Титули та уряди

Титули, звання, стани, назви посад — велика і непроста тема у моєму перекладі, в межах якої приймалися нетрадиційні рішення. Саме тут найяскравіше виявив себе мій підхід — надати текстові старовинного українського колориту. Виконану мною роботу можна об’єднати у такі тематичні розділи:

Лорди та князі

Більшість найкращої фентезі написано англомовними авторами. Там вельми часто для позначення панів та можновладців використовується слово lord. У англійській мові воно означає вельможу, землевласника, володаря великих маєтностей, носія почесного титулу, також взагалі господаря, повелителя, а ще Господа Бога. Недолугі перекладачі 90-х започаткували традицію вперто передавати слово lord у перекладах англомовної фентезі словом “лорд”. Але в українській мові слово “лорд” має лише одне значенння — “британський вельможа-землевласник”. В той же час англомовні автори мають повне право позначати ним, наприклад, вельмож Японії чи Італії — то що, нам тепер читати у перекладі про “лорда Торонагу” (Дж. Клавел) чи “лорда міланського” (А. Конан Дойл)? Звісно, що ні. Тому я рішуче відкинув слово “лорд” з самого початку.

Віддавна існує інша традиція — великих та впливових вельмож певної землі називати “князями” безвідносно етнічного походження. В нашій історії князями звалися і володарі часів Київської та Галицької Русі, і вельможні особи Литви та Речі Посполитої, і їхні нащадки у новіші часи. Але це саме слово застосовується у перекладах і до можновладців Німеччини, Італії, біблійної Іудеї… та хоч би і Індокитаю. Князь може правити велетенськими володіннями, а може — невеличким маєтком чи скромним замком. Слово “князь” повністю покриває усі вживання в оригіналі слова lord там, де йдеться про вельможних осіб; але для різноманітності та колориту я часто вживаю слово “господар”, яке приблизно еквівалентне слову “князь, великий пан”, а за нашої старовини ще й позначало правителя одного з дунайських князівств. Кажуть, що правильна жіноча форма від нього в цьому контексті буде “господиня”.

Певні тонкощі пов’язані з адаптацією слова Prince як самовладного правителя, не спадкоємця королівського престолу. Prince of Dorne я обрав перекласти як “великий князь дорнійський”. Титул великого князя тут приблизно відповідає тому, що нам потрібно: він вищий за статусом від простого князя і майже рівний королю, бо Дорн свого часу вступив до Семицарства на своїх умовах. У жіночому роді це відповідно “велика княгиня”. Але діти та брати великого князя дорнійського носять той самий титул Prince або Princess, тому тут я трохи проваріював: десь опускаю епітет “великий”, а десь роблю з дітей “княжича” або “князівну”.

Сукупність усіх вельмож-князів разом, яких автор при нагоді може назвати lords, nobles, high nobility, позначається в мене словами “зацне панство” або “славне панство”, а інколи, порівняно рідко, також “княжатами”. Це все наша історична лексика.

Зверхність та підданство серед вельможного стану

Князі та загалом усе панство утворює ієрархію, в якій одні вельможі стоять вище, а інші нижче, що виражається у військовій службі та податках. Все як у нашому феодальному світі, лише з деякими термінологічними тонкощами.

Певно, що на верхньому щаблі панської ієрархії стоїть король на Залізному Престолі (Iron Throne). Зразу під ним знаходяться князі так званих великих домів (great houses). Це Старки, Тирели, Арини тощо. Власне, велич такого дому походить з того, що він:

Голови цих великих домів, які правлять від престолу в певному регіоні й повелівають там усім панством, звуться Lords Paramount. Я переклав цей термін досить довільно як “коронний намісник”, у стилі Речі Посполитої.

Четверо з князів великих домів носять титул Оборонця відповідно півночі (Старк), півдня (Тирел), сходу (Арин) та заходу (Ланістер), що позначає очільника чверті королівського війська, хай навіть лише почесного; у оригіналі цей титул звучить як Warden з відтінком нагляду, опікування.

