Аерис І
Перед тим, як обійняти престол року 209 по А.З., другий син Даерона, принц Аерис, ніколи не думав, що стане королем, і винятково погано пасував до правління державою. Хоча у свій спосіб Аерис був людиною освіченою, та цікавили його головне укриті столітнім пилом книжки про стародавні пророцтва та вищі таїнства. Одружений з Аелінорою Пенроз, він ніколи не показував бажання породити від неї дитину, а за чутками навіть не спромігся здійснити шлюб на ложі. Мала рада короля, побиваючись за долею держави, без надії сподівалася, що королю просто не до смаку щось у його дружині, а відтак закликала розірвати шлюб і взяти іншу королеву. Та король і чути не хотів.
Від самого початку Аерисові І, який вдягнув королівського вінця під час Великої Весняної Пошесті, дісталося королівство, стривожене численними негараздами. Ледве пошесть почала згасати, як володар Залізних островів Дагон Грейджой вислав залізянські лодії плюндрувати береги західного моря від півночі до півдня. А тим часом за вузьким морем Лихий Булат виплітав змови разом з синами Даемона Чорножара. Напевне, все це і спонукало Аериса звернутися по допомогу до Бріндена Водограя і поставити його Правицею.
Щоправда, кажуть і таке, що вірогіднішою причиною злету Кровокрука до влади було захоплення Аериса таємними знаннями і стародавніми писаннями, на яких Водограй знався не гірше за короля; вивчення вищих таїнств Кровокруком вже тоді не було таємницею. Кровокрук і перед тим досяг значного становища при дворі, та навряд чи хто чекав, що Аерис віддасть йому уряд Правиці. Коли це сталося, між королем та його братом, принцом Маекаром, спалахнула сварка, бо принц чекав цього уряду для себе. Відтак принц Маекар залишив Король-Берег і наступні роки просидів у Перелітку.
Кровокрук виявився не лише здібним Правицею, але ще й таким шепотинником, що перевершив саму пані Мерзарію. Дехто вважав, що він разом зі зведеною сестрою та коханкою, Шієрою Морською Зіркою, вдається до чар, щоб видобувати таємниці. Поширилася примовка про його “тисячу очей і ще одне”; по всіх усюдах і чесні, й підлі заповзялися підозрювати сусідів та приятелів у шпигунстві на службі Кровокрука. Але ж Аерис таки мав потребу в шпигунах, з огляду на біди, що спіткали державу після Великої Весняної Пошесті. Настало літо, а з ним посуха, що тривала довше за два роки. Чимало людей винуватили короля, але ще більше — Кровокрука. Жебрущі брати проповідували зраду, лицарі й пани теж не пасли задніх. А були й такі, хто шепотів особливу зраду: що Чорний Дракон ще повернеться з-за вузького моря і посяде належний йому за правдою престол.
У серці спроб збурити нове повстання знаходився князь Гормон Пик. За помітну участь у Першому Повстанні Чорножара Пика позбавили двох з трьох замків-стольців, які його дім тримав протягом століть. Після посухи та Великої Весняної Пошесті князь Гормон переконав найстаршого живого сина Даемона Чорножара — Даемона Молодшого — перетнути вузьке море і спробувати щастя у змаганні за престол.
Змова визріла року 211 по А.З. на весільному турнірі у Білостін'ї — великому замку, зведеному князем Маслоплавом поблизу Божого Ока. То був той самий Маслоплав, що колись служив Даеронові Правицею, доки король не звільнив його на користь князя Сіноброда за підозрілу неспроможність дати ради Даемонові Чорножару наприпочатку повстання. У Білостін'ї під приводом святкування шлюбу князя Маслоплава та турнірних змагань зібралося чимало князів і лицарів, що поділяли бажання опинитися поблизу престолу, коли його здобуде Чорножар.
