Дорн проти драконів

<<< Світ льоду та вогню

З усіх тяжких випробувань, що припали на долю дорнійців, жодне не було тяжчим, ніж навала Аегона Завойовника з сестрами. Чимало звитяг скоїли дорнійці на війні, і чимало сліз пролили по загиблих, бо ціна перемоги не була дешевою. Зате Дорн єдиним з усіх семи королівств Вестеросу лишився незалежним від дому Таргарієн, відбивши численні спроби самого Аегона, його сестер та їхніх наступників зігнути коліна дорнійців перед Залізним Престолом.

Дорнійці не спокусилися дати Таргарієнам жодної великої битви і не спробували пересидіти пришестя драконів у своїх твердинях, бо Мерія Мартел, велика княгиня дорнійська за часів Завоювання, не знехтувала наукою, вивченою іншими володарями на Полум’яному Полі, в Останньому Штормі та в замку Гаренгол. Натомість, коли Аегон обернув погляд на Дорн року 4-го по А.З., дорнійці просто зникли з очей драконів.

Перший напад на Дорн очолила королева Раеніс; вона швидко заходилася підкорювати панські столи Дорну, спалила Накот верхи на Мераксес, відвідала Сонцеспис. Тим часом Аегон та князь Тирел долали запеклий опір гірського панства у Великокняжому Проході. Дорнійські захисники чигали на таргарієнівських вояків за кожним каменем, зненацька нападали з засідок, а тоді хутко ховалися у скелях, щойно бачили зліт дракона. Чимало вояків князя Тирела загинуло від спеки та спраги, долаючи шлях до Геєнни. А хто все-таки дістався того замку, знайшов його порожнім — усі Уллери з чаддю зникли.

Аегон мав трохи більше успіху, але і спротиву майже не зустрів — хіба що побіжно при облозі Крицака, де йому протистояла купка стариганів, хлопчаків та жінок. Покинуто було навіть Небосяг — велику твердиню Рарогів. Над мурами Примар-Горба — стольця дому Толан, розташованого на білому крейдяному пагорбі понад Дорнійським морем, — Аегон побачив корогву з примарою Толанів і отримав звістку, що князь Толан висилає проти нього поборника на двобій. Аегон зарубав поборника мечем Чорножаром і негайно дізнався, що то був божевільний блазень князя Толана, а сам Толан разом із чаддю зник з замку. Згодом Толани взяли собі новий знак — дракона, що кусає власний хвіст, зеленого на золоті у пам’ять про кольори вбрання відважного блазня.

Тим часом наступ князя Ориса Баратеона Кістяним Шляхом скінчився страшною поразкою. Сторожкі та хитрі дорнійці дощем сипали каміння, стріли та сулиці з висот, ночами різали варту та вояків уві сні, а зрештою загородили Кістяний Шлях і ззаду, і спереду. Князя Ориса забрав у полон князь Вил; з ним потрапили у бранці чимало короговних панів та лицарів. Кілька років усі вони лишалися в неволі, аж доки їх не викупили за їхню вагу золотом року 7-го по А.З. Але навіть тоді їх повернули позбавленими мечових долонь, щоб жоден більше не здійняв зброї проти Дорну.

Все ж, коли не рахувати опору на Кістяному Шляху, дорнійці просто віддали усі свої твердині; пани відмовилися захищати свої замки, але і на коліна не стали. Те саме сталося в Сонцесписі, коли туди нарешті дісталися Таргарієни. Велика княгиня Мерія (котру вороги дражнили “Жовтою Жабою Дорнійською”, а дорнійці донині шанують як величну захисницю рідної землі) теж зникла без сліду в пісках. Королева Раеніс та король Аегон зібрали таке-сяке двірське панство та посадовців, яких вдалося знайти, оголосили себе переможцями і взяли Дорн під руку Залізного Престолу. Князя Росбі поставили правити у Сонцесписі, князя Тирела — на чолі війська, яке мало придушувати бунти, а Таргарієни повернулися до Король-Берега на спинах драконів. Та заледве вони ступили ногою до стольного міста, як Дорн знову повстав, і то вражаюче швидко. Залоги повирізали до ноги, лицарів-очільників узяли на тортури. Серед дорнійського панства виникла така собі гра — змагатися, котрий з полонених лицарів проживе довше, коли від нього відніматимуть шмат за шматом.

З ЛІТОПИСІВ АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА СТОСОВНО ВИКИДУ З СОНЦЕСПИСУ

Князь Росбі, каштелян у Сонцесписі та Оборонець Пісків, скінчив життя у легший спосіб, ніж решта. Коли дорнійці вдерлися з тіньового міста до замку і повернули його собі, каштеляна зв’язали по руках та ногах і відтягли на Спис-Башту, де його виштовхала з вікна сама велика княгиня Мерія, хоч і похила вже літами для такої справи.