Прочитавши про чверть війська, я хотів був якось використати колоритне слівце “кварцяний” з історії Речі Посполитої, але не знайшов, як переконливо втулити.

Нижчі княжі доми у автора величаються bannermen, тобто “прапороносці” (існувало аналогічне за змістом звання японських феодалів — “хатамото”). Я знайшов у нашій минувшині слово “значковий”, що мало стосунок до старшинських звань у козацьких військах і було етимологічно пов’язане саме з прапорами, корогвами. З ним я утворив словосполучення “значкове панство”, яким і позначаю шляхетних підданих княжих домів. Скликати своє панство на війну звучить як call the banners; мій переклад “скликати корогви” є практично дослівним і обігрує той факт, що корогвою звався як прапор, так і військовий підрозділ.

Стосовно нижчого пана вищий зветься його “зверхником”, “зверхнім паном/володарем”; у оригіналі це найчастіше liege lord або просто liege. Я доклав усіх зусиль, щоб позбавитися французьких термінів “васал” і “сеньйор”, тим паче що автор використовує vassal украй рідко.

Резиденція князя, родове гніздо його дому (seat) перекладається в мене як “стіл” або “столець”. Чимало родовитих вельмож колись були дрібними корольками чи самовладними князями і відтоді зберегли у замках старовинні панські престоли (chairs), от як Морекамінний Престол. Я називаю їх теж столами або престолами, за вимогами контексту.

Звертання до вельможних осіб

Звертання до князя у оригіналі звучить як my lord (і деінде часто-густо перекладається бридким “мілорд”). Тут є вибір з “мій пане”, “мосьпане”, “ясний/вельможний/ясновельможний пане”, “пане князю”, “шановний пане”, “ваша мосць”, “ваша вельможносте” і всіх можливих варіацій. Наприклад, у “Учті для гайвороння” Брієнна, сплутавши Гендрі з Ренлі, вигукує “My lord!”, що я передаю як “Ясновельможний!”.

Слово “пан” вживається у широкому контексті, від формального титулювання лицарів до різноманітних звернень до вельмож. Попри таку неоднозначність, досі вдавалося втриматися у стилістичних межах і творчо переробити всі діалоги, де необхідно було якось розрізняти статус різних осіб. Наприклад, коли Яйк звертається до Дунка “my lord”, а той виправляє, щоб звертався “Ser”, у мене це звучить приблизно як “Вельможний пане… Називай просто паном, бо ж я не вельможний господар”.

Певні тонкощі пов’язані з шанобливими звертаннями у вельможних родинах. По-перше, англійська мова не знає розрізнення “ви” і “ти”. По-друге, звернення дітей до батьків у романах подеколи пишеться з великої літери Father або Mother. Я надав мові героїв відповідного колориту, ввівши звертання “пане батьку”, “пані матінко”, “пане чоловіку”, “пані дружино”, “пане брате”. Такі звертання справді вживалися у минулому.

Також вони ідеально пасують до перекладу зворотів lord husband, lord father, lady wife, lady mother, які вживаються у авторській ґречній мові.

Окрім того, у відповідності до старої української традиції персонажі часто згадують батька чи мати у третій особі множини: “вони” замість “він, вона”.

Лицарство

У історичних романах українською зустрічається практика писати представника середньовічного західноєвропейського вояцтва як “рицар”, на відміну від українізованого слова “лицар” (яке було, власне, самоназвою козаків). Я цього не роблю, в мене кінні панцирні воїни вестероського шляхетного стану звуться “лицарями”.

Головна втрата мого перекладу — відсутність титулу “сер” перед лицарськими іменами. Справа в тому, що в оригіналі воно пишеться як Ser на відміну від традиційного англійського Sir і тим підкреслює, що дія відбувається в іншому світі, не в Європі. Якщо писати “сер”, ці тонкощі будуть замінені просто англійським звертанням. У російському перекладі вигадали писати “сір” — замінили англійський колорит французьким, незрозуміло чого тим досягши. Я замінив титулювання лицарів на “пан”, хоча розумів, що авторську гру слів буде втрачено.

