Королівства першолюдей
Непоєднаність дорнійців під єдиною рукою очевидно постає навіть з найстаріших джерел. Великі відстані між купками поселень, тяжкі переходи через палючі піски та кам'янисті гори відділяли кожну невеличку спільноту від усіх інших і сприяли появі численних дрібних володарів, з яких більш як половина з часом почала величатися королями. Певна річ, дрібні корольки існували по всьому Вестеросі, та навряд чи де їх траплялося так багато (і таких дрібних), як у Дорні за часів першолюдей.
Ми навіть не намагатимемося розповісти про всіх. Більшість корольків правили у володіннях таких крихітних або звойованих на такий недовгий час, що і згадки у літописах не вислужили. Деяких найбільших, щоправда, таки варто згадати, бо вони пустили глибокі корені та заснували роди, які пережили тисячоліття.
При гирлі Бистрогону на острові, де ця ревлива та бурхлива річка розтікається і стрічає море, поставив свій замок дім Дейн. Кажуть, що перших Дейнів привів до місця сліпучий слід зірки, що падала з неба; там вони знайшли камінь чародійної сили. Нащадки їхні згодом правили у західних горах багато століть Королями-на-Бистрогоні та володарями Зорепаду.
Вранішній Меч
Дейни у Зорепаді є одним з найстаріших владних домів у королівствах Семицарства; слава їхня походить чи не головним чином від спадкового меча, нареченого Світанком, і воїнів, які ним володіли. Походження меча губиться у казках сивої давнини; вірогідно, Дейни носять його вже тисячі років. Ті, хто мав честь оглянути цю зброю, кажуть, що вона зовні аж ніяк не схожа на валірійський булат, бо не тьмяно-сіра, а бліда, наче молочне скло; але іншими властивостями — от як як неймовірна міцність і гострота — меч дуже нагадує клинки валірійського булату.
Чимало вельможних домів мають спадкові мечі, які передаються головним чином від попереднього голови дому до наступного. Подеколи, от як серед Корбреїв, володар може віддати меч синові чи братові у володіння довіку, але по смерті мечника клинок завжди повертається до князя владного дому. Але Дейни мають інший звичай. Хто носить Світанок, той завжди має титул Вранішній Меч, а носити його може тільки лицар дому Дейн, якого завважать за гідного такої честі.
З цієї причини усі Вранішні Мечі уславилися лицарськими звитягами по королівствах Семицарства. Чимало хлопчиків потай мріють бути синами Зорепаду, щоб спробувати здобути казковий меч та відповідний титул. Найуславленішим з усіх був пан Артур Дейн, найвправніший воїн Королегвардії короля Аериса ІІ, який розгромив Братство Королівської Пущі та здобув славу на всіх турнірах і бугуртах, де з'являвся. Він шляхетно загинув разом з присяжними братчиками наприкінці Повстання Роберта — кажуть, його вбив у двобої князь Едард Старк. По тому на знак поваги до стятого супротивника князь Старк повернув Світанок до Зорепаду родичам пана Артура.
На північ та схід, за великою прогалиною в горах, що надає найкоротший і найлегший прохід з Дорну до Обширу, врізали собі столець у кам'янисті схили понад тим проходом князі дому Раріг. Столець став відомий під назвою Небосяг, бо ж сидить на високому сідалі й сягає неба високими кам'яними вежами. За старих часів прохід, який охороняється тим замком, був відомий як Широкий Шлях (а нині ми знаємо його як Великокняжий Прохід), тому Рароги щедро наділили себе пишними титулами володарів у Небосязі, панів на Широкому Шляху, Королів-Скель-та-Неба.
Схожим чином далі на схід, де гори збігають до Дорнійського моря, у високих долинах та на зелених узніжжях крутих схилів затвердив свою владу дім Крицак, а заразом і захопив Кам'яний Шлях — другий з двох великих проходів у Дорн (далеко крутіший, вужчий і зрадливіший, ніж Широкий Шлях на заході). Добре захищені, порівняно плодючі землі їхнього дідицтва поросли рясними лісами, мали під собою коштовні поклади заліза, цини та срібла, чим і зробили Крицаків найбагатшими та наймогутнішими з дорнійських королів. Володарі дому Крицак, прийнявши титули “Крулекров, пан на Кам'яному Шляху, Господар-на-Зелених-Горбах та верховний король дорнійський”, свого часу правили північним Дорном від гірських володінь дому Вил до витоків Зеленокрівці… хоча їхні намагання схилити інших дорнійських королів під свою руку нечасто мали успіх.
За часів першолюдей існував і другий верховний король — суперник згаданого першого. Він правив у великому курганному острозі, оточеному частоколом, на південному березі Зеленокрівці побіля Лимонника, де річка втікає до Літнього моря. То було незвичне королювання, бо коли король помирав, його наступника обирали з десятку вельможних родин, що сиділи уздовж річки або на східному морському узбережжі. Доми Перебрід, Скойко, Схов, Ручай, Шкаруп, Бакаль, Бурогір і Драпач — усі свого часу породили королів, що правили з високих палат серед лимонних дерев. Та зрештою сей непересічний звичай помер, коли суперечка навколо виборів посварила згадані доми і напустила їх війною один на одного. Ціле покоління тривали чвари, три старі родини зникли з лику земного, а колись могутнє річкове королівство розкололося на тузінь дрібних дідицтв, що заходилися сваритися далі.
Існували у Дорні й інші невеличкі королівства — у глибоких пісках, серед високих гір, уздовж солоних берегів, на островах та Зламаній Руці. Але не бувало, щоб якесь із них піднеслося у владі та шані так, як Дейни у Зорепаді, Рароги у Небосязі та на Широкому Шляху, і нарешті Крицаки у Крицаку.