Староград

<<< Світ льоду та вогню

Літописання Обширу не видасться повним без Старограду, найвеличнішого і найдавнішого з міст, донині найбагатшого, найбільшого і найгарнішого на всьому Вестеросі, хай і перевершеного Король-Берегом у числі мешканців.

Наскільки старим насправді є Староград? Чимало маестрів розмірковували над цією загадкою, але точного знання нам бракує. Початок міста загублено в імлі часів і оповито казками. Окремі септони у своєму невігластві проголошують, що кордони міста позначила сама Седмиця, а інші — буцімто на Лупацькому острові дракони колись висиджували яйця, поки перший Вишестраж не поклав їм край. Простолюдці у чималому числі вірять, що сама башта Вишестраж одного дня просто взяла та й з’явилася на світ. Отже, повної та правдивої історії заснування Старограду ніхто вже, мабуть, не дізнається.

Утім, з певністю ми можемо сказати, що люди селилися у гирлі Медовухи аж від Віку Світанку. На підтвердження ми маємо найстаріші рунічні записи, а до них уривки писань, що дійшли від маестрів, які бували й жили серед дітей лісу. Один з таких, маестер Єлікон, припускає, що поселення при верхів’ї Шемріт-Саги розпочалося як торговельний осередок, де мандрівні кораблі з Валірії, Старого Гісу та Літніх островів могли полагодитися, відновити запаси і обмінятися крамом з прадавніми племенами; його припущення видається не гіршим за інші.

І все ж лишається багато таємниць. Кам’янистий острів, на якому стоїть Вишестраж, навіть у найстаріших літописах зветься Лупацьким, але чому? Адже його не складено з лупаку. То хто й коли лупав сю скелю? Які князі чи королі невідомих племен лупали тут один одному голови? Навіть співці не мають що сказати у відповідь.

Ще загадковішим для книжників та літописців є велика кутаста фортеця чорного каменю, що панує над островом. Майже всю писану історію ця велична споруда служила підмурком і найнижчим поверхом Вишестража; проте ми знаємо напевне, що постала вона раніше вищих поверхів башти на багато тисяч років.

То хто ж її збудував? Коли? Навіщо? Більшість маестрів поділяє загальну думку про валірійське походження твердині, бо її товстелезні стіни та вщент переплутані внутрішні помешкання виглядають суцільним каменем без швів та чамуру, без жодних слідів різака чи довбила — саме таку роботу можна побачити у деяких інших спорудах, от як на драконових дорогах Валірійського Вільноземства та Чорних Мурах, що оточують серце Старого Волантису. Загальновідомо, що драконовладці Валірії мали хист перетворювати камінь на рідину драконовим вогнем, надавати йому будь-яких обрисів, а тоді гартувати твердішим за крицю, чавун чи граніт.

Якщо ця перша твердиня справді поставлена валірійцями, то виходить, драконовладці з’явилися на Вестеросі за тисячі років перед тим, як оселилися на Дракон-Камені, перед з’явою андалів, ба навіть першолюдей. А коли так, то навіщо вони приходили? За невільниками — можливо, велетнями? Чи вивчати чари дітей лісу, зеленовидців та оберіг-дерев? А може, з якоюсь похмурішою метою?

Таких запитань лишилося вдосталь аж до сьогодення. Перед Лихом Валірії маестри та архімаестри часто-густо відвідували Вільноземство в пошуках відповідей, але жодних не знайшли. Думку септона Барта про те, що валірійці з’явилися на Вестеросі, бо їхні жерці провістили, ніби Лихо Людей прийде з землі за вузьким морем, можна відкинути як безглузду, разом з іншими ще чудернацькішими припущеннями та переконаннями того ж таки Барта.

Гіднішою уваги, але водночас і бентежною є поширена думка, що перша фортеця не є валірійською. Плавлений чорний камінь, з якого її будовано, нагадує про Валірію, але прості, нічим не прикрашені стіни — аж ніяк, бо ніщо так не любили будівники-драконовладці, як заплітати камінь у дивовижні, чудернацькі візерунки. Розташовані всередині вузькі, криві, позбавлені вікон проходи нагадують радше проточини для таємної втечі, ніж галереї та палати; у їхньому плетиві неважко загубитися. Можливо, це такий спосіб захисту, покликаний заплутати можливих нападників, але і він є показово невалірійським. Плутана внутрішня будова спонукала архімаестра Квійона до припущення, що фортецю могли збудувати творці лабіринтів — таємниче зникле плем’я, що лишило рештки своїх споруд на острові Лорат у Тремтливому морі. Припущення є вельми цікавим, але питань породжує більше, ніж відповідей.