Внаслідок відмінностей звичаїв європейського та вестероського лицарства у епопеї не вживається вираз “пасований лицар”, але вживається “висвячений”.

Лицар, який володіє маєтком і сидить на землі від якогось пана, зветься земельним (landed knight). Це нижчий від князя статус. Зрідка, хіба один-два рази, я вживаю слово “зем’яний” зі старої Литви.

Лицар, що служить при замку якогось пана у його особистій варті, зветься в оригіналі household knight, що я перекладаю як “надвірний” — так звалася особиста варта магнатів Речі Посполитої, наприклад, “надвірні козаки”.

Мандрівні лицарі, що не мають ані маєтку, ані пана, і блукають світом у пошуках долі, автором звуться “заплотними” (hedge knights). Слівце пов’язане з колючими тинами-заплотами, під якими вони ночують, коли не мають даху над головою. Жартів та каламбурів про заплоти у тексті стрічається чимало, тому слово мені здалося доцільним зберегти.

Дещо нижче від лицарів, або на одному рівні з найубогішими з них, знаходяться в світі Вестеросу sworn swords та sworn shields — наймані вояки на панській службі (дослівно “присяжні мечі” та “присяжні щити”), яких я величаю “служивими мечниками” та “панцирними слугами”.

“Панцирний слуга” — вираз, що походить з нашої старовини, позначає найнижчу верству збройного служивого стану. Я трохи запізно дізнався про його існування, а коли дізнався, то мав спокусу саме так перейменувати повість “Служивий мечник”, але вже залишив, як було. Вираз цей ідеально пасує до опису статусу такого важливого персонажа, як Сандор “Хорт” Клеган.

Юнаки, що служать лицарям і самі сподіваються вступити до лицарського стану, звісно, звуться зброєносцями (squires). А от українське козацьке слівце “джура” я напівжартома вживаю замість “паж” (page) для хлопчиків у двірській службі, дещо нижчих за статусом від зброєносців.

Двірські уряди Вестеросу

Почну з найвищої особи — з короля. В титул короля входить Protector of the Realm, який треба розуміти не як “захисник держави”, а як її фактичний розпорядник і правитель. Цей титул зустрічався в Англії XV століття і міг передаватися якомусь регентові чи наміснику — точно так, як це робилося і на Вестеросі, де певна впливова особа (Правиця, спадкоємець престолу) часто-густо носила його замість короля. Тому моя адаптація — “на державі господар”. Решта елементів королівського титулу більш-менш очевидна, найбільш творчо з них адаптовано номер — “N-й тако наречений” замість кальки “N-й свого імені” (Nth of His Name).

Слово Protector з’являється у епопеї ще раз, коли один важливий персонаж сам себе призначає Lord Protector of the Vale — “намісником Долини” у моєму перекладі. Оскільки робиться це не зі згоди панства Долини, а наказом згори, я використав наше історичне слово “наказний”, яке стосувалося призначених, не виборних гетьманів чи полковників. Таким чином виник ще один синонім для цього випадку — “наказний господар” Долини.

Такий титул, як Regent, зокрема у сполученнях Queen Regent, Lord Regent, тобто правитель/правителька при малолітньому королі, був мною позбавлений латинського колориту і перекладений “намісником”, досить універсальним званням. Так виникли словосполучення “королева-намісниця”, “князь-намісник”.

Надзвичайно важливою особою є Правиця Короля (Hand of the King). Цей титул, наскільки мені відомо, запозичено автором з фентезійної епопеї Теда Вільямса “Memory, Sorrow, and Thorn”. Оцю “руку короля” правильно перекладати як “правиця”, бо титул вигадано Аегоном Завойовником, який уперше назвав Ориса Баратеона “правицею сили своєї” (strong right hand) — тобто йдеться саме про праву руку, правицю. При перекладі слова мені пощастило з українською лексикою, де слово “правиця” містить спільний корінь з “правити”.

