Розквіт Ринів

<<< Світ льоду та вогню

Книжкові розділи про західний край та Ланістерів доповнено розширеним авторським текстом з його особистого сайту: World of ice and fire sample

Двічі овдовілий, слабий та недужий, князь Герольд більше не одружувався, тож після весілля Елина з дому Рин стала повновладною пані у Кастерлі-на-Скелі, хіба що не за титулом.

Поки свекор її дрімав у опочивальні або сидів на самоті за книжками, пані Елина приймала пишний двір, лаштувала один за одним турніри, свята і розваги, принаджувала до Скелі дедалі більше малярів, музик, мартоплясів… та Ринів. Її брати Рогер та Рейнард невідступно перебували при ній у шані та славі, вона ж сипала на них посади та земельні пожалування, а заразом і на своїх дядьків, нерідних братів, небожів та небог.

Немолодий блазень князя Герольда, уїдливий горбань на прізвисько Жабопан, якось сказав там, де його чули: “Напевно, пані Елина — якась чародійка, бо хто ще змусить таку зливу ринути всередині Скелі?”. Це природнє право блазня — кепкувати з могутніх, навіть з князів та принців. Але Елина Рин була така погордлива і швидка на гнів, що коли дізналася про жарт, то наказала відшмагати Жабопана. І йому справді дали батогів, бо князь Герольд був надто хворий, щоб втрутитися, а пан Тіон пристрасно кохав дружину і ні в чому їй не відмовляв.

Року 236 по А.З. самозванець Даемон Чорножар, Третій тако наречений, перетнув вузьке море і висадився на Масеєвому Гаку з Лихим Булатом та “Золотою Дружиною”, маючи намір захопити Залізний Престол. Король Аегон V скликав з усього Семицарства вірне панство для опору загарбникові; так почалося Четверте Повстання Чорножара.

Скінчилося воно далеко швидше, ніж гадалося самозванцеві, бо на поміч йому поспішили дуже нечисленні пани; більшості новий самозванець здався таким самим нужденним та потяганим, як корогва його війська. Бунт скінчився раптово і криваво — битвою при Вендвицькому Мості. Удар королівських лицарів зламав лави “Золотої Дружини” і змусив Лихого Булата тікати; Даемона ІІІ Чорножара вбив власноруч пан Дункан Високий з Королегвардії.

Трупи вояків Чорного Дракона задушили річку Вендвицю і витіснили її з берегів. Королівська сторона втратила убитими менше як сотню людей… але серед тих нечисленних вірних загиблих — пана Тіона Ланістера, спадкоємця Кастерлі-на-Скелі.

Втрата другого зі “славних близнюків” могла б зовсім зламати їхнього зажуреного батька, князя Герольда. Та на диво, сталося зовсім протилежне. Коли тіло пана Тіона поклали спочивати усередині Скелі, Герольд Золотий повстав од недуги і знову взяв владу над заходом у тверді руки, рішуче налаштований прокласти легкий шлях до спадку для свого третього сина — слабкого духом та не вельми обдарованого хлопчика на ім’я Титос.

“Розквіт Ринів” добіг свого кінця, про що радо оголосив горбань Жабопан. Пані Елина зробила останню спробу втриматися на місці, заявивши, що тяжка дитиною від пана Тіона… та коли місяць обернувся, а живіт її не виріс, усі побачили брехню. Кажуть, Жабопан став геть безжальний у своїх кпинах, чим розлютив Черленого Лева, котрий невдовзі відбув з Кастерлі-на-Скелі до Кастамиру в супроводі брата і решти численних Ринів.

Пані Елина лишилася, але вплив її зійшов майже на ніщо. Її не підпускали до ланістерівського золота, не кликали на ради, не згадували у наказах, угодах та привілеях, і хоча князь Герольд дозволив їй присутність на двірських прийомах, але заборонив розтуляти рота. Лицарі більше не прохали запорук її прихильності на турнірах, кравці та золотих справ майстри не робили щедрих подарунків, сподіваючись на багаті замовлення, прохачі не благали поклопотатися про них перед княжим престолом. І співці, що колись наввипередки пнулися розхвалити її вроду та поставу, нині співали вже про юну дружину князя Титоса — Джейну, яка з похмурої, непоказної та сором’язливої дитини розквітла у справжню красуню.

Невдовзі ворожнеча між вдовицею пана Тіона та дружиною Титоса набула зовсім потворних рис, якщо вірити чуткам, переказаним маестром Бельдоном. Хоча князь Герольд заборонив згадувати про ту пригоду під страхом втрати язика, Бельдон все ж розповів, що року 239 по А.З. Елину Рин звинуватили у постільному зляганні з Титосом Ланістером, з метою вмовити княжича відлучити від себе дружину і взяти шлюб з пані Елиною. Проте молодий Титос (лише дев’ятнадцяти років) завважив удову свого брата за таку лячну та відразливу, що в ліжку виявився безсилим. Принижений, він побіг назад до дружини, про все розповів і заблагав пробачення.

Пані Джейна швидко пробачила невдалу зраду свого молодого чоловіка, проте ятрівку свою не мала охоти пробачати і не забарилася повідомити князя Герольда про те, що сталося. Розлютившись, його вельможність вирішив назавжди звільнити Кастерлі-на-Скелі від Елини Рин і приткнути її за нового чоловіка. Полетіли круки, у гарячковому поспіху зладнався новий шлюб. Вже за два тижні Елина Рин побралася з Вальдераном Тарбеком, князем у Тарбекові, огрядним вдівцем п’ятдесяти п’яти років зі старовинного, шанованого, але зубожілого роду. “Черевань чвалає, салом теліпає, — знущався Жабопан. — От якби люди думали кендюхом замість голови, то був би найперший мудрагель у Семицарстві”.

Елина Рин, віднині пані Тарбек, відбула з Кастерлі-на-Скелі при боці чоловіка і вже не повернулася, проте боротьба між нею та пані Джейною на тім не скінчилася, а навпаки, стала запеклішою через розпочате змагання, яке Жабопан назвав “Війною породіль”. Хоча пані Елина не зуміла народити спадкоємця панові Тіону, з Вальдераном Тарбеком (який, слід зазначити, вже мав кількох синів від двох шлюбів) її плодючість вельми зросла. Року 240-го по А.З. вона подарувала чоловікові доньку, яку назвала Роганною. Року 241-го — другу доньку, Серелу. Обидва імені було добрано дуже ретельно, зазначає маестер Бельдер. “Кинджалами, націленими князеві Герольду в серце” називає він їх. Року 242-го пані Тарбек народила сина — завзятого рудоволосого хлопчака, названого Тіоном.

Того ж року, щоправда, пані Джейна відповіла власним сином. Ім’я йому дали Тайвин; переказують, що коли дідусь малого, князь Герольд, скуйовдив золоте волосся дитинчати, малеча вкусила його за палець.

Далі у належний час народилися інші діти (ще три сини і донька), проте найстарший, Тайвин, був єдиним онуком, якого побачив його вельможність князь. Року 244 по А.З. Герольд Золотий помер од хвороби сечового міхура, нездатний випустити воду. В віці двадцяти і чотирьох років старший з його живих синів, Титос Ланістер, став князем у Кастерлі-на-Скелі, Щитом Ланіспорта і Оборонцем Заходу. Але до всіх перелічених титулів і посад він виявився відверто непридатним.

<<< Світ льоду та вогню