Аегон IV

<<< Світ льоду та вогню

По смерті свого батька року 172 по А.З. принц Аегон, Четвертий тако наречений, нарешті опинився на престолі, якого жадав ще хлопчиком. Замолоду він був вродливим юнаком, майстерно володів списом та мечем, кохався у полюванні, соколах і танцях. У своєму двірському поколінні він вважався найрозумнішим з принців, а його дотепність викликала загальний захват. Але була і одна величенька вада: принц не вмів стримувати себе. Хіть, ненажерливість, численні пристрасні бажання — всі вони панували над ним беззаперечно. По сходженні на Залізний Престол гріхи його королювання почалися з незначних походеньок задля скороминущої втіхи, та з часом жага короля перетнула всі межі, а зіпсованість призвела до вчинків, що затьмарили долю держави на цілі покоління. “Аеніс був слабким, Маегор — лютим, — писав Каеф, — Аегон ІІ жадібно хапав і не любив пускати, але не бувало короля ані до, ані після Аегона ІV, чию владу плямували б такі численні та свідомо вчинені свавілля”.

Дуже швидко Аегон заповнив двір панами та слугами, обраними не за шляхетність, порядність чи розум, а за вміння лестити і розважати. Тим самим робом потрапляли до двору і жінки, чиїми тілами король тамував хіть. З найменшої примхи король забирав у одного шляхетного дому і віддавав іншому; так він, наприклад, за однієї нагоди відтяв од земель Бракенів великі пагорби під назвою Цицьки і віддав їх Чорнолісам. Заради вдоволення миттєвих пристрастей король роздавав коштовні скарби — от як Правиці, князеві Маслоплаву, дісталося драконяче яйце у обмін на тілесні втіхи з трьома його доньками. Коли король бажав забрати чиїсь маєтності, то міг без вагань позбавити людину законного спадку — ходили чутки, саме так він вчинив по смерті князя Бросквина у день весілля останнього.

Для простолюддя королювання Аегона слугувало джерелом пліток та зухвалої розваги. Панству держави, що не перебувало при дворі й не підпускало Аегона до своїх доньок, він міг здатися вольовим та рішучим, трохи розпусним, але загалом прийнятним. Але ті, хто наважувалися ввійти в найближче коло, бачили короля надто свавільним, надто зажерливим і надто безжальним — а тому небезпечним.

Про Аегона казали, що він ніколи не спав на самоті й увечері не знав спокою, доки не знаходив собі на ніч жінку. Плотську жагу король вдовольняв з безліччю різноманітного жіноцтва, від найвельможніших принцес до найпідліших хвойд, навряд чи розрізняючи одних від інших. У останні роки життя Аегон твердив, що злягався щонайменше з дев’ятьма сотнями жінок (вже не відаючи точного рахунку), але кохав насправді лише дев’ятьох. (Королеви Наерис, його сестри, серед них не було.) Дев’ять коханок прибували до короля з усіх усюд, деякі дарували йому тілесних дітей, а потім усіх (крім останньої) виганяли геть, коли вони йому набридали. Один з тілесних дітей, щоправда, народився від жінки, яка не рахується серед його коханок — принцеси Даени Свавільної.

Даемон — таке ім’я дала своїй дитині Даена, бо принц Даемон колись був дивом і жахом своєї доби, а в часи пізніші вважався пересторогою, на що може перетворитися хлопчик. Даемон Бурун — таке було його повне ім’я при народженні року 170 по А.З. У той час Даена відмовилася назвати батька, проте і тоді причетність Аегона вже підозрювали. Виплеканий у Червоному Дитинці, вродливий юнак навчався у наймудріших маестрів та найкращих майстрів-мечників двору, серед яких був пан Квентин Пал, завзятий та запальний лицар на прізвисько Вогнепал. Даемон кохався найбільше у збройних мистецтвах і досяг визначної майстерності; у ньому бачили воїна, що одного дня стане другим Драконолицарем. Король Аегон висвятив Даемона у лицарі на дванадцятому році життя, по його перемозі у турнірі зброєносців, і тим зробив наймолодшим лицарем, піднесеним до звання у часи Таргарієнів — молодшим навіть за Маегора І. А тоді двір, родичі й королівська рада були вражені вчинком короля, що жалував Даемонові меч Завойовника — Чорножар — на додачу до земель та інших маєтностей. По тому Даемон навіть узяв собі ім’я Чорножар.