Ще химернішу можливість припустив століття тому маестер Терон. Народжений байстрюком на Залізних островах, Терон помітив певну схожість між чорним каменем стародавньої фортеці й тим, з якого зроблено Морекамінний Престол — панське сідало дому Грейджой на Пайку, чиє походження так само губиться у таємничій давнині. Рукопис Терона “Чужинський камінь” (не досить ретельно складений, мусимо сказати) містить твердження, що і твердиня, і престол могли вийти з рук химерного, потворного племені напівлюдей, народжених істотами солоного моря від людських жінок. Ці Глибинні, як величає їх маестер, є тим насінням, з якого виросли наші перекази про водяників і русалок, а їхні моторошні прабатьки дали початок вірі залізняків у Потоплого Бога. Завдяки яскравим, прискіпливо виконаним і почасти лячним малюнкам, які ми знаходимо у “Чужинському камені”, ця рідкісна книга є захопливою для перегляду, проте погано розбірливою для читання — маестер Терон мав великий хист до малярства, але жодного до красного письменства. В будь-якому разі його твердження не має жодного підґрунтя. Але відкинувши його, ми мусимо повернутися туди, звідки почали, і визнати, що походження Старограду, Лупацького острова і твердині на ньому лишається цілковитою таємницею.

Причини занепаду фортеці та доля її будівників, хай хто вони були, також втрачені для нас. Але ми знаємо, що в якусь мить Лупацький острів і велика фортеця на ньому потрапили у власність дому Вишестраж. Чи походили його прабатьки з першолюдей, як вважає нині більшість вчених книжників? А чи вийшли з мореплавців і купців, що селилися при верхів’ї Шемріт-Саги в попередні віки, давніші за першолюдей? Оцього ми вже не взнаємо.

При першій появі на сторінках літописів Вишестражі були вже королями і правили Староградом з того-таки Лупацького острова. Перший “вишній страж”, кажуть нам літописці, складено було з дерева, а вивищувався він над своєю основою — старою твердинею — на п’ятдесят стоп. Ані та будівля, ані вищі дерев’яні вежі, що постали замість неї у наступні століття, не надавалися для мешкання — то були сторожові вежі, збудовані світити в дорозі купецьким кораблям, що долали туманні води Шемріт-Саги. Перші Вишестражі оселилися у похмурих палатах, склепах та переходах чудернацької нижньої кам’яниці. І лише після зведення п’ятої вежі — першої, мурованої з суцільного каменю — Вишестраж нарешті став оселею, гідною великого панівного дому. Та вежа, розповідають, височіла над затокою на дві сотні стоп. Хтось твердить, що поставив її Брандон Будівник, а інші називають його сина, ще одного Брандона. Король, що замовив вежу і виклав за неї гроші, лишився у письмовій згадці як Утор у Вишестражі.

Тисячі років по тому нащадки його панували над Староградом та землями уздовж Медовухи як повновладні королі; з усього світу до їхнього міста, що дедалі ширшало, прибували кораблі торгувати. Багатство і могутність Старограду зростали; сусідні князі та дрібні корольки почали звертати жадібні очі на його статки, та й заморські пірати з наскочниками вже вдосталь наслухалися оповідок про велич і красу міста. Тричі за одне століття його захоплювали і піддавали грабунку: спершу дорнійський король Семвел Дейн (Зорепломінь), потім Кворед Лютий з залізняками, а тоді Гиліс І Теплич (Лиходій), що за переказами продав у рабство три чверті мешканців міста, проте не зміг здолати оборону Вишестража на Лупацькому острові.

Дерев’яний палісад і копаний рів, що доти боронили місто, виявилися нікчемним захистом. Відтак наступний король у Вишестражі, Ото ІІ, мало не все своє правління присвятив оточенню Старограду могутніми кам’яними мурами, товщими та вищими за всі, що дотоді бачив Вестерос. Пишуть, що його зусилля коштували місту злиднів у трьох колінах, зате міць поставлених мурів була така, що відтоді наскочники і завойовники обирали шукати здобичі деінде, а котрі навіть і зважувалися напасти на Староград, нічого не могли йому вдіяти.

Проте до королівства Обширу Староград приєднався не завоюванням, а довгими перемовинами і шлюбом. Коли Лимонд Вишестраж узяв за дружину доньку короля Гарланда ІІ Теплича, а руку своєї доньки віддав батькові нареченої, Вишестражі зробилися значковими панами Вирію і тим перетворилися з дрібних, хоча і заможних королів на найясніших князів у Обширі. (Староград був останнім зі стародавніх королівств, що схилилися перед Вирієм — невдовзі по тому, як останній король Вертограду загубився у морі, а його родич, король Мерин ІІІ Теплич, приєднав острів до своїх володінь.)

За умовами шлюбної угоди Тепличі зобов’язалися захищати місто від будь-яких нападів з суходолу, що вивільнило руки князя Лимонда для його “великої мети” — будівництва кораблів та підкорення морів. І зрештою наприкінці його правління жоден князь чи король на всьому Вестеросі не міг зрівнятися морською потугою з домом Вишестраж. Величезна подоба Лимонда Вишестража до сього дня височить над староградською гаванню, кидаючи погляд удалину на води Шемріт-Саги. А пам’ятають останнього староградського короля Вишестража відтоді й донині як Морського Лева.