Князь Харлан Тирел, узявши з Геєнни усю її залогу, рушив на захоплення Вайфу та відновлення влади у Сонцесписі, але невдовзі зник у пісках з усім військом, і ніхто про нього більше не почув. Мандрівники тими краями бачили, як інколи вітер змітає пісок з кісток та шматків лицарської броні; проте піщані дорнійці, які всеньке життя блукають у глибокій пустелі, завважують, що в пісках поховано вбитих за тисячоліття різних битв, і хтозна, з якого часу насправді походять згадані кістки.

Війна проти дорнійців запалала з новою силою після звільнення Ориса Баратеона та інших безруких панів, бо король Аегон рішуче налаштувався на помсту. Таргарієни випустили драконовий вогонь і заходилися палити непокірні замки знову і знову. У відповідь дорнійці відповіли власним вогнем — надіслали на півострів Пізьма року 8-го А.З. потугу, яка підпалила половину Мокрохащів, пограбувала та знищила півдесятка містечок і сіл. Ворожнеча ставала дедалі запеклішою; 9 р. А.З. ще більше дорнійських замків охопило драконове полум’я. За рік дорнійці відповіли — надіслали військо під проводом князя Рарога, яке захопило і спалило великий порубіжний замок Щебіт, забрало в полон усе панство та захисників, а інше військо на чолі з паном Джофрі Дейном підступило під самий мур Старограду, випаливши та вирізавши лани й села навколо.

І знову Таргарієни вдалися до драконів, напустивши усю їхню нелюдську лють на Зорепад, Небосяг та Геєнну. Але саме в Геєнні дорнійці здобули свою найвеличнішу перемогу проти Таргарієнів. Важка стріла з метавки-скорпіона прошила око Мераксес; велика дракониця і її наїзниця-королева впали з неба. У смертних корчах дракониця зруйнувала найвищу вежу замку та частину муру. Тіло королеви Раеніс не повернулося до Король-Берега.

З ЛІТОПИСІВ АРХІМАЕСТРА ГІЛЬДАЙНА

Чи пережила Раеніс Таргарієн свою драконицю — про те досі тривають вчені суперечки. Дехто каже, що вона впала з сідла і розбилася на смерть, а інші — що її розчавила Мераксес у замковому дворищі. Повідомляють також, що королева пережила падіння дракона і сконала у повільних муках на тортурах у підземеллях Уллерів. Справжні обставини цієї загибелі, певно, сховані назавжди, тож вважається, що Раеніс Таргарієн, дружина та сестра короля Аегона І, зникла безвісти у Геєнні, що в Дорні, року 10-го по Аегоновім Завоюванні.

Наступні два роки згодом назвали роками Драконової Люті. Розчавлені горем за коханою сестрою, король Аегон та королева Візенья заходилися палити кожен замок, фортецю і паланку в Дорні… за винятком Сонцеспису та його тіньового міста — а чому саме так, люди намагаються зрозуміти донині. У Дорні кажуть, буцімто Таргарієни боялися, що велика княгиня Мерія купила в Лисі якісь таємні способи знищення драконів.

Втім, архімаестер Тімотій робить у своїй праці “Здогади” вірогідніше припущення: Таргарієни сподівалися налаштувати решту Дорну, яка зазнала жахіть і спустошення, проти Мартелів, яким дісталася легша доля. Коли це правда, тоді легко пояснити листи до княжих домів Дорну від панів Порубіжжя; вони намагалися переконати дорнійців, що Мартели їх зрадили, купили собі безпеку в Таргарієнів за рахунок решти Дорну, і закликали скласти зброю.

Хай там як, по тому почалася остання — і найбезславніша — частина Першої Дорнійської Війни. Таргарієни призначили винагороду за голови дорнійського панства, і з півдесятка, коли не більше, було вбито охотниками — хоча лише двоє дожили отримати обіцяну винагороду. Дорнійці відповіли тією ж монетою, розпочавши довгу низку безжальних убивств. Навіть у серці Король-Берега ніхто не почувався убезпеченим. Князя Зруба удавили в бурдеї, на самого короля Аегона тричі нападали за різних нагод. Напосілися і на королеву Візенью з супроводом; двійко її стражників загинуло, перш ніж вона власноруч стяла останнього негідника Темною Сестрою. Найгірше сталося від рук Вила, господаря у Вилі, чиї справи нам тут не личить переповідати; вчинене ним лихо пам’ятають і досі, а надто у Оленичах та Стародубі.

Дотоді Дорн перетворився на випалений і спустошений край, суцільну руїну; але дорнійці уперто ховалися та нападали з тіні, відмовляючись ставати на коліна. Навіть простолюд не бажав кидати спротиву і платив за те криваву данину. Коли велика княгиня Мерія пішла з цього світу 13 р. А.З., престол посів її син — немолодий і недужий князь Німор. Йому війна вже остогидла далі нікуди, тож новий володар надіслав до Король-Берега посольство на чолі з власною донькою, князівною Дерією. Посольство везло з собою череп Мераксес як подарунок королю. І посольство, і подарунок прийняли поганенько — зокрема королева Візенья та князь Орис Баратеон, — а князь Дубосерд навіть закликав віддати Дерію у найгірший бурдей міста на забаву кожному, хто забажає. Але король Аегон про таке свавілля і чути не хотів; натомість він прийняв і вислухав послів.