Королева Наерис — єдина жінка, з якою Аегон ІV лягав у ліжко, але не знав насолоди — була побожна, лагідна і немічна, а король таке не терпів. Народження дитини також виявилося для Наерис тяжким випробуванням, бо на зріст вона була невеличка і тілом тендітна. Коли останнього дня року 153 по А.З. народився принц Даерон, великий маестер Альфорд застеріг, що нова вагітність може вбити королеву. Казали, що Наерис так звернулася до свого брата: “Мій обов’язок перед вами виконано — я подарувала вам спадкоємця. Благаю, живімо віднині як брат із сестрою”. На це Аегон, як ми знаємо, відповів: “Саме так ми і живемо”. І надалі наполягав на здійсненні сестрою подружніх обов’язків аж до кінця її життя.

Взаємини між ними обтяжував ще й принц Аемон — їхній брат, нерозлучний з Наерис від часів дитинства. Зневага Аегона до свого шляхетного та уславленого брата не була таємницею ні для кого, бо король не проминав жодної нагоди образити Аемона і Наерис. Навіть коли Драконолицар загинув, захищаючи короля, а королева Наерис наступного року померла на породільному ложі, Аегон ІV майже ніяк не вшанував їхню пам’ять.

Сварки короля з найближчою ріднею погіршилися, коли син Даерон доріс віку і почав висловлювати свої думки вголос. У “Житіях чотирьох королів” Каефа говориться відверто, що пана Моргіла Хаствика надихнув на облудні звинувачення королеви у перелюбстві сам король, хоча Аегон тоді заперечував свою участь. Звинувачення були спростовані загибеллю пана Моргіла у суді двобоєм проти Драконолицаря. Але висунення їх у той самий час, коли Аегон з принцом Даероном сварилися щодо задуму короля про раптову навалу на Дорн, було аж ніяк не випадковим збігом. Саме тоді вперше (але не востаннє) Аегон погрозив призначити одного зі своїх байстрюків спадкоємцем престолу замість Даерона.

По смерті брата і сестри король, майже не криючись, почав натякати на непорядність народження свого сина і спадкоємця — а насмілився на таке з тієї єдиної причини, що Драконолицар лежав мертвий. Двірське панство і різноманітні підлабузники мавпували короля, далі поширюючи огидну чутку.

Останнього року правління Аегона єдиною перепоною для його дедалі негідніших вчинків лишався принц Даерон. Деякі пани у державі бачили для себе чималі переваги у розжирілому, ненажерливому та ласому до гріха королі, з якого легко було видурити пожалування статків, посад і земель за обіцянки земних насолод. Інші, обурені поведінкою короля, почали гуртуватися навколо принца Даерона, бо попри погрози, образи та огидні жарти король не позбавив свого сина права спадкоємства. Думки, чому так сталося, різняться; хтось каже, що крихітною часточкою зів’ялої душі Аегон ще й доти пам’ятав честь або принаймні сором. Та найвірогідніша причина полягала у тому, що такий вчинок призвів би до великої війни у державі, бо прибічники Даерона стали б на захист його прав — і найперше великий князь дорнійський, що віддав свою доньку принцові за дружину. Мабуть, саме з цієї причини Аегон обернув увагу на Дорн і скористався ненавистю до дорнійців, яка ще палала на Порубіжжі, у штормовому краю та Обширі, щоб підкорити декого з Даеронових союзників і напустити їх на інших могутніх принцових прибічників.

На щастя для держави, задум короля вдертися у Дорн року 174 по А.З. зазнав нищівної поразки. Хоча його милість збудував велетенський флот, гадаючи прийти до перемоги у такий самий спосіб, як Даерон Юний Дракон, та його кораблі побило і розкидало буревіями ще на шляху до дорнійських берегів.

