика; він стояв коло дверей під час загибелі малої. Та навіть Грибочок вважає малоймовірним, що Буйцвіт здатен був виштовхнути свою підопічну — невинну дитину — на жахливу смерть. Блазень має іншу здогадку: нібито Буйцвіт сам не вбивав дівчинку, але не завадив учинити злочин декому іншому — негидливому до брудних справ сердюку з Вільних Міст на ім'я Тессаріо Тигр, котрого князь Унвин Пик тримав у своїй службі.
Ми вже не дізнаємося правди про події того дня, але зараз видається вірогідним, що князь Пик так чи інакше доклав рук до смерті Джаяхаери.
Серед суперників Правиці найбільше вирізнявся князь Алин Веларіон, онук Морського Змія. Йому відмовили у батьківському уряді намісника, а тоді вислали воювати проти Порогів. Там він здобув велику перемогу на морі, за віщо отримав прізвисько Дубовий Кулак, та новонароджена гучна слава князя тільки посилила чвари при дворі по його поверненні до Король-Берега. Правиця мав намір захопити владу над Порогами і покласти край піратському королівству Ракаліо Риндуна, проте надто швидкі дії Веларіона спричинили те, що більша частина флоту не змогла висадити потугу, потрібну для досягнення мети. Слава Дубового Кулака та повага до його імені дедалі зростали після перемоги, а від ради намісників, попри заперечення князя Пика, на нього сипали дощем шани та нагороди. Зрештою Правиця переконав намісників вислати Дубового Кулака до західного краю дати ради лодіям Червоного Кракена — князя Далтона Грейджоя, — котрий відмовився віддати награбоване та припинити наскоки на узбережжя. То була згубна подорож, що мала призвести до майже певної поразки або загибелі князя Алина. Та натомість Дубовий Кулак перетворив її на одну з шести своїх славетних мандрівок.
У всіх перелічених справах Аегон ІІІ — надто молодий для самостійного королювання — залишався покірним пішаком. То був журливий і похмурий юнак, майже до всього байдужий. Вдягався він завжди у чорне і цілісінькими днями міг не зронити жодного слова. Єдиним приятелем перших його років на престолі був Гаемон Срібнокосий, малолітній самозванець-шукач престолу, приставлений до короля служником та супутником. Коли до влади прийшов князь Пик, Гаемона зробили королівським хлопчиком для шмагання, щоб учиняти над ним покарання, неможливі над найяснішою особою держави. Згодом Гаемон Світлокосий помер при спробі отруїти короля та його юну вродливу королеву Даянаеру Веларіон.
Панна Даянаера була родичкою Алинові Дубовому Кулаку, народжена від його брата у перших Даерона, що загинув за нього у війні на Порогах. Неймовірно вродлива дитина, Даянаера мала всього шість років, коли пані Раена та Баела показали її королю — останньою з тисячі дівчат, приведених перед його очі на великому святі року 133-го. Урочисте сватання учинив Правиця, князь Пик, по тому, як намісники поклали край його спробам заручити з королем власну доньку — хоча сподівань він не покинув і тоді, а відтак дуже ображався на вибір короля.
Спроби Пика змусити короля до зречення власного вибору наштовхнулися на спротив і Аегона, і намісників. Розлючений князь Унвин погрозив скласти з себе уряд Правиці, щоб схилити намісників під свою руку, аж тут сталася несподіванка: королівські радці охоче здихалися Пика і хутко обрали одного зі своїх лав, князя Тадеуша Рябина, за нового Правицю.
Протягом тих років Аегон зазнав лише однієї справжньої втіхи — повернення молодшого брата, принца Візериса. У державі вважали Візериса вбитим у битві в Гирлі; король не міг собі пробачити, що покинув брата, коли сам тікав на спині дракона Штормохмари. Але зрештою Візериса повернув з Лису Дубовий Кулак — там його тримали потай кілька торговельних магнатів, що сподівалися нажитися або на викупі, або на смерті принца. Ціна, за яку князь Веларіон домовився про звільнення, була неймовірною і невдовзі викликала чвари та незгоди. Але саме звільнення принца — разом з його вродливою лисенійською нареченою Ларрою Рогаре, на сім років за нього старшою — було великою радістю, і решту своїх днів Аегон довіряв у цілому світі лише своєму рідному братові.