Якби Кровокрук не мав серед змовників свої очі та вуха, Даемон Молодший міг би розпочати прикру колотнечу просто у серці річкового краю. Але ще до кінця турніру Правиця з'явився попід мурами Білостін'я з власним військом, і Друге Повстання Чорножара скінчилося, не встигши навіть початися. Гормон Пик був серед тих змовників, яких по придушенні спроби бунту негайно стратили, а інші — от як князь Маслоплав — зазнали тяжких втрат земель та замків. Що ж до Даемона, він прожив ще кілька років заручником у Червоному Дитинці. Дехто дивувався, навіщо тримати його в полоні, але причина була проста і розумна — його наступний брат Гаегон аж ніяк не міг оголосити престол своїм, поки Даемон лишався живим.
Сни та мрії Даемона Молодшого про королівський престол добре відомі, як і відмова Лихого Булата підтримати його у намаганнях той престол здобути. Але чому саме Лихий Булат відмовився стати за сина, хоча стояв за його батька — про те чимало посперечалися у палатах Цитаделі. Дехто вважає, що Молодий Даемон та князь Гормон не змогли переконати Лихого Булата у доцільності своїх задумів, і правду кажучи, думка ця є небезпідставною: Пик був глухий до слів розуму в намаганнях помститися і забрати назад втрачені замки, а Даемон був самовпевнено переконаний, що переможе попри все на світі. Але кажуть також, що Лихий Булат був надто суворий вояк, знати нічого не бажав, крім війни, і геть не довіряв Даемоновим снам, любові до музики та вишуканих речей. Хтось кривить брову і на занадто ніжні стосунки Даемона з юним князем Глушняком, припускаючи, що саме вони стурбували Аегора Водограя і завадили йому надати юнакові свою підтримку.
Отже, Друге Повстання Чорножара від початку зазнало ганебної поразки. Але так ставалося не завжди. Року 219 по А.З. Гаегон Чорножар та Лихий Булат розпочали Третє Повстання Чорножара. Про вчинені у ньому звитяги, добрі й лихі, нам добре відомо: як Маекар очолив боротьбу проти бунтівників, що скоїв Аеріон Ясножар, яку мужність виявив наймолодший Маекарів син, як удруге билися Кровокрук та Лихий Булат. Самозванець Гаегон І Чорножар сконав опісля битви; його підступно вбили, хоч він і склав меча. Але Аегор Водограй — Лихий Булат — потрапив у полон живим і був привезений до Червоного Дитинця в кайданах. Дехто вважає, що якби його там-таки поклали під меч, як наполягали принц Аеріон та Кровокрук, то намагання Чорножарів ще тоді скінчилися б остаточно.
Але так не сталося. Лихого Булата судили і визнали винним у державній зраді, але король Аерис зглянувся на його життя і наказав доправити до Стіни — доживати решту днів братчиком Нічної Варти. Милість короля виявилася нерозважливою, бо Чорножар мав чимало спільників при дворі, з яких знайшлося чимало раденьких прошепотіти кілька слів у потрібне вухо. Корабель, що віз Лихого Булата з десятком інших бранців, захопили у вузькому морі дорогою до Східної-Варти-біля-Моря; Аегора Водограя звільнили і повернули до “Золотої Дружини”. Ще рік не добіг кінця, а він вже коронував у Тироші старшого сина Гаегона королем Даемоном ІІІ Чорножаром і поновив ворожнечу проти короля, що зберіг йому життя після зради.
Король Аерис сидів на Залізному Престолі ще майже два роки, доки не помер своєю смертю року 221 по А.З.
Протягом свого правління його милість визнав цілу низку спадкоємців, хоча жоден не був його власною тілесною дитиною. Аерис помер бездітним, так і не здійснивши свій шлюб. Його брат Раегель, третій син Даерона Ласкавого, помер ще раніше, вдавившись пирогом з миногами на бенкеті року 215 по А.З. Син принца Раегеля, Аелор, став новим принцом Дракон-Каменя та спадкоємцем престолу, але теж помер за два роки, вбитий внаслідок недоладної випадковості рукою власної сестри-близнючки та дружини Аелори за обставин, що лишили її у невтішній журбі. (Сумно казати, але і сама Аелора згодом наклала на себе руки після свавільного нападу трьох негідників під час веселощів у личинах; тих трьох історія знає під прізвиськами Щур, Яструб та Кнур.)
Останнім спадкоємцем, якого Аерис визнав перед смертю, був той, хто і посів престол після нього — єдиний живий брат короля, принц Маекар.