Чому я пишу Правицю з великої літери, а самого короля з маленької, хоча в оригіналі він з великої? Хороше питання, та я сам не знаю точної відповіді. Деякі титули я залишив з великої літери так, наче вони є особливо почесними, високою милістю від короля. Вийшло не завжди так послідовно, як у оригіналі. Головним чином це стосується тих титулів, які введені автором і потребують відрізнення від більш типових. Наприклад, з великої літери пишуться в мене конкретні авторські королівські титули, от як Король-на-Півночі.

Члени малої ради короля починаються з master of …, а далі йде галузь державного правління, якою відає відповідний можновладець. Адаптував я їх вельми творчо — тобто не слово у слово, а утворивши словосполучення з “коронний”, за зразком посад Речі Посполитої:

Особистий захисник короля, Lord Commander of Kingsguard, зветься в мене “Регіментар Королегвардії”, бо регіментарями у Речі Посполитій титулювали очільників особливих підрозділів королівського війська. “Королегвардію” злито у одне лунке слово, як у автора, що дозволяє обігрувати такі переклади, як Queensguard = “Королевогвардія”.

Очільник стражників у столиці, Commander of the City Watch, у мене зробився тисяцьким міської варти, бо саме тисяцькі у старій Русі відали безпекою міст.

Взагалі вийшло так, що кілька однаково титульованих посад у мене стали зватися по різному в різних контекстах, а саме “Регіментар” Королегвардії, “князь-воєвода” Нічної Варти і “тисяцький” міської варти, хоча у автора вони всі звуться Lord Commander або Commander.

Замкові посадовці

Кілька разів у різних місцях автор використовує слово steward. Його доводилося перекладати у різні способи залежно від контексту. Так, очільник двірського господарства у Червоному Дитинці став у мене “підкоморієм”, а такі самі посадовці у дрібніших замках — “управителями”. (Нічна Варта — то окрема історія.)

Цікаво виходить зі словом seneschal. Цей західноєвропейський титул, що позначає намісника, правителя у якихось землях чи маєтностях, первісно походить від замкового посадовця, що відав запасами харчів. Тому і перекладено його аналогічним словом з історії Речі Посполитої — “підстолій”; цей титул теж з часом втратив свою “харчову” специфіку і набув ширшого вжитку. В автора це звання поширене від Вестеросу аж до Невільницької затоки, і я не бачу причин не розповсюдити мою інтерпретацію так само широко, аж до Меєрину. Якщо виникає потреба вжити поруч з підстолієм ще якийсь аналогічний управлінський титул, я беру слово “підчаший” — це теж була первісно замкова посада, пов’язана з обліком вина, яка потім набула у Речі Посполитій ширшого змісту.

Коли у тексті зустрічається слово “lord …” у сполученні з якимсь іншим титулом, його перекладено згідно з історичною паралеллю, яка йде від Литви та Речі Посполитої — словом “великий”. Наприклад: “великий підстолій” або “великий керманич”.

Шляхетні хлопчики та дівчатка можуть починати замкову службу “чашниками” або “чашницями” (cupbearers), тобто прислужувати поважним особам за столом. Для тих, хто подає страви, я вживаю слова “стольники” або “стольні слуги”.

Вільні міста

Вільне місто Пентос очолює виборний князь (Prince). Цей титул ніде не перетинається з вестероським lord або дорнійським Prince і плутанини не викликає. Важливі особи, які фактично правлять містом, в автора звуться magisters; я обрав перекласти їх словом “магістрати”, яке позначало римських посадових чиновників.

Згадуються також посадовці інших міст з грецькими назвами “архонти” або “династи”. Я залишив їх як є.

Вільне місто Волантис очолюється трьома виборними тріархами, тобто “тривладцями”. Цей титул, який підкреслює поділ влади на трьох осіб, також збережено у грецькій формі.

У Браавосі править від виборів і до кінця життя посадова особа, яка в оригіналі зветься Sealord (тобто “морський володар”, “моревладець”). Оскільки Браавос є настільки Венецією за духом та подобою, наскільки це можливо, я ризикнув перекласти цей титул традиційним венеційським “дож”, згадавши при тому старовинну церемонію вінчання дожа Венеції з морем. Я пішов ще й далі: браавосець Сиріо Форель у мене розмовляє з італійським акцентом (щоб його передати на письмі, довелося консультуватися з відповідними спеціалістами), а князя Старка називає “дон Едард”.

