Андали на заході

<<< Світ льоду та вогню

Книжкові розділи про західний край та Ланістерів доповнено розширеним авторським текстом з його особистого сайту: World of ice and fire sample

До західного краю андали дісталися пізно — за багато років по тому, як захопили Долину і скинули у порох королівства першолюдей у річковому краю. Перший андальський ватажок, що повів військо схилами західних гір, зустрів кривавий кінець від рук короля Тибольта Ланістера, який отримав від ворогів співзвучне з ім’ям прізвисько Лютобіль (на диво, не “Золотий” і не “Лев”), бо і вдруге, і втретє вчинив з ними так само. Але коли на заході почали з’являтися все нові й нові андали дедалі численнішими загонами, король Тиріон ІІІ та його син Герольд ІІ побачили перед собою примару майбутнього лиха.

Замість намагатися спинити загарбників, ці мудрі королі влаштували шлюби наймогутніших андальських отаманів з доньками великих домів заходу. Маючи вдосталь остороги і добре знаючи, що сталося у Долині, вони подбали отримати за свою щедрість належну ціну — забрали собі у вихованці синів та доньок андальського панства для служби у Кастерлі-на-Скелі зброєносцями, чашниками… і заручниками також, аби попередити можливу зраду батьків.

Ось у який спосіб королі Ланістери перетворили ворогів на вірних друзів. Майже усі, за рідкісними винятками, андальські ватажки дотрималися присяг, і коли їхні сини виросли та змужніли, то стали непохитним короговним панством королів Скелі, бо виросли серед Ланістерів, і в жилах їхніх “вже текла золота кров”, як роздратовано прохопився один зневірений андальський батько. Від таких союзів народилося чимало вельможних домів, серед них Ясти, Листоброди, Парени, Дорохи, Марбранди, Бракси, Серети, Гострополі та Кіндали.

У старі дні Ста Королівств дрібні корольки часто-густо правили у маєтностях, які простягалися рівно настільки, скільки око бачило з замкового муру, і невпинно точили криваві війни один проти іншого. Тим часом західний край жив порівняно мирно та заможно під рукою королів Скелі. Головна загроза заходові надходила ззовні.

Ланістерівське узбережжя завжди лежало до Залізних островів ближче, ніж будь-яке інше королівство, і багатство Ланіспорту та його торгівлі не припиняло спокушати наскочників з тих зловісних островів. Війни між західняками та залізняками спалахували мало не кожне покоління, і навіть у мирні часи залізяни приходили з наскоками по здобич та дружин з солі. На півдні захищати узбережжя віддавна допомагав Файний острів; його володарі Файяни уславилися запеклою ненавистю до залізного роду.

Зрештою володіння Ланістерів простяглися від західних берегів до витоків Червонозуба та Переката, позначені пересувом попід Золотим Зубом, і від південного узбережжя Залізняцької затоки до узграниччя Обширу. Нинішні кордони західного краю збереглися тими самими, які мало королівство Скелі перед Полум’яним Полем, коли Лорен Ланістер (Лорен Останній) став на коліна королем, а підвівся князем. Але у дні минулі вони гуляли вільніше, надто на півдні, де Ланістери часто змагалися за землі з Тепличами у Вирії, та на сході, де точилися війни з численними королями на Тризубі.

Найбільше захід уславився своїми золотими та срібними копальнями. Рудні жили тягнуться глибоко та широко; існують копальні, в яких риють вже кілька тисяч років, а спорожнити досі не можуть. Ломас Довгоступ оповідає, що навіть у далекому Асшаї-коло-Тіні є купці, які питали його, чи справді “Лев’ячий Князь” живе у палаці зі щирого золота, а смерди збирають золото, просто зорюючи лани. Золото заходу широко розповсюдилося світом; наскільки відомо маестрам, у цілому світі немає копалень, багатших за Кастерлі-на-Скелі.

У стародавні часи Валірійське Вільноземство палало такою жагою до коштовних металів, що втамувати її могли хіба що багатства західного краю. Проте немає жодних свідчень про зв’язки драконовладців минувшини з володарями Скелі — ані Кастерлі, ані Ланістерами. Септон Барт намагався будувати припущення, посилаючись на один зниклий валірійський уривок, буцімто чародії Вільноземства провістили, що золото Кастерлі-на-Скелі спричинить їхню загибель. Щоправда, септон Барт занадто часто вдавався до пророцтв і напівказок, намагаючись розгадати таємниці минулого; зараз ми знаємо, що пророцтво в найкращому випадку є непевним та неточним, а в найгіршому — оманою та брехнею. Архімаестер Перестан висунув інше — і то вірогідніше — припущення, що валірійці у давні часи досягали Старограду, але якесь велике лихо чи примха долі, що там сталися, змусили їх надалі цуратися Вестеросу.

<<< Світ льоду та вогню