Верховинні роди
Роди північних верховин уславлені повагою до законів гостинності. Дрібні князьки, що очолюють ті роди, змагаються один з одним, хто щедріше та пишніше вшанує дорогого гостя. Верховинні роди — розселені на гірських узвишшях та полонинах за вовчою пущею, а також по берегах Крижаної затоки і деяких річок Півночі — присягають на вірність Старкам, але їхні недоречні незгоди в часи минулі нерідко змушували князів зимосіцьких, а перед ними і Королів Зими, надсилати збройні загони у гори для придушення кривавого розбрату (про що збереглася пам'ять у таких піснях, як “Чорні шишки” та “Вовки серед гір”) або викликати вождів до Зимосічі для суперечок перед своїм судом.
Наймогутнішим серед північних родів вважається рід Вуль — риболовів, що мешкають уздовж берегів Крижаної затоки. Ненависть їхня до дичаків зрівняється хіба з їхньою ж ненавистю до залізняків, які часто налітали на береги затоки, палили їм маєтності, забирали врожай, а дружин та доньок обертали на робів і дружин з солі. Великі шматки Каменястого берега, Ведмежого острова, Змієвого Рогу, півострова Кракен у той чи інший час перебували під залізняцькою владою. А півострів Кракен, найближчий до Залізних островів, і поготів міняв господарів так часто, що чимало маестрів вважають його мешканців за кров'ю ближчими до залізняків, ніж до північан.
Літописи Півночі твердять, що Родрік Старк забрав Ведмежий острів у залізняків, вигравши його в борцівському двобої; це може бути і правда з огляду на те, як часто королі Залізних островів мусили доводити своє право носити вінець плавникового дерева власною силою та мужністю. Поміркованіші вчені піддають це твердження сумнівові, вважаючи, що коли якась “боротьба” і мала місце, то велася вона гострим словом замість дужих рук.