Але то була ще не найбільша дурниця мертвонародженого вторгнення Аегона ІV у Дорн. Його милість також звернувся до сумнівної слави вогнечарників стародавнього цеху алхіміків і наказав їм: “Побудуйте мені драконів”. Чудовиська з дерева та заліза, обладнані смоками, що плювалися струменями шал-вогню, могли стати в пригоді хіба що при облозі якогось замку. Але Аегон наказав перетягти ці пристрої Кістяним Шляхом, де стрічаються схили такі круті, що дорнійці мусили вирізьбити там кам’яні сходи.

Втім, дотуди дракони навіть не доїхали, бо перший з них вибухнув полум’ям ще у королівській пущі, далеко від початку Кістяного Шляху. Невдовзі палали вже всі семеро. У пожежі згоріли кількасот людей і майже чверть королівської пущі. По тому король нарешті кинув свої заміри і ніколи більше не згадував про Дорн.

Правління цього негідного володаря дійшло кінця року 184 по А.З., коли королю Аегону виповнилося сорок і дев’ять років віку. Він страшенно розповнів, і люди дивувалися, як його остання коханка — Серенея з Лису, матір Шієри Морської Зірки — витримує його любовні обійми. Король помер жахливою смертю: тіло його розпухло і розжиріло аж так, що підвестися з ліжка він вже не міг, а кінцівки гнили та кишіли хробаками. Маестри казали, що ніколи не бачили подібного, а септони оголосили, що здійснився суд божий. Аегонові давали макове молочко для послаблення страждань, та більше вдіяти нічого не могли.

За всіма свідоцтвами, останнім вчинком короля перед смертю було укладення заповіту. В ньому він залишив державі найгіркішу отруту, знану нею в історії: оголосив законними усіх своїх тілесних дітей, від найпідліших до Великих Байстрюків — синів та доньок від жінок вельможного походження. Кількадесят з тих дітей ніколи не були визнані — тому передсмертні витребеньки Аегона нічого для них не означали. Але для визнаних королівських байстрюків заповіт короля означав чимало, а для королівств — кров і вогонь ще протягом п’яти поколінь.

Дев’ять коханок Аегона IV Негідного

Панна Фалена Стокварт

Панна Фалена “зробила його чоловіком” року 149-го, коли Аегонові було чотирнадцять. Коли лицар Королегвардії застукав їх у ліжку року 151-го, батько Фалени випхав її заміж за свого майстра-мечника, Лукаса Лотстона, і переконав короля поставити Лотстона князем на Гаренголі, щоб віддалити Фалену від двору. Проте за наступні два роки Аегон чимало разів навідувався до Гаренголу.

Мегетта (Метка Мег)

Проминаючи Ярмаркове року 155-го, Аегон загубив підкову з ноги коня і мусив шукати тамтешнього коваля, а знайшовши, накинув оком на його молоду дружину і викупив її за сім золотих драконів (під загрозою меча пана Джофрі Стаунтона з Королегвардії). Мегетту оселили у будинку в Король-Березі; ба більше, вони з Аегоном “одружилися” у таємній відправі, де за септона служив найманий лицедій. У наступні чотири роки Мегетта дарувала своєму принцові по дитині щороку. Кінець усьому поклав принц Візерис, повернувши Мегетту чоловікові, а доньок її віддавши Святій Вірі вчитися на септ. Менше ніж за рік коваль забив Мегетту на смерть.

Панна Кассела Вайф

Після “Скорення Сонцеспису” Аегонові доручили супроводити до Король-Берега заручників, зібраних королем з вельможних домів Дорну. Серед них була і Кассела Вайф — тендітна дівчина з зеленими очима і світлим, аж блідим волоссям. Невдовзі вона опинилася “заручницею” у власних покоях Аегона. Коли дорнійці повстали і вбили короля Даерона, заручників належало стратити, і Аегон — якому Кассела дотоді вже набридла — повернув її до інших бранців. Однак новий король Баелор пробачив усіх заручників і особисто відвів їх назад у Дорн. Кассела так і не вийшла заміж, а на схилі років ще й забрала собі в голову, що була єдиним правдивим коханням Аегона, і що король скоро по неї пошле.