За словами Дерії, Дорн бажав миру — але миру двох королівств, яким обридла війна, не миру між покірним слугою та зверхнім паном. Чимало вельмож відмовляли його милість від такого рішення; слова “жодного миру без покори” часто чулися тоді у палатах Аегон-Тверді. Говорили, що король виглядатиме слабким, якщо погодиться на такі умови, ще й розлютить панство Обширу та штормового краю, яке зазнало найтяжчих втрат у війні.

Майже переконаний, за численними свідченнями, король Аегон збирався вже відмовити, коли князівна Дерія поклала йому до рук особистого листа від батька, великого князя Німора. Аегон прочитав листа на Залізному Престолі; кажуть, коли він з нього підвівся, то капотів кров’ю з долоні, якою стиснув гострі бильця. Листа він спалив власноруч і негайно відбув на спині Балеріона на Дракон-Камінь. Повернувшись наступного ранку, король погодився на мир і підписав угоду.

Що було в тому листі, ніхто не знає і зараз, хоча здогадок висувалося чимало. Чи не відкрив Німор, що Раеніс досі жива, скалічена та зламана, і що він ладен припинити її муки, якщо Аегон стримає лють? Чи не було листа зачаровано химерними чарами? Чи не погрожував князь на всі гроші Дорну винайняти Безликих, щоб убити сина та спадкоємця Аегона — юного Аеніса? Напевне, ці питання назавжди лишаться без відповідей.

Наслідком став мир, який тривав упродовж усіх негараздів з Королем-Стерв’ятником і навіть далі. Звісно, розпочиналися і вщухали нові дорнійські війни, та й у мирні часи наскочники з Дорну не гребували спускатися з Червоних гір у пошуках здобичі в багатих зелених землях на північ і захід.

Ще одна нагода порушити мир сталася, коли великий князь Кворен Мартел приєднався разом з дорнійцями до війни на боці Тріархії, яка боролася проти принца Даемона Таргарієна і Морського Змія за острови Пороги. Під час “Танку драконів” обидві ворожі сторони загравали з Дорном, але великий князь Кворен відмовився брати участь у війні. “Дорн вже танцював з драконами раніше, — буцімто сказав він у відповідь на лист від пана Отто Вишестража. — Краще я спатиму зі скорпіонами”.

Донька великого князя Кворена трималася іншої думки. Велика княгиня Аліандра сіла на престол у юному віці й завважила себе за нову Німерію. Вогняного норову дівчина заохочувала своє панство та лицарство показувати хоробрість і здобувати її ласку тим, що набігати на Порубіжжя з вогнем та мечем. Але при тому вона показала велику прихильність до князя Алина Веларіона, коли той прибув до Сонцеспису в свою першу велику подорож, і потім знову, коли він повертався з Західного моря.

І все ж таки вічний мир остаточно виявився не вічним тільки тоді, коли на престол сів король Даерон І — і ми знаємо, яку ціну було за те сплачено. Завоювання Дорну Юним Драконом було блискучою звитягою, належно оспіваною в думах та казках, але тривало воно ледве одне літо і коштувало багато тисяч життів, серед них і життя самого короля, такого молодого та зухвалого. Поновлювати мир з дорнійцями довелося братові й наступникові Даерона — королю Баелору І Блаженному, і теж зависокою ціною.

Пізнішу спробу короля Аегона IV Негідного загарбати Дорн не варто і обговорювати — така то була дурна витівка, що скінчилася ганебним приниженням. Аегонів син, король Даерон ІІ Ласкавий, нарешті привів Дорн до держави… але не залізом та вогнем, а мечами, зробленими з пергамену, привітними посмішками і кількома влучними шлюбами. Була досягнута урочиста домовленість, що великі князі дорнійські збережуть своє титулювання, усі привілеї та верховенство у Дорні його власних законів і звичаїв.

У наступні роки Дорн виступив близьким союзником дому Таргарієн; Мартели вірно стояли за престол проти самозванців-Чорножарів і надіслали списні рушення проти Дев’ятишагових Королів на Порогах. Їхню непохитну вірність винагородив принц Дракон-Каменя і спадкоємець Залізного Престолу Раегар Таргарієн, коли взяв за дружину князівну Елію Мартел і народив з нею двох дітей. Якби не божевілля Раегарового батька, Аериса ІІ, одного дня державою міг би правити володар дорнійської крові… але буремні події Повстання Роберта передчасно скінчили життя принца Раегара, його дружини та нащадків.

<<< Світ льоду та вогню