Нащадки князя Лимонда поділяли його погляд на світ. За рідкісними винятками, вони дбали про власне місто і господарство, уникаючи втручатися в незліченні війни дрібних королів, а згодом і у справи семи великих королівств. “Вирій боронить наші спини, — якось сказав князь Єремія Вишестраж, — і тим дарує нам волю дивитися у великий світ, у море і землі за ним”. Споглядаючи великий світ і будуючи дедалі більше кораблів для захисту своєї торгівлі, князь Єремія подвоїв багатство міста. Син його Язон збільшив батькові статки ще вдвічі, а до того надбудував Вишестраж на сотню стоп угору.

Коли прийшли андали, Вишестражі були серед найперших володарів Вестеросу, хто ґречно привітав їх у себе. “Війни псують торгівлю”, — мовив князь Доріан Вишестраж, а тоді спекався двадцятирічної дружини, матері його дітей, і узяв за нову дружину андальську принцесу. Його онук, князь Дамон (Добровірний), був першим, хто прийняв Святу Віру. На честь нових богів він збудував перший септ у Старограді та ще шість деінде у своїх маєтностях. Коли князь помер від запалення у животі, септон Робесон став намісником при його новонародженому синові, порядкував справами князівства наступні двадцять років, а згодом зробився першим верховним септоном. Хлопчик, якого він виростив і вивчив — князь Трістон Вишестраж — вимурував Зоряний Септ на честь покійного по його переставленні у кращий світ.

У наступні століття Староград беззаперечно став головним осередком Святої Віри для всього Вестеросу. У палатах Зоряного Септу, мурованих з темного мармуру, довга низка верховних септонів вдягала кришталевий вінець (перший з яких подарував Вірі син князя Трістона — князь Баріс), говорила голосом Седмиці на землі й очолювала мечі Войовників Віри та серця всіх боговірних від Дорну до Перешийка. Староград перетворився на святе місце Віри; чимало палких прочан обох статей приходили до міста помолитися у септах, каплицях та інших святинях. Без сумніву, ці тісні зв’язки з Седмицею були однією з причин, чому Вишестражі часто-густо лишалися осторонь численних війн дому Теплич.

Але Свята Віра була не єдиним братством, яке розквітло за товстими мурами Старограду під захистом Вишестражів. За тисячі років перед тим, як перший септ розчахнув двері, місто дало притулок Цитаделі, куди хлопчики та юнаки з усього Вестеросу приходили навчатися наук, гострити розум і кувати ланцюги маестрів. Ніде в світі немає величнішого осередку знання та вченості.

Походження Цитаделі оповите мало не такими ж таємницями, як і походження самих Вишестражів. Загалом книжники приписують заслугу її заснування другому синові Утора у Вишестражі — принцові Перемору Покручу. Хворобливий хлопчик, народжений з сухою рукою та зігнутою спиною, Перемор майже все своє недовге життя не залишав ліжка, проте відчував нездоланну спрагу до знань про світ за вікном своєї опочивальні. По втамування своєї спраги він звернувся до мудрагелів, учителів, жерців, цілителів, співців, а на додачу до них запросив і кількох чаклунів, алхіміків та ворожбитів. Кажуть, принц не мав більшої насолоди в житті, ніж слухати, як ці вчені мужі сперечаються один з одним. Коли ж Перемор помер, його брат король Урігон жалував “Переморовим приймакам” велику ділянку землі при березі Медовухи, щоб вони мали де оселитися і продовжували навчати, навчатися та дошукуватися правди. Так зрештою і сталося.

До початку Аегонового завоювання Староград був поза всякі сумніви найвеличнішим містом на всьому Вестеросі — найбільшим, найбагатшим, найлюднішим, де гніздилися одразу і віра, і вченість. Ба і його могла спіткати та сама доля, що Гаренгол, якби не близька дружба між Вишестражем і Зоряним Септом — бо саме верховний септон переконав князя Манфреда Вишестража не опиратися Аегонові Таргарієну та його драконам, а натомість відчинити браму при наближенні Завойовника і скласти йому присягу вірності та покори.

Відвернена таким чином ворожнеча все ж спалахнула за покоління, під час кривавої боротьби між Вірою та другим сином Завойовника — королем, влучно кликаним Маегором Лютим. Верховний септон перших років Маегорового королювання був родичем Вишестражів у шлюбі останніх. Його нагла смерть року 44-го по А.З. — невдовзі після погроз короля Маегора у гніві спалити Зоряний Септ драконовим вогнем через те, що його пресвятість наклав прокляття на наступні після першого шлюби короля — сталася саме своєчасно, бо дозволила князеві Мартину Вишестражу відчинити браму, перш ніж Балеріон та Вхагар випустять на місто вогонь.

Все ж таки занадто раптова смерть верховного септона року 44 по А.З. збурила чимало підозр, і поголос про вбивство не вщухає до сього дня. Хтось вважає, що його пресвятість прибрав його власний брат — пан Морган Вишестраж, очільник Синів Воїна у Старограді (не можна заперечити, що пана Моргана єдиним з усіх Синів Воїна пробачив король Маегор). Інші підозрюють незаміжню тітоньку князя Мартина, панну Патрицію Вишестраж, хоча єдиним підґрунтям їм служить віра, що отрута — то жіноча зброя. Існує припущення, що верховного септона прибрали не без участі Цитаделі, але воно здається аж занадто притягнутим за вуха.

<<< Світ льоду та вогню