Зрештою саме Ларра Рогаре та її заможна марнославна родина спричинили падіння влади намісників і зокрема — до великої міри — князя Пика. Втім, від початку вони подібних намірів не плекали; все сталося саме собою внаслідок так званої Лисенійської Весни. Банк Рогаре тоді піднісся вище Залізного Банку і несамохіть устряг у змови, що мали за мету прибрати до рук короля; але звинуватили їх у далеко більшому і тяжчому, ніж вони насправді скоїли. Князя Рябина, тогочасного Правицю та одного з останніх намісників, схопили начебто за співучасть у їхніх злочинах і віддали на тортури, вимагаючи відповідей. Пан Марстон Бурун, що невідомим чином опинився на посаді Правиці (Мункун, єдиний тогочасний намісник, окрім Рябина, у своєму “Правдивому переказі” лишив нам щодо цього дуже скупі згадки), надіслав людей по пані Ларру після того, як схопив її братів. Але король зі своїм братом відмовилися її видати і на вісімнадцять днів засіли в облозі у Маегоровому Острозі проти Буруна з прибічниками. Зрештою заколот знесилився і зазнав поразки, коли пан Марстон — можливо, пригадавши свій обов'язок — вирішив виконати наказ короля і схопив тих, хто облудно звинуватив сім'ю Рогаре та князя Рябина. Самого Буруна вбив його ж присяжний брат, пан Мервин Буйцвіт, при спробі пана Марстона затримати останнього.
По самовідновленні такого-сякого ладу Мункун служив Правицею та намісником решту року, доки не призначили нових намісників та не знайшли нового Правицю. Час намісництва нарешті сплив на шістнадцяті іменини короля, коли він увійшов до палати малої ради, відпустив намісників та звільнив тодішнього Правицю, князя Мандерлі, з його посади.
ЗІ ЗВІТУ ВЕЛИКОГО МАЕСТРА МУНКУНА ПРО СЛОВА КОРОЛЯ ДО КНЯЗЯ МАНДЕРЛІ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ НАМІСНИКІВ
Я маю намір подарувати поспільству мир, ситість і правий суд. Якщо цього не вистачить здобути їхню любов, то хай державою мандрує Грибочок. Або надішліть їм ведмедя-танцюриста. Хтось мені казав: понад усе в світі простолюддя полюбляє ведмедів-танцюристів. А сьогоднішній бенкет краще скасувати. Панство повернемо до їхніх маєтностей, страви роздамо голодним. Натоптані черева і ведмеді-танцюристи — ось нові засади мого королювання.
Далі почалося недолуге королювання, бо і сам Аегон почувався недолугим, зламаним ударами долі. До кінця життя він ходив похмурий та зажурений, майже ні в чому не знаходив утіхи, і часто-густо на кілька днів зачинявся у власних покоях для мовчазних роздумів. Також він не любив нічиїх дотиків — навіть рук своєї вродливої королеви. По її розквіті він ще довго вагався, перш ніж прикликати до себе в ліжко… та зрештою їхній шлюб благословило народження двох синів і трьох доньок. Найстарший — Даерон — був наречений принцом Дракон-Каменя і спадкоємцем престолу.
Попри зусилля, яких Аегон ІІІ докладав, щоб подарувати державі мир та добробут у часи після “Танку”, він вельми неохоче піддобрювався до власних підданих або вельможного панства. Правління цього короля могло б бути зовсім іншим, якби не одна вада — холод до тих, ким він правив. Його брат, принц Візерис — що в останні роки Аегона служив йому Правицею — мав хист причаровувати людей, але й він посуворішав та відчужився від усіх, коли дружина втекла від нього до рідного Лису, прихопивши дітей.
І все ж таки разом Аегон та Візерис вправно дали ради всім негараздам, які обсідали державу. Однією з таких бентежних подій була поява кількох самозванців, що оголосили себе принцом Даероном Даруй-Вогонь — наймолодшим братом Аегона ІІ, вбитим та зниклим при другому Гуркотні, чиє тіло не знайшли — і відтак лишили двері відчиненими для безчесних людців та зухвалих зазіхань. (Зрештою всі удавані принци виявилися самозванцями, що й було доведено перед усім світом.) Була навіть спроба відновити таргарієнівських драконів попри усі Аегонові страхи — за які гріх винуватити того, хто на власні очі бачив, як його матір живцем глитає драконова паща. Король боявся самого вигляду драконів — не кажучи вже про літання, — але вважав їх корисними для придушення ворожої непокори. На пропозицію Візериса король запросив дев'ять чародіїв з Есосу, сподіваючись їхнім мистецтвом вилупити кладку яєць. Але сподівання виявилися марними, а спроби — згубними.
Наприпочатку правління Аегона в державі ще жили чотири дракони: Срібнокрилка, Світанок, Вівцекрад і Драконожер. Аегона ІІІ назавжди запам'ятають за прізвиськом Драконяча Смерть, бо останній таргарієнівський дракон помер під час його королювання року 153 по А.З.
Правління Зламаного Короля — відомого також як Аегон Нещасливий — скінчилося смертю від сухот у віці тридцяти шести років. Чимало підданих вважали короля далеко старшим за його роки — мабуть, тому, що дитинство йому врізали занадто швидко. Цього смутного та відлюдькуватого короля згадують без великої любові, а справи його правління затьмарила спадщина його синів.