Бельгарія Отерис (Чорна Перлина Браавосу)

По тому, як Наерис завагітніла і трохи не померла року 161-го, король Баелор надіслав Аегона до Браавосу послом у справі державної ваги. Але у записах того часу припускається, що то був лише привід здихатися Аегона, поки Наерис видужує від невдалих пологів. Там принц зустрів Бельгарію Отерис. Його кохання з Чорною Перлиною тривало десять років, хоча подейкували, що Бельгарія мала по чоловікові у кожному порті, і Аегон був лише одним з багатьох. Протягом того десятиліття вона народила трьох дітей: двох дівчаток і хлопчика, щодо батька яких плекалися певні сумніви.

Панна Барба Бракен

Коли року 171-го Баелор помер, а на престол сів Візерис ІІ, принцесам знову дозволили бувати у чоловічому товаристві. Аегон (тоді принц Дракон-Каменя і спадкоємець престолу) зачарувався шістнадцятирічною Барбою. По власнім оволодінні короною року 172-го він поставив її батька Правицею і, не криючись, узяв дівчину собі за коханку. Вона народила йому байстрюка за якісь два тижні перед тим, як на світ з’явилися від королеви Наерис двійко близнюків: мертвонароджений хлопчик і жива дівчинка Даянерис. Поки королева лежала при смерті, Правиця — Барбин батько — відверто промовляв за майбутнє весілля своєї доньки з королем. Але по видужанні королеви ці події призвели до падіння Барби, бо молодий принц Даерон та його дядько Драконолицар змусили Аегона відіслати її разом з байстрюком геть. Хлопчик, вихований Бракенами у Камінному Заплоті, названий був Аегором Водограєм, але з часом став відомий як Лихий Булат.

Панна Мелісса (Місса) Чорноліс

Молодша та вродливіша за панну Барбу (хоч і не така квітуча тілом), а до того ж сором’язливіша, Місса мала добре серце і щедру вдачу, завдяки яким заприятелювала навіть з самою королевою Наерис — а також з Драконолицарем і принцом Даероном. Протягом п’яти років свого “панування” Місса народила королю трьох байстрюків, серед яких найзнанішим був хлопчик Брінден Водограй (народжений року 175-го), згодом прозваний Кровокруком.

Панна Бетанія Бракен

Батько з сестрою навмисне і відверто готували Бетанію до того, щоб звоювати прихильність короля й витіснити Міссу Чорноліс. Року 177-го Аегон накинув на неї оком, коли відвідував Камінний Заплот з метою побачити сина Аегора. Король дотоді став жирний тілом і огидний норовом, але Бетанія добре його розважила, і він забрав її з собою до Король-Берега. Проте любощі короля пригнічували дівчину, і за розрадою вона звернулася до лицаря Королегвардії — пана Теренса Тойна. Двійко коханців застукав у ліжку сам Аегон року 178-го. Пана Теренса закатували на смерть, панну Бетанію разом з батьком було страчено. Коли брати пана Теренса спробували помститися за його смерть, на захист свого брата, короля Аегона, загинув принц Аемон Драконолицар.

Панна Джейна Лотстон

У віці чотирнадцяти років Джейну привезла до двору її матір року 178-го. Аегон поставив князя Лотстона своїм новим Правицею. Люди переповідали (хоча без жодних доказів), що король тішився у ліжку матір’ю та донькою одночасно. Невдовзі він подарував Джейні гидку хворобу, спійману від шльондр, до яких вчащав по страті панни Бетанії, і знову відіслав усіх Лотстонів з двору геть.

Серенея з Лису (Солодка Серенея)

Серенея була найвродливіша серед Аегонових коханок, але мала також і славу чаклунки. Вона померла, народжуючи останню з королівських дітей непорядного ложа — дівчинку на ім’я Шієра Морська Зірка, що згодом стала найуславленішою красунею в Семицарстві й запалила до себе кохання двох своїх зведених братів — Лихого Булата і Кровокрука, чиє суперництво переросло у ненависть.

<<< Світ льоду та вогню