Далекий Есос

Далекий Есос у сюжеті представлено дотракійцями, Карфом та гіскарськими містами Невільницької затоки: Астапором, Юнкаєм і Меєрином.

Дотракійці

З дотракійцями все досить легко, їхні вожді звуться халами (khals). Але в жодному разі не “кхал” — це відверте невігластво. Слово перегукується зі східним титулом хана. Англійською мовою хан кримський пишеться Khan of Crimea, то не робити ж його “кханом”, чи не так? У такий спосіб англійською передається характерне східне “х”, що слід врахувати при перекладі. Звісно, те саме стосується “халісі” та “халакки”, тобто дружини та спадкоємця хала.

Для сміху зауважу, що англомовні читачі та глядачі вимовляють це слово як “кал”.

Наближені до хала вояки, рідніші та дорожчі йому за братів, звуться bloodriders. Я, наслідуючи автора, зліпив одне слово “кревноїзники” з “кревних” та “наїзників”.

Верховним керівним органом дотракійського племені є рада колишніх халісі, яку автор називає dosh khaleen (“дошхалін”). Я вживаю його і так: “заголосив увесь дошхалін”, і так: “треба показати її бабам-дошхалін”. Тобто у моїй інтерпретації це назва і всієї ради, і тіток, які до неї належать.

Карф

Карф, цивілізація химерна і самобутня, наче зійшла зі сторінок Роберта Говарда. Вона має кілька цікавих урядів та титулів, які є промовистими і піддаються перекладу.

Нащадки стародавніх царів та цариць Карфу є аристократією міста, обіймають всі посади і величають себе Pureborn, тобто “чисто уроджені”, “чистого роду”. Я знайшов для них слово “Неприторенні”, яке означає бездоганну породу без домішок. Також до них застосовується епітет Enthroned, який я переклав як “Напрестольні”, бо засідають вони у Тисячепрестольній Палаті (Hall of a Thousand Thrones) на старовинних престолах пращурів.

Астапор, Юнкай, Меєрин

У гіскарських містах правлять олігархії так званих Хазяїв (Masters). Я обрав саме це слово, а не “господарів”, щоб відрізняти їх від князів Семицарства. Хазяї бувають Добрі (Good) у Астапорі, Мудрі (Wise) у Юнкаї та Великі (Great) у Меєрині. Всі вони живуть невільницькою торгівлею. Слово slaver я намагався різноманітнити у перекладі; так окрім “работорговців” або “рабовласників” з’явилися ще “людопродАвці”, “людолови” та “невільникарі”.

Слово “невільникар” я вигадав самотужки, на той самий копил, що і “крамар” або “бібліотекар”.

Уславлене невільницьке військо, яке вирощували в Астапорі, називається в оригіналі Unsullied, тобто “досконалі, бездоганні”. Я знайшов для них старе і незвичне слово “Неблазні”, яке означає “позбавлені жодної вади, незаплямовані”. Це прикметник (“які?”), він не утворений від іменника “блазні”.

Коли у Меєрині знову з’явився самовладний монарх, я вирішив назвати його “царем” замість “короля” — як у історичних книжках чи біблійних текстах позначають володарів Межиріччя, Ірану та інших країн сходу. Відповідно вживається “цариця” замість “королеви”, внаслідок чого Даянерис Таргарієн інколи величається “цариця-королева”, щоб підкреслити її належність і до сходу, і до заходу. Англійською вони всі пишуться Kings та Queens, тобто не відрізняються від “королів” та “королев”, і перекладач має тут певну свободу творчості.

Автор ввів для гіскарських царів особливі звертання; наполягання гіскарського панства на вживанні цих звертань дійшло у певну мить до комізму. Я переклав їх у вільний спосіб, поставивши перед кожним префікс “пре-”: